Сучасне мистецтво як драйвер культурного розвитку

Нині, під час повномасштабної війни, основна місія культурної галузі — зберігати, розвивати й утверджувати українську національну культуру — набула особливого значення. Адже боремося за своє, за виживання нації, за утвердження й розвиток української держави. Як розвивається культурна галузь нашого міста в умовах воєнних викликів? Як вдається і надалі повноцінно працювати без, так би мовити, мистецької паузи? Про це — в нашій розмові з начальником управління культури та туризму Хмельницької міської ради Артемом РОМАСЮКОВИМ.

— Артеме Євгеновичу, з початком повномасштабного вторгнення довелося певним чином змінювати свою роботу всім галузям. Не стала винятком і культурна галузь міста, понад те, вона одразу вступила, так би мовити, у бій. Як працювалося тоді, у 2022-му, як народжувалися ідеї для підтримки духу хмельничан і біженців зі сходу України?
— Згадувати ті часи якось дивно, бо ніби було недавно, але вже досить давно, і складається враження, що це була інша реальність. Але з початком повномасштабного вторгнення ми дуже швидко зорієнтувалися: на базі кінотеатру імені Шевченка був створений штаб тимчасово вимушених переселенців. До роботи максимально залучались усі творчі колективи. Штаб працював 24/7. Ми також розуміли, що людям потрібна моральна підтримка і, власне, творча. Саме тут, на площі, біля кінотеатру уже в березні 2022-го ми розпочали наші мистецькі акції. І це було дивовижно. Якраз навпроти кінотеатру збиралися наші хлопці і дівчата, які приходили до військкомату, аби вступити до лав захисників. Й одночасно сюди приїжджали жінки з дітьми, де ворог окуповував території і чинив жахіття, про які ми знаємо. А ми своїми патріотичними акціями-концертами давали можливість відчути полегшення. Паралельно, хочу зазначити, з початком повномасштабної війни ні на мить не зупинилася наша мистецька освіта. Ми мали перед тим досвід пандемії СOVID-19, який тоді здавався найбільшим лихом нашого часу, але 24 лютого розставило свої акценти. Натомість ковідний досвід дав можливість не зупинитися в умовах війни мистецькій освіті, гуртковій роботі в клубах. Ми ввійшли у формат онлайну. Наші бібліотеки стали хабами для переселенців. Одним словом, дуже приємно, що ніхто з працівників нашої галузі нікуди не збирався, ніхто нікуди не їхав, а приходили на роботу і запитували, які наші дії. Тому, мабуть, і вдалося так швидко скоординувати і налагодити роботу в непростих обставинах. А загалом мистецькі колективи міста працювали у форматі акцій на підтримку ЗСУ ще з 2014 року.

— Як працюється нині? Який формат обрали для діяльності?
— Без сумніву, повномасштабна війна внесла величезні корективи у нашу роботу, і ми не можемо собі дозволити масштабні заходи, наші улюблені всіма фестивалі… Насправді, це достатньо сумно, але такий час, і ми маємо відповідно діяти. До лютого 2022-го, навіть не дивлячись на пандемію, Хмельницький був містом фестивалів, містом постійного руху, різноманітних івентів, які ми проводили в парку Молодіжному, середмісті, на вулиці Проскурівського підпілля тощо. Так само й інші мікрорайони були залучені. А з появою старостинських округів — і сільські території. Зараз багато проєктів, які ми створюємо, є медійними. Окрім того, ми переорієнтувалися на заходи, які є менш масштабними, але не менш цікавими. Відбуваються різноманітні фестивалі, як-от у кінці червня літературно-музичний фестиваль “Літерія 3.0”. Серед медійних продуктів, що ми створюємо, одним із найяскравіших є “Хмелькультподкаст”, перший культурний подкаст нашого міста. Є інші проєкти, у яких ми розповідаємо про наших видатних особистостей, які жили у місті, зокрема проєкт “Наші. Промісто і людей”, які ми створюємо за допомогою ШІ. Плануємо також і масштабніші заходи, де ми, до прикладу, можемо залучити грантові кошти. У 2024 році ми реалізували надзвичайно крутий проєкт “Поза часом”, у якому з хмельницькими музикантами переосмислили музичну пісенну творчість композиторів XX століття. Так само цієї весни провели багато заходів. Можливо, за масштабами вони менші, але цікаві і корисні для громади. До прикладу, “Сторінки українського мистецтва, про які ви не чули”, — це тиждень лекцій. Був чудовий день джазу, він відбувався в різних закладах культури, де є, власне, джазові колективи. Гарною крапкою став виступ Усейна Бекірова, всесвітньо відомого українського музиканта кримськотатарського походження.

