Без російських і білоруських, зате з усім світом: у хмельницьких школах вилучають книги письменників країни-агресора

У хмельницьких, як і в усіх українських школах, почали вилучати книги російських і білоруських письменників. Замість цих авторів учні вивчатимуть на уроках зарубіжної літератури світові шедеври українською мовою. Без сумніву, це найкращий дарунок до Дня української писемності та мови, який відзначатимемо 9 листопада. Уявімо сучасну картину: на вулиці не вщухає безперервний сигнал тривоги, а в укритті діти в цей час вивчають, скажімо, Пушкіна, До- стоєвського, Ахматову. І в цей самий час рашисти ракетою під фундамент розтрощують школу… Чи пригадаймо ма- ріупольський драмтеатр, де переховувались сотні наших школяриків. Скільки вижили? Чи розстріл мирної евакуаційної колони з дітьми? У багатьох з них були і шкільні рюкзаки з собою. І після цього вивчати, вбирати в серце, в пам’ять, у світогляд “велікій могучій рускій язик” і імперську культуру? Та нехай воно всохне, оте роздвоєне, отруйне гадюче жало, отой язик, і ніхто нині не має права звинуватити нас в расизмі. Нарешті, за інформацією МОНУ, остаточно із змісту програм вилучено твори російських і білоруських авторів. Для цього ще в серпні внесені зміни в програми із зарубіжної літератури. Зі шкільних програм вилучені твори понад 40 російських та радянських митців. У програмі із “зарубіжки” залишать кілька російських пись- менників, творчість і життя яких були тісно пов’язані з Україною. Про це розповів керівник Управління загальної середньої та дошкільної освіти МОНУ Юрій Кононенко. “Письменники, які писали російською мовою, але творчість яких була тісно пов’язана з Україною… якщо вони народилися, довгий час жили в Україні або відображали у своїх творах українську тематику, будуть залишатися у навчальних програмах”, — зазначив чиновник. Українські школярі продовжать вивчати творчість Миколи Гоголя, Володимира Короленка, повість Михайла Булгакова “Собаче серце”, твори Ільфа і Петрова (“12 стільців”), роман Анатолія Кузнецова “Бабин Яр”. Також визнано доцільним залишити вивчення творів кримськотатарського письменника Таїра Халілова. Натомість до програми до- дано твори зарубіжних письменників з урахуванням вікових особливостей учнів. А що? Якось обійдуться наші діти без “широкіх  штанін” Маяковського та “рускіх бєрьоз” Єсеніна. Бо є кого брати приклад: ті ж рашистські солдати, виховані, логічно думати, на шкільній російській класиці, і які приїхали утверджувати в нас “рускій мір”, навіть свої “звернення” на українських шкільних дошках писали з помилками. “Мені фізично боляче чути російську мову”, — сказала Тамара Газда, директорка наймолодшої хмельницької школи — першої початкової, коментуючи цей доленосний для її колективу факт. І ці слова переконливо показують, як налаштований і колектив, і прогресивна педагогічна громада міста на процес цілковитої українізації освітніх закладів. “Нам зараз допомагає весь світ. А що ми знаємо про культуру, літературу народів Європи, Америки? Хіба стільки ж, як з культурного “наслєдія” росіїї, країни-вбивці, населення якої вважає українців, українську мову найбільшими ворогами? Нині російська — це мова агресора, який прагне єдиного — геноциду українців, — переконаний інший керівник, директор Хмельницької міської гімназії №2 Віктор Байдич. — Ми з початку навчального року розпочали вилучення російської літератури, тепер завершуємо остаточно разом з білоруською. Дома вчитель може тримати на книжковій полиці те, що бажає, але школа — це громадянський вихователь, має виховувати свідомого українського па- тріота, особистість з європейським мисленням. І тому потрібно більше вивчати в школах європейську, світову літературу. А то, виходить, наші біженці заполонили Єв- ропу, вона нам активно допомагає, а про її культуру укра- їнці нічогісінько не знають. На жаль, до цього українська освіта і суспільство йшли понад 30 років. За цей час із шкіл вийшли два покоління”.

Вчителька зарубіжної літератури Хмельницького НВО №5 Тамара Кам’янецька розповіла, що російські твори в шкільній програмі замінюють, в основному, за принципом “жанр на жанр”. “Ми, до прикладу, замінили вивчення творчості Крилова, який писав байки, на французького байкаря Жана де Лафонтена”, — каже вчителька. Проте, зазначає вона, ще до вилучення російських письменників із зарубіжної літератури, діти, що народились в незалежній Україні, не могли сприймати та розуміти ідеї й проблематику, що порушували у своїх творах російські автори. На думку методистки з зарубіжної літератури Хмельницького інституту післядипломної освіти Юлії Каліночкіної, твори російських письменників варто було вилучити ще у 2014 році: “Не можна виховувати дитину на прикладах героїв радянських, чи то російських, чи то білоруських творів, в яких існує тоталітарна система цінностей”. Чому російська література є токсичною? Тому що оспівує імперіалізм і нетерпимість до інших народів. Найвища цінність російської літератури — війна, а з нею і загарбання чужих земель. Загалом війна для росії є чимось сакральним. Це оспівування червоного терору, поклоніння “дєдам”, які воювали, ставлення до комуністичних пам’ятників  Другої світової, як до святині. “Нині варто бути подалі від “русского міра”, який, згідно з Достоєвським, прагне бути вбивцею. Це спосіб мислення більшості росіян. Чому 86 відсотків  із них хочуть убивати українців? Тому що ми — вільні люди, які живуть вільним життям, але за потреби стають на його захист. Російські окупанти разом із їхнім “русcкім міром” забрали в наших дітей дім, тата, улюблені іграшки. Як тепер пояснити цим дітям у школі, чому потрібно вивчати літературу цього самого “міра”, який нам несуть вогнем і мечем? А скільки українських творів вивчають на уроках “зарубіжки” російські школярі? — резонно зауважує письменниця Оксана Забужко. — Правильно, жодного”. І ще до теми мовного геноциду: на тимчасово окупованих територіях рашисти на повну взялися за деукраїнізацію українських дітей, публічно спалюють, викидають зі шкіл і бібліотек українські книги, а на стіни, де були портрети наших класиків, поспішно “вішають” пику путіна. Ми ненависні росіянам, як, напевно, істотам, що живуть під водою і дихають винятково зябрами, ненависні всі, в кого є легені, хто може жити на повітрі. Але повітря свободи росіянам недоступне, а українці, нарешті, почали дихати на повні легені. На жаль, це далося нам неймовірно дорогою ціною.

Тетяна Слоюодянюк