“Якщо будемо мовчати, ніхто не знатиме, що там діялось”

Два роки тому, протягом 16-20 травня 2022-го, понад 2,5 тисячі оборонців Маріуполя вийшли з укриття “Азовсталі”. До перемовин щодо виведення українських бійців із “Азовсталі” й гарантій їх безпеки залучалися лідери Франції, Туреччини, Ізраїлю і Швейцарії, а також Генсек ООН.

За утримання українців виключну відповідальність мало нести російське ГРУ — так військові отримували шанс на дотримання щодо них Женевської конвенції. А саме: доступ міжнародних організацій до місць перебувань полонених; усі бійці мали залишитись живі, до них не повинні застосовуватись тортури; була домовленість навіть про можливість мати зв’язок із рідними та керівництвом країни тощо, але свої зобов’язання росіяни порушили одразу ж. Бо вже через два місяці, в ніч із 28 на 29 липня 2022 року, відбулося масове вбивство полонених в Оленівці. Як відомо, більшість тих, кого утримували в Оленівській колонії, були захисники “Азовсталі”.

Хмельничанин, підполковник Юрій Юрчак — нині викладач кафедри загальновійськових дисциплін у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького. А повномасштабне вторгнення зустрів на службі у першому прикордонному загоні Маріуполя. Тож від перших днів березня до 18 травня 2022 року в складі Маріупольського гарнізону захищав місто і завод-фортецю. Про цей час і місяці в полоні — розповідь на Фейсбук-сторінці НАДПСУ.

“Найважче згадувати своїх товаришів, які вже ніколи не повернуться з війни. Хтось загинув на околицях Маріуполя, хтось під завалами. Були випадки, що хлопці задихались від нестачі кисню, їх не могли відкопати з-під завалів”, — пригадує прикордонник. Але справжнє пекло розпочалося в Оленівці, куди Юрій потрапив з побратимами 18 травня. Уже з перших днів перебування в колонії “азовці” переконалися, що жодні зобов’язання щодо українських військовополонених у колонії не будуть діяти. Рашисти “відрізали” українців від зовнішнього світу і фактично від життя, перетворивши перебування бранців на нескінченні тортури.

“Поранені гнили поруч із нами”

“Людям, які залишились без очей, ніг, рук, ніякої медичної допомоги не надавали. Поранені гнили поруч з нами. Мені допомогли, напевно, спогади про мій рідний дім, сім’ю, батьків, — розповідав згодом Юрій Юрчак. — Глумління розпочалися з першого дня. На приймання їжі давали 10 секунд. Їжа була не калорійна, не смачна, дуже гаряча. Її за 10 секунд неможливо було з’їсти. Ті, хто не вставав, а намагався щось з’їсти, отримували порцію стусанів або “підбадьорення” електрошокером”.

Апогеєм злочину рашистів проти українців став масштабний теракт в Оленівці в ніч із 28 на 29 липня 2022 року. Подібного варварства Європа не знала з часів Другої світової війни. Військовий розповів, що добре пам’ятає той час. “Десь за десять хвилин ми помітили, що всі охоронники, які сиділи на вежах і в будках, зникли. Ми подумали, що підходять наші війська, тому охоронники втекли. Після того ми почули два вибухи. І тоді помітили, як охоронники виходять з бункерів. Наш барак знаходився на відстані 50 метрів. Після вибухів в наш бік полетіло сміття, асфальт, метал”. У результаті теракту загинули, як мінімум, 53 військовополонених, понад 130 були поранені. Загалом, за даними міжнародних організацій, там перебували 193 людини.

“З речами на вихід!” — наказали йому наглядачі 20 вересня 2022 року. Він подумки попрощався з рідними. “Це був шок. Як правило, кому казали “з речами на вихід”, до нас не поверталися. Нам перемотали руки й ноги скотчем і повантажили в КамАЗи. Весь час, коли вони нас туди завантажували, вони спілкувалися про ліс, лопати, кулемети. Нам давали зрозуміти, що ми їдемо в якийсь ліс. Ось вона, остання дорога… В той момент я так думав”, — згадує військовий. Та коли приїхали не до лісу, а на аеродром, стало зрозуміло: буде обмін.

Не мовчати!

21 вересня Юрій повернувся з полону. Розповів, що спочатку зателефонував дружині, потім мамі. Аби дружина знала, що дзвінок не фейковий, а від нього, Юрія, ще в перші дні в Маріуполі домовились про паролі, які знатимуть лише вони двоє. Після першої розмови з найріднішими чоловік не зміг стримати сліз. “Плакав я довго, вперше за весь час полону, хоча там знемагав від болю. Ще п’ятого травня я отримав поранення на “Азовсталі”, все тіло було в опіках. Але в полоні українцям не надавали меддопомогу”. Тож лікували прикордонника понад два місяці вже в київському шпиталі. А ось реабілітацію проходив удома. “Найкраща реабілітація — це рідна сім’я. Також займався спортом, ходив у басейн”, — розповів військовий.

Уже в січні 2023 року підполковник Юрій Юрчак повернувся до викладання у НАДПСУ. В травні 2023 року брав участь в Іграх нескорених, у грудні — у відборі на змагання Повітряних сил США — плавав та стріляв з лука. І не викреслює з пам’яті чотири місяці полону, не уникає важких запитань. “Коли людина не замовчує ті спогади, розповідає, що з нею було, вона легше переживає, аніж той, хто мовчить і тримає все в собі. Зараз я зустрічаюсь з хлопцями, які не говорили, психологи не допомагали, і є великі проблеми в них. І ще: якщо будемо мовчати, ніхто не буде знати, що там, в Оленівці, діялось і продовжується в усіх місцях, де наші хлопці і дівчата досі чекають на обміни”, — переконаний прикордонник.

Нагадаємо, в російському полоні нині залишаються понад 900 захисників Маріуполя. Про це повідомив у лютому 2024 року командир 12-ї бригади спеціального призначення “Азов” НГУ, підполковник Денис Прокопенко. Аби прискорити повернення всіх українських полонених додому, “не замовчати” обміни, в Україні проходять громадські акції. Уже понад 90 акцій “Поверніть Героїв з полону!” від серпня 2022 року відбулися в Хмельницькому, ініційовані родинами військовополонених і зниклих безвісти та ГО “Захист — об’єднання волонтерів”.

Тетяна Слободянюк

.