“Долаєш власні страхи та дієш впевнено”. Нацгвардійка Анжеліка Січевська — про роботу медиків на фронті

На війні жіночий вибір звучить інакше: тут немає місця для компромісів чи зайвих емоцій, коли йдеться про порятунок поранених під вогнем. Це все про сержанта Анжеліку Січевську — фельдшерку 36 Подільського полку Національної гвардії України. Колишня медсестра і фармацевт два роки тому змінила білий халах на гвардійський однострій, а нещодавно вона повернулася зі своєї першої бойової ротації.

Перший реальний досвід евакуації Анжеліка здобула на гарячому Добропільському напрямку, де вивозити поранених доводилося під постійними обстрілами противника. Там теоретична база та численні тренування миттєво перетворилися на жорстку перевірку на міцність.

“Одне діло — тренування, і зовсім інше — опинитися в цьому наяву. Хвилювання є завжди, але емоції доводиться вимикати. Ти просто робиш те, що маєш робити, бо від цього залежить життя. На війні розумієш, що від швидкості й рішучості залежить чиєсь повернення додому. Тому швидко долаєш власні страхи та дієш впевнено за будь-яких умов”, — каже Анжеліка.

Бути медиком на війні — це подвійний виклик: і фізичний, і моральний. Проте, за словами Анжеліки, головним випробуванням на фронті стає навіть не виснажлива робота чи важка екіпіровка, а колосальна відповідальність перед підрозділом і внутрішній страх схибити у вирішальний момент.

“Стати військовою медикинею мене спонукало почуття обов’язку. У такий час я не могла залишатися осторонь. Мені важливо підтримувати побратимів і робити все можливе, щоб зберегти їхні життя. Це мій особистий внесок у нашу спільну боротьбу”, — зазначає нацгвардійка.

Сьогодні Анжеліка Січевська продовжує службу і відновлює сили, не втрачаючи віри у майбутнє. У ньому весілля з коханим, який теж служить у Нацгвардії — день, коли їхнє спільне “так” нарешті пролунає під мирним українським небом.

Група інформації те комунікації в/ч 3053  НГУ