Благочестя на роздоріжжі

У Хмельницькій області до ПЦУ з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну перейшло одинадцять парафій УПЦ МП.

Нині в Україні діють, головним чином, дві великі православні громади: Українська православна церква московського патріархату (УПЦ МП) та автокефальна Православна церква України (ПЦУ). За останніми даними, УПЦ МП перед початком російського вторгнення мала близько 12 тисяч парафій, ПЦУ — майже сім тисяч. УПЦ МП має автономію в складі російської православної церкви, її керівник митрополит Онуфрій є постійним членом синоду РПЦ. Втім, стежачи за процесами, які відбуваються всередині МП, він розсипається сам, як колос на глиняних ногах. Не чекаючи митрополичого повеління і дозволу, парафії МП на місцях, в різних регіонах, добровільно зрікаються приналежності до МП і переходять у лоно Православної церкви України (ПЦУ). Війна, нав’язана московитською ордою, не залишає вибору для подальшого існування Московському патріархату в Україні. Чи, врешті, ця церква остаточно, публічно зречеться московитського ярма і обере самостійний, винятково український шлях — вибір за нею. Якщо цей вибір, звісно, у неї є. Тобто, або церква з нами, або з ворогом, який нищить православні церкви на сході і півдні України, убиває тисячі православних, переважно вірян УПЦ Московського патріархату. 28 лютого, на п’ятий день війни, синод УПЦ МП попросив патріарха московського і всієї Русі кирила закликати керівництво російської федерації до негайного припинення військових дій, які вже загрожують перетворитися на світову війну. Звісно, прямої відповіді на ці звернення не надійшло. Навпаки, цинізм і брехлива суть московитів просто зашкалюють. 6 березня, в Прощену неділю, перед початком Великого посту, патріарх кирило фактично підтримав кремлівську версію подій в Україні, додавши до неї нові деталі, і 13 березня після служби на свято Торжества православ’я фактично благословив російських військових на війну проти України. Кирило подарував командувачу росгвардії ікону, а той публічно пообіцяв кирилу завоювати Україну, яку окупували бандерівці та геї. За облудними словами кирила, чи не головною причиною конфлікту став розгул …гейарадів. Де? У розбомблених Сумах? В спаленій Охтирці? У пологовому будинку в Маріуполі? Врешті, в котрійсь з розтрощених церков МП? Лише 7 березня, у Прощену неділю, окупанти зни- щили чотири і поруйнували 7 храмів того ж МП. Луплять по “своїх”? Чи виявили там геїв? Таку віроломну жорстокість, годі й казати про християнське милосердя, вже не можуть пробачити московським покровителям переважна частина священників УПЦ МП. Хоча це середовище ще дуже неоднозначне, нашпиговане агентами ФСБ. 16 березня в Києві затримали (і це вже не вперше) отця Онуфрія (УПЦ МП) за допомогу російській армії. Про це повідомила низка українських ЗМІ. Під час обшуку будинку з’ясувалося, що священник співпрацював із спецслужбами РФ. Зокрема, в нього було знайдено листування з російськими спецслужбами. Крім того, в помешканні священника знайшли Z-символіку окупантів, а також прапор “російської імперії”. І такі випадки непоодинокі. Згадаймо, як досі поводиться духовенство Київської, Почаївської лавр, нашпиговані агентами ФСБ. Втім, середовище Московського патріархату, починаючи з 2014 року, вже й не було монолітним, тому що Революція гідності, яку не прийняла УПЦ МП, війна на Донбасі, окупація Криму показала всю фальшиву, ворожу суть “московського благочестя”. А повернення священного Томосу в Україну, який підтвердив історичну первозданність Українського помісного православ’я, ще більше ослабила проросійську позицію тодішнього МП. Врешті, війна, яку розпочав скажений путін і яку благословив предстоятель РПЦ, кривавий митрополит кирило, морально знищила й рештки “православного московского міра”, в якому УПЦ МП займав одну з провідних позицій. Наслідки, схоже, таки усв домлює вище духовенство МП. Бо вже 24 лютого, о 17 годині, тобто у першу добу війни, на офіційному сайті УПЦ Мос- ковського патріархату було оприлюднене звернення митрополита Онуфрія до вірних та до громадян України. У цьому посланні, зокрема, сказано: “…в цей трагічний час ми виражаємо особливу любов та підтримку нашим воїнам, які стоять на сторожі та оберігають і захищають нашу землю і наш народ. Нехай Бог їх благословить і береже!”