— У грудні 2025 року на сесії міської ради затверджено програму розвитку Хмельницької міської тергромади у сфері культури і туризму — “Культурний вектор Хмельницької громади” на 2026-2030 роки. На чому, власне, у ній зроблені, акценти? Можливо, змінено стратегію в умовах повномасштабної війни, коли основним завданням є підтримка Сил оборони?
— Ми поставили собі високі планки ще попередніми програмами. Найперше, незвично те, що наші програми мали назви, які, власне, й визначали суть, спрямовували до того, що мало реалізовуватися. “50 років, що змінять місто”, перша програма, яку написали у 2016 році. Наступна програма була “Нова лінія культурних змін”. Дуже складно було писати нову, але ми усією галуззю зібралися, поспілкувалися, й громадськість послухали. Головне, що обрали основною темою цієї програми сучасне мистецтво як драйвер культурного розвитку. І це не випадково, бо, власне, у нас є всі підвалини для того, аби вважати Хмельницький містом сучасного мистецтва. Я зараз не скажу нічого нового, але скульптури Миколи Мазура, які він робив у кінці 1980-х, явно випереджали час, і це є зразки сучасного мистецтва, а ще родзинка нашого міста. Також ми маємо чудовий обласний художній музей, який позиціонував себе із самого початку як музей сучасного мистецтва. І, власне, ті плани наші у попередніх програмах так само коригувалися із сучасним мистецтвом, бо наш фестивальний рух і був спрямований на розвиток сучасного українського мистецтва. Тож це і є головною темою нашої програми. Так само ми плануємо цикл мистецьких проєктів “Фокус на сучасне мистецтво”. Це, в першу чергу, стосується наших мистецьких закладів, де ми будемо змалечку привчати дітей до сучасного мистецтва. Тому що в наших школах, та й взагалі в системі мистецької освіти, все дуже академічно. Звичайно, академічна освіта і мистецтво — це основа, і так воно буде, але ми хочемо на базах мистецьких шкіл знайомити творчих людей із сучасним мистецтвом. У програмі є дуже багато пунктів, які відновлюватимуться по мірі можливості. От, наприклад, є пункт про відновлення фестивального життя, але сьогодні, у 2026 році, ми цього зробити не можемо. Надіємося, що якнайшвидше настане наша перемога, мир, і ми зможемо рухатися у наступні роки і в цьому пункті. Ось такий головний вектор у нашій програмі.

— Одна зі стратегічних цілей, визначених у програмі, — модернізація культурної інфраструктури. Як визначатимуться обʼєкти, що потребують, наприклад, негайного ремонту чи реставрації? Назвіть, будь ласка, обʼєкти, які, на вашу думку, можуть бути першими у черзі.

— Модернізація — це той пункт, без якого не може бути програма, бо це капітальні видатки. Однак мусимо розуміти, що більшість пунктів, які прописані у другому нашому розділі, сьогодні, під час війни, не можуть бути повністю реалізовані. Втім намагаємося вирішувати найнагальніші проблеми. У першу чергу, звертаємо увагу на заклади, де триває найактивніше культурне життя. Вирішуємо проблеми, як-от протікання дахів, різноманітні аварійні ситуації, які стосуються енергетичного живлення, водо-, теплопостачання тощо. Нині ми опікуємося й старостинськими округами, і власне, зараз відбувається процедура тендеру з капітального ремонту покрівлі даху центру культури і дозвілля в селі Масівці. Центр дуже активний у роботі. Поруч є школа, з якою у нього теж гарна співпраця. У планах — виконати там ремонт цього літа. У закладах культури тривають поточні ремонти дахів, які протікають. У музеї історії міста Хмельницького нині ремонтуємо щитову і систему живлення. Хочу зазначити, що останніми роками наші заклади в межах поточних ремонтів викристовують кошти власних надходжень: осучаснюють базу, замінюють вікна, двері, роблять невеликі ремонти окремих приміщень, за що вдячний директорам, яким вдається акумулювати кошти зі спецрахунку. Така ж ситуація з поліпшенням матеріальної бази. Десь по можливості закуповуємо інтерактивні дошки, необхідну техніку. Наша школа мистецтв “Заріччя” налагодила хорошу співпрацю із закладами освіти у Берліні. Завдяки цьому отримали інтерактивні дошки, добротну компʼютерну техніку, що дало можливість відкрити клас дизайну в цій школі. Це також важливий аспект нашої роботи — міжнародна співпраця, пошуки донорів, меценатів, спонсорів, грантові кошти і так далі.

