Картини обпалені війною: в Хмельницькому організували виставку врятованих полотен маріупольського художника

До міжнародного Дня художника  у Хмельницькій художній школі   відкрилась  ювілейна виставка творів маріупольського  митця, члена НСХУ Андрія Кутани..  Організатори акції – департамент культури та туризму Хмельницької міської ради та центр «ЯМаріуполь».

15 представлених до огляду полотен це твори, буквально вихоплені  з війни, врятовані від знищення і пограбунку російськими  варварами. Шлях евакуації мистецьких «переселенців» був тривалим і нелегким. І, на жаль, це лише незначна частина  художньої скарбниці  мистецтва сходу України.  З початку повномасштабного вторгнення російські окупанти  викрали  і вивезли до тимчасово окупованого Донецька понад 2 тисячі українських полотен.  Сотні творів, в яких  варвари вбачали  українську тематику, знищені, як «антірускіє». Трагічна доля спіткала Маріупольський художній музей, де за десятиліття існування накопичилась унікальна колекція митців Донеччини. Чудова споруда музею зруйнована,частина колекція викрадена, решта  – публічно порізана і спалена. Вкрадена і  вивезена з музейної галереї  й колекція творів видатного українського майстра  Архипа Куїнджі .

І ця жахлива драма, яку переживає нині національне мистецтво, ніщо інше, як культурний геноцид, наслідки якого  такі ж болісні і незворотні, як наслідки  всієї війни, яка розтерзала схід і південь України. І  ми, українці, які не зазнали бомбових і ракетних обстрілів і мешкаємо у відносно мирних регіонах,  маємо допомагати нині  й українському мистецтву, що стало жертвою варварів, котрим  ненависне все українське: від людей – до мови, книги,  пісні, картини.Нині митцям зі сходу, півдня важко і творити, і виживати поодинці. Тому митці України почалиі об’єднуватися, що й зробили  в Хмельницькому художньому музеї:  надали приміщення для зберігання евакуйованих картин художників Донеччини.  Після перемоги раритети повернуться додому.

У Хмельницькому   живописні сюжети Андрія Кутани  вже бачили наші шанувальники  мистецтва. До Дня незалежності в  обласному художньому музеї вперше була репрезентована  масштабна акція «Схід. Рівень свободи», на якій були представлені  твори художників із Бахмута, Краматорська, Слов’янська, Святогірська, Маріуполя та інших міст регіону. Евакуювати і митців, і їх роботи допомогли волонтери.

“Спочатку роботи зберігались у Дніпрі, але місто також зазнає обстрілів, тому вирішили евакуювати їх далі, на захід. Необхідно було вивезти понад  300 полотен.  Ми звернулися до харківських волонтерів, які співпрацюють із нами. І вони погодились”, –  розповів  тоді волонтер, голова спілки “Асоціація гуманітарних центрів “Все Буде Добре” Ярослав Бойко.  До Хмельницького   роботи прибули 19 серпня. Серед евакуйованих полотен було й сто робіт Андрія Кутани. Всі – з приватної колекції художника. Адже твори, подаровані ним музеям східних міст, знищені. Цю трагедію митець переживає й досі, тому лише нещодавно, як зізнався в інтерв’ю, почав малювати. Вже в Хмельницькому, де перебуває півроку.

Його мистецька доля – особлива. Він чи не єдиний член спілки художників України, який не закінчував художнього вишу. Тобто, самородок, який наполегливо поєднує талант з величезною працездатністю.  Цим досяг визнання і експонував свої твори не лише на Донеччині, а й на всеукраїнських виставках, а також в Парижі, де отримав нагороду. Народився і провів дитинство в Маріуполі, а після закінчення  металургійного інституту  почав працювати у Слов’янську в конструкторському бюро, але відчув, що це не справа його життя. Відтак вступив до педінституту. Сім років  працював тренером з дзюдо і самбо в обласній школі олімпійського резерву. І весь цей час малював, випробовував, шукав  себе у різних техніках, стилях, манерах.  Художник тяжіє до імпресіонізму, звідси така чуттєвість, теплота його сюжетів. Можливо, тому, що його батько – етнічний грек, мама – українка? Перед глядачем постає зовсім інший схід: не понівечений війною,  а сонячний, яскравий, як приморське сонце, як  розімлілі літні овочеві базари з  суліями олій, горами овочів, сріблястими розливами тарані на прилавках. І навіть  зимовий пейзаж – теплий, південний. У залі було чимало маріупольців, переселенців з інших міст сходу на запрошення центру «ЯМаріуполь», і для них ці сюжети  особливо  хвилюючі.

