Волонтерський маршрут — Суджа

Хмельницька волонтерська група ГО “Захист — об’єднання волонтерів” повернулася з м. Суджа , що на Курщині. Хмельничани доставили у бойові підрозділи 99-го батальйону 61-ї окремої механізованої Степової бригади бойове спорядження, зокрема дрони та РЕБи, засоби гігієни, довготривалі продукти харчування та інші вантажі. Звісно, поїздка стала й нагодою побачити на власні очі, як живе місцеве населення та як ставиться до українських воїнів і українців в цілому.

Спочатку передісторія. Одразу, як українські підрозділи розпочали 6 серпня марш Курщиною, на Фейсбук-сторінці ГО “Захист — об’єднання волонтерів” з’явилося повідомлення про оголошення народного збору для допомоги підрозділам, які беруть участь в бойовій операції на території ворожої країни. Уже через місяць, у вересні, волонтери відзвітували про зібрані майже 870 тисяч гривень на виконання запитів наших підрозділів у Курській області рф. Зокрема, це FPV-дрони, РЕРи та РЕБи. Волонтери одразу відправились з вантажами до наших воїнів. Очолила поїздку керівниця “Захисту”, ветеранка ЗСУ Катерина Луцик. По приїзду волонтерка розповіла про зустрічі з бійцями, їх фронтові будні та про враження від побаченого в Суджі.

“Бійці 61-ї окремої механізованої Степової бригади, а саме її 99-го батальйону, першими заходили на Курщину і в Суджу. І одночасно, коли з’явилися перші новини з Суджі, хлопці надіслали нам запит, чого потребують для продовження виконання завдань. Ми оперативно оголосили збір. Частково речі, які ми встигли закупити, відправили на Суми, а звідти вже на Суджу. А решту вже доставили самостійно. Приїхати на ворожу територію непросто, бо це перевірки, блокпости і т. д. Тому довелося ретельно оформляти всю документацію і вантажі. Крім запитуваного, везли маскувальні сітки, їжу довготривалого зберігання, засоби гігієни, зокрема майже 1000 упаковок “сухого душу”, оскільки в місці дислокації немає водопостачання. Звісно, наші жінки напекли смаколиків, щоб передати хлопцям трішки відчуття домашнього тепла, — каже Катерина. — Ми заїжджали в три підрозділи на різних позиціях: в Сумах, у прикордонній зоні і безпосередньо в Суджі. Це 99-й ОМБат 61-ї степової бригади, 145-й Кременчуцький окремий батальйон ТрО, 116-а ОМБ”.

Щодо постійних бойових потреб — це, насамперед, FPV-дрони. “Навіть коли ми їхали дорогою до Суджі, просто над нами літали 3-4 дрони, які шукали ціль. Літають і наші, і ворожі. І рятують тільки РЕБи. Якщо в машині є РЕБ, вона проїде неушкодженою, якщо немає — за мить просто згорає. Тому хлопцям дуже потрібні автомобільні РЕБи. Хочу сказати: історії про те, що ворог дурний, що в них погані технології, насправді не відповідає дійсності, — зауважила Катерина. — Вони зрозуміли, що машини ЗСУ оснащені РЕБами, і знайшли вихід. Наші бійці розповіли, що росіяни зараз запускають FPV-дрони з оптоволокном. Тобто, до дрона кріпиться котушка, від якої йде стаціонарний шнур, і тоді РЕБ не може впливати на дрон. Як наші бійці борються з дронами, оснащеними оптоволокном? Виявляється, є такий невеликий прилад “цукорок”. Він вловлює частоти, коли щось летить, і показує, що це: FPV, ланцет, ракета чи КАБ. “Коли ми бачимо, що летить FPV на високих частотах з оптоволокном, то просто вистрибуємо з машини”, — розповідали бійці”.

Через 2-3 тижні волонтери планують наступну поїздку, тож знову закликають хмельничан донатити. “У хлопців є ще запит на автомобіль, тому що саме в момент, коли ми там були, згоріли дві машини. На щастя, хлопці встигли вистрибнути з автівки. Але автомобіль — це необхідність, можливість оперативно пересуватися, перевозити необхідні вантажі. Ми зараз будемо звертатись до наших закордонних друзів закупити авто, це займе десь 2-3 тижні. І тоді знову поїдемо на Курщину”, — повідомила волонтерка.

Які враження про регіон? Як місцеві реагують на присутність українців? “Із місцевими я не спілкувалася, але була в їхніх будинках. Насправді, це нормальні оселі — з ремонтами, з сучасною побутовою технікою. Що здивувало: на росію накладені санкції, але в будинках не бракує побутової електротехніки. Хлопці розповіли, що також цим цікавилися. На товарах — казахські адреси. Виявляється, електротовари та інші підсанкційні вироби міжнародних компаній росія доставляє з Казахстану, де відкрила свої фірми і без проблем ввозить техніку, електроніку в середину країни”. Щодо населення: людей у Суджі, в навколишніх поселеннях залишилося мало, в основному, похилого віку. “Місцеві не демонструють якоїсь критичної позиції: ні за, ні проти. Тобто, це не наш Херсон, де місцеві мешканці кидались з палицями на ворожі танки, протестували, ходили з українськими прапорами. В Суджі цього немає, — каже Катерина. — Хлопці мені розповідали, що місцеві мешканці чудово розуміють українську і вільно нею спілкуються. Причому суджани старшого віку володіють українською навіть краще за деяких наших співвітчизників. Виявляється, до 1996 року там українська звучала вільно, бо в регіоні багато етнічних українців, але з 1996 року їм заборонили в публічному просторі спілкуватись українською, рідною для багатьох. А нині відкриваються ось такі ментальні речі, мовна пам’ять спрацьовує”.

Нині волонтерська акція “Курськ — командний збір!” триває. Долучайтеся!

Тетяна Слободянюк