. Також блаженнійший звернувся до кривавого президента путіна припинити братовбивчу війну, бо “така війна не має виправдання ні в Бога, ні в людей”. Своє послання Онуфрій завершує закликом “до діалогу і взаєморозуміння”. Набагато різкіше почали висловлюватись отці МП з подальшим розгортанням воєнного вторгнення. Священики УПЦ МП масово звертаються до митрополита Онуфрія з проханням зібрати собор Української Православної церкви та порушити питання щодо недоречності подальшого перебування у складі московського патріархату. Священнослужи- телі відмовляються згадувати у молитвах патріарха московського кирила у своїх храмах через підтримку ним путіна та російську агресію в Україні. “Ми вважали вас батьком, а ви виявились гіршими за вітчима. Бог вам суддя”, — з такими словами протоієрей  Петро Симощук, настоятель київського храму преподобного Федора Освяченого УПЦ МП, звернувся у відеопосланні до ми- трополита кирила 2 березня. “Якщо священники РПЦ у росії не бачать очевидного, то ми зблизька все бачимо. І обстріли житлових будинків, і дитячих садків, шкіл, розстріли мирних жителів, смерті дітей. Зараз нам соромно за наш хоч і мінімальний, примарний, але все ж таки зв’язок із РПЦ. Дуже соромно”, — такий відеолист надіслав російським отцям священник УПЦ МП Олександр Клименко. 6 березня духовенство Львівської єпархії Української православної церкви Московського патріархату висловилось про повну автокефалію від російської православної церкви на архиєрейському соборі. Таких повідомлень з кожним днем стає все більше. Власне, свя- щенники московського патрі- архату, попри формальну приналежність до “материнської церкви”, все ж є українцями, усвідомлюють себе єдинокровною частиною української нації, а не фальшивого “руского міра” і служать Богу в храмах, збудованих українським народом. А нині головний ворог нашого народу — росія, і ніякі “общіє православниє традиції” нас уже не об’єднують з північним окупантом. Станом на 16 березня вже 15 єпископів УПЦ МП офіційно заявили, що прагнуть до незалежності від Російської православної церкви. А вже 10 березня священики Української православної церкви московського патріархату записали звернення до митрополита Онуфрія із закликом зібрати Помісний собор і вийти з Московського патріархату. Активну позицію щодо ставлення до дій росії займає священництво Хмельницької єпархії УПЦ МП. Ще 2 березня злочинні дії Росії відкрито засудив митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній (УПЦ МП). “У зв’язку з жорстоким вторгненням військ російської федерації на територію нашої Укра- їнської держави та беручи до уваги звернення духовенства та мирян Хмельницької єпархії Української Православної Церкви, Єпархіальна Рада Хмельницької єпархії УПЦ вирішила: Перше. Засудити жорстоку і злочинну війну, яку розв’язала Росія проти України та нашого народу. Друге. При- пинити поминати Патріарха Московського і всієї Русі кири ла на усіх Богослужіннях”. Нагадаємо: з часу створення ПЦУ (2018) 72 православні громади Хмельниччини доєдналися до єпархії ПЦУ. Нині заяви про вихід з УПЦ МП знову зробила низка громад. Хмельницький священнослужитель Олександр Дацюк оприлюднив звернення від священників до митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського Антонія УПЦ (МП) про вихід з із УПЦ МП. До слова, починаючи з 2018 року, 569 релігійних громад в Україні заявили про перехід з УПЦ (МП) до ПЦУ. І цей перехід триває, і, очевидно, стане масовим. А це вже обнадійливий крок до початку об’єднання українського православ’я в лоні єдиної церкви, як цього прагнуть мільйони українців. Яким щляхом має йти процес, як відбуватиметься порозуміння, це вже справа інша. Зараз для МП головне — позбутись московитського ярма. Якщо вона цього прагне, звісно. Адже в середовищі УПЦ МП, як бачимо, досі немає єдності: одні вимагають припинити поминати патріарха кирила, інші готові вимагати від нього автокефалії. А треті далі орієнтуються на Росію. Але покаятись і обрати один шлях з усією нацією ще не пізно.

 Тетяна Слободянюк