— Створення творчих проєктів — надзвичайно важливий розділ програми. Розкажіть, будь ласка, про найпріоритетніші з них. Чи вдасться повноцінно реалізувати їх під час війни? До прикладу, знакові для міста фестивалі: рок-музики “Rock&Buh”, оркестрових програм “ARTMajor”, джазу “Podillya Jazz Fest” тощо.
— Щодо фестивального життя, як я уже зазначав, воно не зупинилося повністю. Ми перейшли у формат малих фестивалів, фестивалів не розважальних, а більш інтелектуальних, таких, як, наприклад, “Слово єднає”, фестиваль аматорських театрів “Акт”, літературно-перекладацький фестиваль “TRANSLATORIUM”, підтримували і будемо підтримувати літературно-музичний фестиваль, про який я уже згадував, “Літерія”. Також новою формою роботи є (ми і до того її практикували, але за час повномасштабної війни значно розширили) різноманітні конкурси, які проводять наші мистецькі школи. Ці конкурси відбуваються на високому рівні, з професійним журі — це професура консерваторії, відомі митці. І насправді кожна наша мистецька школа проводить один чи два таких конкурси. Життя триває. От знову ж таки, день джазу — це рефлексія на те, що у нас є джаз-фестиваль. Згадуємо про нього, але у маленькому форматі. Ось такі форми роботи ми намагаємося зараз впроваджувати. Продовжуємо в рамках відзначення різноманітних державних свят проводити патріотичні заходи для молоді і дітей. Також відновлюємо невеличкі активності у парку Молодіжному. Приміром, мистецька акція “Хмельkids” яка, насамперед, орієнтована на дітей, під час якої відбуваються кінопокази, мультфільми, інші заходи для наших найменших хмельничан. Життя, звісно, не зупинилося, але формат “Rock&Buh”, де збиралося одночасно 15 тисяч людей, нині є неможливим з багатьох точок зору: витрат коштів, безпеки й інших моментів.

— Давайте нагадаємо читачам про проєкт “Поза часом”, завдяки якому було зібрано пів мільйона гривень для потреб наших захисників.
— Цей проєкт був досить вдало реалізований, і тепер ті переосмислені твори композиторів ХХ століття можна слухати на різних платформах. Головним здобутком є те, що під час проєкту нам вдалось зібрати 500 тисяч гривень, які ми в рамках нашої співпраці з шостим полком ССО передали на їхні потреби. Також хочу згадати про те, що з 2023 року діє акція “Свій для свого в ЗСУ”. Ми постійно моніторимо, знаємо, хто з наших працівників чи їхніх родичів воюють, і весь час їм допомагаємо. А взагалі сума допомоги різним підрозділам та окремим військовим за весь цей час перевищує вже мільйони. Таку роботу повинні робити всі, кожен українець: або на фронті, або для фронту. Ворог не зупиняється. Мусимо триматися тут, у тилу, допомагати захисникам, які дають нам можливість жити.

— Унікальний проєкт, який розпочали на початку цього року — “Хмельницьккультподкаст”. Що уже зроблено, що у перспективі?
— Знаєте, це справді унікальна історія з тієї точки зору, що саме орган місцевого самоврядування започаткував такий проєкт. З цією ідеєю до мене прийшла моя заступниця Світлана Шевченко і, формуючи нову програму “Культурний вектор”, ми подумали: а чому б і ні? Постало ряд питань, як його реалізовувати, хто повинен його вести. І, думаю, той вибір, що ми зробили, фронтмен гурту “Чумацький Шлях” Сергій Строян, мабуть, дуже вдалий, бо це людина зі сторони, незаангажовано дивиться на культурні процеси. Ми поставили таке завдання: ніякої цензури. І нам цікаві думки про місто, про культуру в глобальному сенсі. Від різних людей, це не тільки митці, не тільки артисти, бо, повторюю, культура розглядається тут дуже широко. Тому в нашому подкасті зʼявляються інколи неочікувані особистості, і, повірте, їх ще буде і буде. Це насправді хмельничани, які люблять місто, які у будь-які часи залишаються у ньому, працюють у ньому, примножують здобутки. Ці люди є частиною громади, які діляться власними думками, своїм досвідом. Цікаві співрозмовники. Проєкт розрахований на рік, влітку буде невеличка пауза. А далі будемо знову розвиватися.

