Допити, побої та психологічний тиск
Щотижня, починаючи з серпня 2022 року, у Хмельницькому відбуваються акції “Поверніть Героїв з полону!”, які влаштовують родичі полонених захисників, волонтери, громадські організації. Про те, яких знущань зазнають полонені українці в російських катівнях, вони знають не з чужих слів, а розповіді тих, хто повернувся після обмінів в Україну, вражають жорстокістю і цинізмом окупантів.
Прикордонник із Хмельницького на псевдо Теклберрі добре знає ціну російського полону, з якого минулого року повернувся. Чоловік у 2018 році підписав контракт з ДПСУ. І хоча за попередньою освітою він був фельдшером, його мрією з юності було стати військовим. Перед початком повномасштабного вторгнення служив на Херсонщині, на пункті пропуску “Чонгар”. Робота полягала в тому, аби перевіряти автомобілі на наявність радіоактивних залишків або перевезення радіоактивних предметів.
24 лютого 2022-го він був на зміні на КПВВ. На пункті спостереження прикордонники помітили на світанку скупчення російської техніки з боку Криму. Одразу ж зайняли позиції в окопах. Як пригадує захисник, вже за декілька хвилин прилетів ворожий дрон. Ще за якийсь час позиції накрило “Градом”. Теклберрі почав надавати першу медичну допомогу пораненим побратимам. Згодом прикордонники побачили групу людей у військовій формі. Спершу вирішили, що це підкріплення. Попросили їх сказати пароль. Почули правильну відповідь. Проте виявилося, що це не українці, а ворожа засідка. Так, у перший день вторгнення Теклберрі потрапив у полон. Але навіть не ці жахливі обставини хвилювали прикордонника. Адже вдома на нього чекала вагітна дружина. Він встиг надіслати їй смс-ку і про всяк випадок видряпав номер її телефону на руці.
Росіяни спочатку доправили прикордонників до окупованого Криму, звідти — в СІЗО на території росії. В розповідях про російські катівні у всіх колишніх полонених об’єднує спільне: неймовірна жорстокість і цинізм окупантів.
“Били постійно, — згадує чоловік. — За відмову видавати інформацію про колег та рідних, за патріотичні татуювання… У мене було тату з прикордонним беретом, за це росіяни називали мене нацистом”. Полонених українців змушували слухати гімн росії, при цьому вставати та прикладати руку до серця. Багато хлопців відмовлялися класти руку до серця, за що їх відправляли до карцера. “Згодом зрозуміли, що карцерів на всіх не вистачить, та дозволили просто підійматися”, — розповів Теклберрі пресслужбі прикордонної академії.
Також росіяни наполегливо пропонували перейти на їхній бік, запевняли полонених, що України вже не існує. Мовляв, вони захопили всі області, тож давали на підпис документи, де треба було обрати з трьох варіантів: “хочу залишитися в росії”, “хочу на територію України, які контролює росія” або “хочу на підконтрольну Україні територію”. Хмельницький прикордонник обирав останній варіант. А росіяни такі папери рвали та викидали у смітник. А за таку відповідь просто ще більше знущалися.
Теклберрі постійно думав у полоні про вагітну дружину. Саме це давало силу і віру, що він обов’язково повернеться додому. І коли одного дня тюремники принесли в камеру український військовий однострій та наказали перевдягтися, захисник зрозумів, що їх відправляють додому. Сьогодні Теклберрі вже поруч з коханою дружиною та маленькою донькою. Він продовжує службу в одному з підрозділів Державної прикордонної служби України.
Але ще тисячі наших українців знемагають у російських катівнях, у нелюдських умовах. Тому громадянські акції “Поверніть Героїв з полону!” будуть продовжуватися, а їх учасники звертаються до всіх небайдужих людей виходити на такі акції, робити все можливе, аби визволити всіх українських бранців, чиї життя нині — це страждання, чиї бажання — не зламатись, не скоритись і дожити до обміну.
Вікторія Катрич
