Незламність і вічність вишиванки
Уже 19-й рік поспіль у третій четвер травня ми, українці, в рідній Вітчизні і за кордоном, де мешкають наші співвітчизники, одягаємо вишиті сорочки — таким масовим флешмобом святкуємо Всесвітній день вишиванки, вбираємо в наші народні строї всю планету. Попри те, що свято зовсім молоде, започатковане чернівецькими студентами у 2006 році, воно вже стало одним з найулюбленіших, побило рекорди масовості й популярності, своїм сакральним змістом об’єднує покоління сучасників і пращурів, як залишили нам унікальну спадщину. І ця нитка буття безперервна.
Від початку російсько-української війни вишиванка стала духовною бронею, і лють здичавілих московитів до всього українського проявилась у їхній ненависті й до вишиванок. Днями в мережі Фейсбук на сайті “Соборна Україна” з’явилась світлина посірілої від кіптяви вишиванки. У тексті Олени Чудної йдеться, що цю вишиванку знайшли серед руїн будинку в селі Липцях Харківської області. “Росіяни намагалися її спалити, коли грабували будинок, але сорочка дивом вціліла, — написала Олена. — Місцева жителька Олександра, як поділилася фото, розповіла, що ця сорочка дісталась їй у спадок від бабусі, яка її вишила для чоловіка. “Колись в мене знову буде своя хата, і я повішу цю вишиванку на найвиднішому місці, щоб мої нащадки пам’ятали своє коріння”, — сказала жінка.
День вишиванки в Хмельницькому в травні 2022 року для багатьох із нас став одним з найпам’ятніших у ці повновоєнні роки. Тоді вулицю Проскурівську заповнили сотні людей у вишиванках — до нас, містян, приєдналися переселенці. Хтось із них привіз сорочки з собою, хтось встиг придбати вже тут. Це була щира солідарність українських регіонів, яку засвідчували вишиванки різних кроїв, орнаментів і фасонів.
Мода на вишиванку не минає, далі поєднує сучасні тенденції з глибинною традицією, втім саме древня, оберегова сутність вишитої сорочки залишається головною її ознакою. І в цьому збереженому літописі значна частка належить нашому Поділлю. Адже, за словами завідувачки відділу історії Хмельницького обласного краєзнавчого музею Ніни Стрижак, із збережених 200 орнаментів древньої української вишивки половина, тобто сотня, віднайдені на Поділлі.
“В традиціях і звичаях народу ти душу свого краю пізнавай”
Так означила Ніна Стрижак історико-пізнавальне значення старожитностей. “Наша етнографічна світлиця наповнена теплом родинного вогнища, і особливого колориту, шарму їй надають вишиванки, — розповідає етнографиня. — Взагалі в нашій музейній колекції близько 250 вишитих сорочок — чоловічих, жіночих, дитячих. Це все теперішня Хмельниччина. Найстарша сорочка, жіноча, з Новоушицького району, датується серединою ХІХ століття. Тобто ми вже добігаємо до 200-річного її ювілею”. Найбільше в колекції вишиванок із південних районів, зокрема Новоушицького — близько ста сорочок. Далі йдуть Кам’янеччина і Волино-Подільський регіон.
За кожною вишиванкою не лише властиві регіону орнаменти, крої, а історія буття. “От що я скажу по своєму району, Теофіпольському, який в плані збереження матеріальної спадщини бідніший, ніж Наддністрянщина. Наш район межує з Тернопільщиною, і на початку ХХ століття, як розповідала моя бабуся, селяни з ближніх сіл змушені були носити вишитий одяг у сусідні села тернопільські, обмінювати на продукти. Тому що в наших селах, де вже були радянські порядки, з продуктами було дуже сутужно, і люди вимінювали мануфактуру, зокрема одяг, рушники тощо, на харчі. Це одна з версій”.
Є у фондах сорочки, інші зразки одягу і з північних районів, області. “Дуже цікаві Полонський, Шепетівський райони: там переважають червоний колір із домішками чорного та вишивка білим по білому. Хоча багато етнографів стверджують, що вишивка білим по білому характерна для всієї Хмельниччини. Але в нашій колекції такі сорочки саме з південно-східної Волині. Це дуже цікаві техніки, в яких поєднані і вирізування, і виколювання, і лиштва, і стебнівка. Такі техніки не характерні для південних регіонів».
Найбільше в музейній колекції сорочок, вишитих технікою “хрестик”, яка масово використовувалась в побуті наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. “Саме з хрестиком пов’язано те, що вишивка збагатися рослинним орнаментом — квітами, гілками, листям тощо, — зазначає науковиця. — Це ружі, лілеї, чорнобривці, грона винограду, калини. Домінуючі кольори — червоний і чорний. Взагалі все Поділля особливе тим, що в кольоровій гамі переважає чорно-червона вишивка. Це перекликається й з нашими писанками, тобто однакова кольорова гама. Що закладали у стиль, візерунки подільської вишивки? “Звісно, побажання, напуття добра, любові, здоров’я, достатку. Старші жінки носили скромніші, стриманіші сорочки, молодь — з насиченими, яскравими, квітковими узорами, широкими, на весь рукав. Вишиванки були побутові й святкові. У будень жінки носили довгі, до подолу, сорочки-станки, коли вишита лише верхня частина, в яку вкладалося багато праці титанічної, а нижню половину сорочки можна було час від часу оновлювати. Були й святкові сорочки, які шилися з цільного шматка полотна. Їх одягали до церкви, на визначні події. І ще жіночі сорочки були оздоблені низзю, або “низинкою — це найдавніша техніка, вишивалась переважно одним кольором. На Поділлі — це чорний колір, що символізував родючість наших чорноземів. У музейній колекції також є сорочки з “низинкою”.
