Бібліотекар — робота і духовна реабілітація

Бібліотека в Малашівцях Шаровечківського старостинського округу понад рік не працювала після прильоту ворожої ракети в травні 2023 року. Тоді було вибито вікна, пошкоджено дах, стелю і стіни. За рахунок міського бюджету було замінено вікна, полагоджено покрівлю, та книгозбірня все одно залишалася зачиненою: не було працівника. І ось у кінці вересня бібліотека отримала господаря — Владислава Іверова, 28-річного ветерана російсько-української війни, в минулому бойового медика, який віднині опановує в рідному селі нову професію. Він перший та наразі єдиний ветеран-бібліотекар у Централізованій бібліотечній системі Хмельницької територіальної громади. А в його життєвому досвіді поки що найбільше воєнного: ще у 2016-ому Владислав разом з молодшим братом Дмитром добровільно стали на захист України. Брати були по-справжньому близькі, займалися картингом, їх обох тренував батько Сергій. І разом прийняли рішення захищати країну. У 109-окремому гірсько-штурмовому батальйоні ЗСУ служили за контрактом, разом їздили на ротації. “Це рішення ми прийняли з братом разом, — розповів Владислав. — Йому у 2016-му було 18 років, мені — 20. Перед початком повномасштабного вторгнення я отримав відпустку, в якій встиг відпочити два дні”. І знову служба у війську, брати воювали пліч-о-пліч. Бойовий шлях почався в березні 2022-го з визволення Києва і області. Але 4 липня 2022 року 24-річний Дмитро загинув у боях за Луганщину. Нині Дмитро Іверов — почесний громадянин Хмельницької територіальної громади. Владислав служив військовим медиком гірсько-штурмової бригади. Та часто доводилося брати участь і в штурмах. Під час одного з таких штурмів отримав поранення, яке не давало змоги далі продовжувати військову службу, і в 2023 року повернувся в рідні Малашівці. Війна тут відлунювала про себе не лише повітряними тривогами, а й отим жахливим прильотом ворожої ракети, наслідки якого в міській тергромаді ліквідовують досі.

Малашівці, як майже всі села Шаровечківського округу, також постраждали, особливо приміщення Будинку культури, частину якого займала бібліотека, котра з 2015 року стала філією Хмельницької міської ЦБС. У відремонтованому БК вже відновлювала культурно-масову роботу завідувачка Лілія Уверова, і Владислав допомагав дружині наводити лад у приміщенні.

От лише бібліотека, з якої звільнилась попередня працівниця, залишалася пусткою. І коли до старости Шаровечківського округу Олександра Жугди звернулася з проханням підшукати бібліотекаря директорка Хмельницької ЦБС Тамара Козицька, той порекомендував Владислава.

“У 2021 році, коли створили Хмельницьку міську територіальну громаду, до ЦБС, яка нараховувала 15 міських бібліотек, додалося 14 сільських, — розповідає Тамара Степанівна. — Вони були в різному стані, деякі не працювали, інші були діючі. У Малашівцях була хороша бібліотека, там працювала досвідчена, знаюча Ольга Білоус. Але після ракетного удару приміщення було визнано аварійним, і з червня 2023 року бібліотека стояла зачинена. Тоді від ударної хвилі зруйнувався дах, в результаті від дощів постраждала стеля, вода стікала по електролампах. Ми вивезли звідти книжкові фонди на час ремонту. І людину шукали, бо Ольга звільнилася, коли її чоловік отримав важке поранення на фронті і перебував у шпиталі, потребував догляду”.

“Звісно, ми розуміли, що Владислав мало що знав про цю професію, її специфіку. Але нам було важливо не лише людину знайти на місце, а й допомогти цьому чудовому хлопцеві, ветерану. І ми не помилились, — каже директорка ЦБС. — Розумієте, приміщення рік стояло пусткою, там було все захаращене, і Владислав разом з Лілею одразу почали наводити порядок, вигребли купи сміття, побілили стелю, стіни. Колеги з ЦБС постійно допомагають молодому бібліотекарю, вчать, дещо самі роблять. Ми вже завезли книги, які рятували після пошкодження приміщення, і бібліотекар працює. Владислав дуже позитивна, світла людина, радіє, коли приходять читачі, записуються. Дзвонить: “От сьогодні я вже п’ятьох записав…”.

За словами директорки, крім завершення ремонту і налагодження роботи, бібліотека в Малашівцях, як і в більшості сіл, потребує й поповнення книжкового фонду. Адже російську застарілу літературу вилучено, а з новими книгами від початку повномасштабної війни сутужно. Про нову професію Владислав каже, що важкувато доводиться, але постійно допомагають досвідчені колеги, навчають. У хлопця, попри те, що війна залишила в душі важкий слід, є велике бажання бути корисним, знайти себе в цивільному житті. А книги в цьому — чудове дружнє коло. Та й читати змалечку любить. Має й власні уподобання, каже, полюбив поезію, коли слухав, як хлопці під час відпочинку читали вірші. Це хвилювало і викликало бажання читати, розмірковувати. “Мені подобалося “розшифровувати” зміст віршів. Хоча на війні обмаль часу на поетичний саморозвиток”, — усміхається бібліотекар і мріє зібрати всі книги улюбленого письменника-фантаста Стівена Кінга.

Бібліотекарську справу багато хто вважає жіночою професією, і Владислав каже, що іноді запитують, чи не нудно йому в бібліотечній тиші, де єдині співрозмовники є книги. Але нова професія захопила колишнього воїна, який переймається тим, щоб бібліотека була в селі, щоб у ній було комфортно і затишно, щоб поповнювався фонд, “лікує” книги, які втратили вигляд.

До книгозбірні щодня приходять читачі, найбільше — учні, які цікавляться творами з шкільної програми. А ось старшим людям бібліотекар приносить книги додому. Наразі тут понад 370 читачів, книжковий фонд — понад 10 тисяч примірників.

“Основна проблема ветеранів — адаптація. Багато хлопців скаржаться, що їх не чують, не допомагають. У селах нашого старостату чимало ветеранів, хлопці потроху повертаються, — розповів Олександр Жигда. — Допомагаємо в міру наших можливостей сім’ям діючих військовослужбовців і родинам загиблих захисників. У нашому старостаті таких дев’ятеро, це наші вічні герої”. А в червні цього року в Шаровечці, центральному селі округу, відкрили Центр святого Йоана Павла II, у приміщенні — духовна семінарія і Центр духовної та психологічної реабілітації. Центр стане осередком духовності, реабілітації та допомоги для всіх, хто її потребує, каже староста. Адже поряд будуть священники — порадники і помічники, яким довіряють.

Владислав також обрав для себе новий сенс і власну духовну реабілітацію: у книгах і спілкуванні з людьми. “Життя не відповідає на наші запитання. Але воно відповідає на те, як ми живемо”, — йдеться в одному з романів його улюбленого Стівена Кінга.

Тетяна Слободянюк