Ціна свободи і життя

Живучи у відносно мирному регіоні, про реальну війну ми знаємо переважно з новин, соцмереж та зі скупих розповідей бійців, що повертаються додому. Та навіть ці небагатослівні, але такі болючі спогади про найпекельніші бої, про смертельні двобої з озброєним до зубів ворогом, про втрати побратимів, про каліцтва через поранення вражають ціною, яку Україна платить за право залишатися вільною.

До повномасштабного вторгнення 35-річний хмельничанин Михайло Трофимченко працював комірником на приватному підприємстві. А його воєнна біографія бойового офіцера розпочалася 22 лютого 2022 року після виклику до військкомату. “Мене записали до роти охорони в Хмельницькому. А з вересня 2022 року вже перевели до 14-ї механізованої бригади командиром кулеметного взводу”, — розповів він “Суспільному”. Нині офіцер після тривалого лікування та реабілітації продовжує службу в ТЦК командиром роти охорони.

Бойове хрещення Михайло пройшов на Харківщині, під Куп’янськом, двічі ледь не загинув і дивом залишився живий, отримавши важке поранення в живіт. “Ми якраз вибивали росіян з населеного пункту. Після того, як зайшли в одне з сіл, отримали наказ йти далі, — розповів ветеран. — Дісталися аж до передових позицій ворога. Та через обстріли змусили зупинитися. Дуже щільний вогонь був по нас. На дорогу, якою ми мали рухатися, кацапи скинули авіабомбу. Ми знайшли якусь невеличку посадку, бо навкруги голі поля були. Під сильним дощем окопувались, щоб хоч якось вберегтися. Дуже потужно вони нас крили артою, градами, авіацією. Тоді я й отримав важке поранення в живіт. Я впав і в думках прощався з життям. Бачив, що кацапи просто всюди ходили. Ну все, думаю, зараз доб’ють …”.

І коли поруч прокотилась закинута ворогами граната, Михайло навіть не зміг відреагувати, але вона, на щастя, не здетонувала. Російни ж вирішили, що боєць мертвий. “Я не знаю, хто до нас тоді підійшов впритул, але це були професіонали. По-перше, вони мали зброю з глушниками. І як ми лінію оборони їхню взяли, то там зброї було до біса багато, і не просто будь-якої, а дуже різноманітної. Тобто вони нафаршировані добряче”.

Тоді командира кулеметників врятували військовослужбовці з сусіднього підрозділу, які неподалік проводили наступальні дії та помітили, що росіяни атакують укріплення. “Хлопці відкрили вогонь, і це злякало росіян. Вони залишили наше укріплення. Я лежав і зрозумів, що ще живий, і що треба вибиратися та повзти до наших. Потім побратими затягнули мене на БМП і евакуювали до стабілізаційного пункту, де одразу прооперували”, — розповів він.

Російська куля пошкодила Михайлу кишківник, пробила нирку і застрягла між хребцями. Військовослужбовець пережив чотири операції.

Йому видалили третину кишківника. Після лікування та реабілітації його визнали обмежено придатним. Але він продовжує службу, працює з бійцями, ділиться бойовим досвідом і особисто пережитим: всіляке може трапитись з людиною і в тилу, але справжні дива трапляються на передовій, каже він з почуттям гумору. А героями, здатними на неймовірні за хоробрістю вчинки, Михайло Трофимченко вважає своїх побратимів, які захищають рідну Україну.

Тетяна Слободянюк