Проскурівчанки півтора століття тому…
В яких сорочках красувались дівчата та жінки, які жили в Проскурові понад 150 років тому? “Швидше за все, мова йтиме про околичні села з притаманною їм звичаєвістю, — розповідає Ніна Петрівна. — Така сорочка було тунікоподібного крою, тобто довга, розширена донизу, з вільними рукавами, обов’язково вишита пазуха як оберіг. Але у весільних сорочках часто пазухи не були вишиті, тому що груди молодої закривали разки намиста, коралів, силянок. І тоді узору не було й видно. Зате дуже багато, пишно оздоблювались рукави”.
Яка кольорова гама проскурівського регіону? Як правило, сорочка того часу була вишита червоно-чорним хрестиком. На рукавах дівочих сорочок, молодих жінок могли бути вишиті лілеї, чорнобриці, ружі… Старші жінки обирали, переважно, червону гаму з більшим вкрапленням чорного. А якщо жінка статечного віку — це вже переважно геометричний орнамент. Тобто, до Проскурова на ярмарок жінка з ближнього села, а тепер з передмістя, могла приїхати у сорочці, вишитій хрестиком, “низинкою”. Хрестик у кольорах вдало передавав рослинні орнаменти, а “низинка” давала можливість показати всю красу геометричного орнаменту — ромби, криві лінії. І, звичайно, в узорах закладався сакральний зміст природного буття, ремесел, землеробства. Коли жінка задумувала вишити сорочку, вона продумувала її призначення, і тут звичаєвість, символіка були на першому плані. Тобто вишивка залишилась ментальною потребою, етнічним дрескодом, у якому глибинна символіка, в яку вірили. Кому, з яким настроєм вишивалось, те й вкладалося в узори. Тому кожна сорочка відрізнялась орнаментом, поєднанням символів. Таким чином вишивальниці проявляли своє бачення світу, свої почуття. А ментальна сила працює: ми зараз бачимо, як вона проявляється, як українці ринули захищати, пропагувати своє”.
“Шафранки” з чорнобривцями
Писанки, рушники, вишиванки — це карби вічності, які переходять із століття в століття й живуть. І це винятково наш, український скарб. Чому для чоловічих сорочок вишивали дубове листя, жолуді? Бо це символ братерства і сили. Грона винограду (вони є і в жіночих орнаментах) — єдність роду, кучність, плодючість. Калина — жіноче здоров’я. Квіти, якими так рясніють вишиванки, означають постійне оновлення, цвітіння, нескінченність. “Дуже цікаві техніки, де в узорах чорнобривці, — зазначає пані Ніна. — Це “колодки”. А в селі Борсуки Новоушицького району цю техніку називали “шатранка”. У нас на стенді в залі представлена сорочка, де чорнобривці вишиті “шатранкою” — це такий набитий у кілька шарів хрестик, що дає об’єм, випуклий рельєф. Наче реальна квітка”.
Також у краєзнавчому музеї є неповторна зіньківська вишивка — синіми нитками гладдю й хрестиком по білому полотну. За словами етнографині, подібної вишивки більше немає в нашому регіоні. Узори розміщені симетрично спереду та ззаду і на рукавах, що візуально створює віночок, коли подивитися згори. А синій колір — це духовність. А ось на Волині була поширена також квіткова вишивка гладдю. Втім, однаково популярними були й хрестик, і “низинка”. Ось таке розмаїття лише в одній нашій області. А по всій Україні?
Обереги також потребують захисту
Старожитності, які пережили століття, вимагають спеціального зберігання. Тому, каже науковиця, в сховищі обов’язково дотримується температурний, світловий режими, необхідна вологість. Ще до відкриття музею у 1986 році краєзнавці, етнографи, музейники в експедиціях досліджували і збирали матеріальну спадщину краю, створювали майбутні музейні фонди. Як розповіла Ніна Стрижак, найбільше було зібрано в перші роки роботи музею. Втім вдається поповнювати колекцію й нині. “Нещодавня вишиванка, якій понад сто років, з Теофіпольського району, — розповіла Ніна Петрівна. — Її подарувала для музею моя колишня вихователька дитсадка Ганна Василівна Главацька, на жаль, нині вже покійна. Там хрестик і рослинний орнамент, червоно-чорна гама”.
Шануймо, вивчаймо символіку наших вишиванок: вона має ту ж мову, якою спілкувались із Всесвітом наші пращури українці. До речі, задовго до появи так званого московського царства. Але, схоже, і тоді, і досі московити, крадучи нашу спадщину, так і не змогли “привласнити” силу й енергетику української душі.
Тетяна Слободянюк