«Ці картини – з міжнародних виставок Андрія Кутани, це – український золотий фонд, –  розповіла працівниця центру «ЯМаріуполь» пані Валентина. – Сподіваюсь, вони надихають на нашу перемогу. Бо в цих полотнах  – душа українського сходу, де багато тепла, простору, гарячих кольорів, багато життя. Наше  місто зараз під вогнем, як і Слов’янськ , але ось такі миті наснажують нас відродити наші міста після перемоги, і зробити їх ще кращими, і це будуть справжні українські міста, в які ми обов’язково незабаром повернемося.  А зараз ми даруємо вам куточок сонячного українського сходу. І даруємо наші серця за те тепло, з яким нас зустрів і прийняв Хмельницький».

«Коли я переїхав з родиною  до Хмельницького зі Слов’янська, волонтери та  благодійники допомогли евакуювати до художнього  музею мої  роботи. Моя техніка –  пастозний живопис, сюди я привіз  понад 100 робіт, на виставці – 15. Зараз не пишеться. Дуже складно, весь час думки про дім, про те, що батьки залишалися в Маріуполі, мені потрібно були їх привезти сюди, лікувати. Будинок, де вони жили, 140-квартирний, знищений повністю. Ми залишили все дома. Але почав писати вже останнім часом, – розповідає Андрій Кутана. – Незабаром  буде пленер в Меджибожі, там чудові краєвиди фортеця. Будемо працювати разом: і хмельничани, і донеччани. Думаю, так почне відновлюватися творчий процес».

Особливо болюча тема для пана Андрія – Маріупольський художній музей. «Він  мій рідний, там у 2004 році була моя перша виставка. А минулого року ми  відсвяткували його десятиріччя. Це була дуже масштабна подія разом з  ювілейними  днями  Куїнджі. Я брав участь у виставці. Багато робіт залишив в дарунок музею. Чи ці роботи знищені, чи розграбовані – не відомо.Не лише  мої, дуже багато митців дарували свої роботи музею, їх доля також не відома.. Ми не змогли  їх врятувати. Скільки знищено? Це сотні й сотні полотен…Це дуже болісно, дуже важка втрата».

На жаль, лише трагічні події війни  стали мобілізуючим фактором, який  нині об’єднує мистецтво сходу і заходу, і цей процес, вважає художник, розпочався з  2014 року. «Почали відбуватись спільні художні  акції  «Схід і захід разом».Ці виставки проходили за  участі художників сходу і заходу  України,  ми почали дуже часто спілкуватися, відкривати один одного. Бо мистецтво насправді дуже об’єднує.  В Хмельницькому такого широкого представництва східних митців ще, справді, не було, – каже художник. – Я вже й у Коломиї робив персональну виставку. Нас чудово сприймають тут, на заході».

Чим цінні такі художні акції? Як вважає мистецтвознавиця, ведуча виставки Людмила Рожко-Павленко,  мистецтво – це потреба, а живопис – це свобода. І саме свобода митця є тією мистецькою правдою, яку всі так прагнуть  побачити, зрозуміти. І саме так сприймається творчість Андрія Кутани. « Я так само його землячка, – поділилась  Людмила Федорівна. – Я народилася за 50 кілометрів від Маріуполя і добре знаю ментальність східняків.  Його творчість  – це почуття, це свобода.  І саме такі  мистецькі вираження  дали  цілий напрям імпресіонізм,  трохи з’являється й експресії, і ось це в його роботах».

Схвилювали сюжети на полотнах і Юлію Сабій, керуючу справами Хмельницької міської ради, поетесу, уродженку Маріуполя: «  Для мене ці роботи особливі,  на них відразу відгукується душа. Бо це моє рідне місто, я там народилася, жила  в 17 мікрорайоні. І зараз така туга в мене шалена: я ходила по таких маленьких вуличках, пам’ятаю ці будиночки,  мене бабуся з дідусем  навчили  бачити красу степу, красу моря…Знаєте, можна знищити міста, можна  дуже багато всього зруйнувати, але коли є люди, які горять цим сяйвом, вони, переборюючи себе, його відтворюють, відроджують. І для мене, і для всіх нас дуже важливо, щоб ми зберегли оці відчуття наших міст,  коли навколо війна, коли навколо дуже багато смертей, дуже багато горя, щоб ми з вами змогли внутрішньо цей біль відпустити. Я це роблю у віршах,  художник – кольорами на полотні. Творчість – це те, що рятує, і лікує, і наснажує. І боротьба за Україну – це боротьба  за наші душі,  за все, що ми в собі бережемо, чим ми насичені.Тому  всі ми маємо триматись купи, бо в  нас єдина спільна земля, і ми – титульна нація на цій землі».

Про це й промовляє душа художника, в якій – любов до світу, до рідного краю, і навіть ця страшна війна не змінила його світобачення. Які будуть наступні сюжети, після перемоги?

«Це те, що приноситиме радість нам, українцям, –  відповів  художник. –  Живопис – це універсальна мова, зрозуміла всім, це мова фарб, почуттів, гармонії, якою ми  всьому світові розповідаємо про себе, про Україну, про нашу душу».

Тетяна Слободянюк.

 

 

Back to top button