Поки ми пам’ятаємо — вони не зникли

Ми вийшли не просто з плакатами. Ми вийшли зі своїм болем, своєю надією і вірою, яку неможливо зламати. Ми нагадуємо громаді, ми нагадуємо владі, ми нагадуємо цьому світові: ПРО НАШИХ НЕ ЗАБУТО!

За кожним безвісти зниклим — чиєсь життя, чиїсь батьки, діти, дружини, чоловіки, рідні, які щодня живуть одним питанням: “Де він? Де вона? Чи повернеться додому?”

За кожним військовополоненим — родина, яка чекає. Чекає не день, не місяць і не рік. Чекає, бореться і не дозволяє стерти їхні імена з пам’яті.

Ми будемо боротися до останнього подиху, до останньої надії, до повернення кожного нашого Захисника.Бо ми не маємо права забути тих, хто віддав за Україну найдорожче.

Не проходьте повз. Не мовчіть. Не забувайте. Поки ми пам’ятаємо — вони не зникли. Поки ми говоримо про них — їх чують. Поки ми боремося — ми чекаємо їхнього повернення додому.

Наші не забуті. Наші чекають. Наших чекають. І ми не зупинимося.