З ветеринара в «Доктора»
Понад 20 років Олег лікував тварин та працював на агропідприємствах Хмельниччини. Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення, неодноразово ходив до ТЦК, але тоді не брали. Коли настав його час, пройшов ВЛК і без вагань одягнув однострій. Не ховався. Не шукав причин залишитися вдома. Не казав, що хтось має піти замість нього. «А хіба міг вчинити інакше? Пішов, бо так велить Конституція України. І так велить совість», — каже Олег, який в армії отримав позивний «Доктор».
У війську життя довелося починати практично з нуля. Після базової підготовки Олег опановував одну з найнебезпечніших спеціальностей — саперну. «Ветеринаром теж не всі народжуються. Ним стають. Так само і сапером. Було важко, але розумієш: якщо не навчишся — це може коштувати життя», — ділиться чоловік.
Міни, розтяжки, боєприпаси, вибухівка тепер звичні для нього. Бойовий досвід здобув на Дніпропетровщині. Попри обстріли, дрони, погану дорогу, він доставляв групу саперів-вампіристів. Поки хлопці вночі працювали біля лінії фронту, він годинами чекав у посадках.
«Найбільше боявся не обстрілу. Боявся, що хлопці подзвонять, а я засну і не встигну їх забрати. Щоб не заснути, ходив навколо автомобіля, присідав, постійно перевіряв зв’язок», — каже воїн.
Друга ротація минула на Харківщині. «Доктор» вже поїхав сапером і займався розмінуванням полів. Спочатку вперед ішли сапери. За ними — інженерна техніка, завдяки якій з’являлися протитанкові рови, «зуби дракона», колючі загородження, щоб ворог не сунув далі.
«Під час розмінування знаходили реактивні снаряди від «Ураганів», гранати, боєприпаси, споряджені магазини та кулеметні стрічки. Дрони літали майже щодня. Обстріли теж були. Дякувати Богу, була чуйка. Декілька разів саме вона допомогла вчасно сховатися», — каже «Доктор».
Та навіть на війні чоловік не зрадив цивільній професії. Неподалік від військових жила безпритульна собака з вісьмома цуценятами. Він самотужки знімав з неї кліщі, а за першої можливості обробив її від паразитів необхідним препаратом. «Ветеринарія — вдячніша професія. Але зараз я потрібен своїй країні в іншій іпостасі», — жартує чоловік. На запитання, що мотивує, відповідає без пафосу: «Хочу, щоб швидше настав мир. Щоб ворог більше не просувався. Щоб люди повернулися до нормального життя. І задля цього я тут».
143-й об’єднаний навчально-тренувальний центр «Поділля»