— Як відомо, кінотеатр імені Тараса Шевченка відновив свою роботу після того, як був штабом для переселенців. У “Культурному векторі” йде мова про допремʼєрний показ фільмів. Вони будуть проводитися у цьому кінотеатрі?
— Кінотеатр імені Шевченка знову працює як кінотеатр. Він тривалий час був штабом, тому був адаптований під ці потреби: демонтовані крісла в глядацькому залі, облаштовані спальні місця, створювалися умови для харчування людей та їх прийому в реєстраторів. Тож апаратура, яка довго не працювала, вийшла з ладу. Ми воїми силами все це потихеньку відновили, завдячуючи міському бюджету, закупили певне обладнання й апаратура була налагоджена. Зараз кінотеатр працює. Звичайно, йому складно конкурувати з приватними кінотеатрами, але кінотеатр Шевченка це щось більше, ніж просто кінотеатр. Це, певно, уже символ для містян, і дуже добре, що він працює. До речі, ми його так само розглядаємо як і можливий кіноконцертний зал. Власне, там відбувався один з концертів з проєкту “Поза часом”, гурт “Чумацький Шлях” презентував там свій альбом. Що стосується можливості допремʼєрних показів, то до повномасштабної війни нам вдавалося, завдяки найбільшому екрану, дорогому якісному звуку і великому залу на 450 місць, усі допремʼєрні покази українського кіно показувати саме у кінотеатрі Шевченка. А це ж не просто покази, це велика програма — зустрічі з акторами, режисерами, продюсерами. Звичайно, ми прописали це у програмі з вірою в те, що такі покази будуть відновлені, але не тільки від нас залежить усе, а й від усієї кіноіндустрії України. Будуть нові фільми, будемо боротися за те, аби показувати їх у нашому кінотеатрі.

— Окреме питання щодо бібліотек. Чи існує нині дефіцит книг, адже на початку повномасштабної війни вилучалися російськомовні книги? Чи виділяються кошти на придбання творів українських авторів?
— Хочу в першу чергу наголосити, що наша бібліотечна система — одна з найкращих в Україні. І це не пафос, це правда, і я дякую усім за цю роботу. Наші бібліотеки давно вже вийшли за межі книгозбірень, де просто видають і приймають книги. Це чітко налагоджена робота усіх бібліотекарів, які надають різноманітні послуги. Це хаби, де можна дізнатися багато нового, прочитати книгу, відвідати захід, навчитися медіаграмотності, зрозуміти, як користуватися соцмережами, особливо для старших людей ми робимо такі навчання як за допомогою новітніх технологій, Інтернету можна оплатити комунальні послуги. Зараз дуже актуально, як за допомогою гаджетів можна звʼязатися зі своїми рідними за кордоном. Бібліотеки залучають багато грантових коштів, співпрацюють з міжнародними фондами. І в старостинських округах налагоджена робота. Щодо книг, то насправді понад 100 тисяч російськомовних книг було вилучено, і якщо в попередні роки було менше фінансування на придбання книг, то цього року, вважаю, краща ситуація.
Втім, не тільки бюджетні кошти залучаються для придбання книг, а й бібліотеки влаштовують різноманітні акції і дуже багато книг приносять хмельничани. І так само відбуваються донорські передачі книг. Тож, якщо, скажімо, у 2023-2024 роках ситуація була достатньо складна, то, думаю, ще декілька років і в принципі все налагодиться.

— Управління культури і туризму стало переможцем грантової програми Українського культурного фонду (і це особливо приємно). І тепер реалізовуватиметься масштабний проєкт “Квіт хореографічних традицій Поділля”. Що, власне, є метою проєкту?
— Проєкт стартує в липні, тож плануємо велику прес-конференцію, де детально розповімо про все. Проєкт насправді, складний, ми будемо намагатися якомога якісніше його реалізувати. Це про нематеріальну культурну спадщину і це про те, що може зникнути. Але ми не дамо цьому статися. Більше того, деякі речі, які існують нині лише у записах чи у когось у памʼяті, ми відновимо. Маємо хороше підґрунтя: наші хореографи дали базу, яку ми повинні зберегти, відновити і примножувати.

— І, насамкінець, про найголовніше — працівників галузі культури. Адже за кожною програмою, кожним проєктом, кожним концертом чи будь-яким іншим заходом стоять люди. У програмі “Культурний вектор” передбачено максимальну підтримку працівників галузі. Як міська влада заохочує працівників культури, як підтримує їх? Особливо зважаючи на брак кадрів у галузі?
— Підтримка працівників нашої галузі — один з головних напрямків у нашій програмі. І це насправді правильно. Працівники галузі культури, на жаль, мають одні з найнижчих зарплат і часто мінімальні. Але завдяки розумінню міського голови, депутатського корпусу міста, фінансового управління ми змогли з вересня 2025-го виплачувати муніципальну доплату нашим працівникам — 2600 гривень. Це, можливо, не та сума, яку б хотілося. Але це навіть не про гроші, це — про підтримку і розуміння працівників культурної галузі, адже Мінкульт не переглядав тарифну сітку з 2005 року. Насправді нині розпочинаються величезні проблеми з кадрами, процеси міграції продовжуються. Тож важливо створити умови, в яких працівники галузі залишатимуться в місті і працюватимуть на розвиток нашої громади.

— Дякую, Артеме Євгеновичу, за розмову.

Розмовляла Тетяна Сікорська