Дві історії з Січових стрільців

Вулиця Січових стрільців, що на Озерній, — одна з наймолодших в місті і, безсумнівно, належить до найошатніших, де поєдналися архітектурний модерн з комфортом елегантних бутиків та крамниць, кав’ярень, піцерій, фітнесклубів, одним словом, зразок сучасного урбаністичного стилю. За розмаїттям брендових вивісок, вітрин та оригінальної забудови — історія сучасного хмельницького бізнесу, а ще особисті історії сильних жінок, які вражають. І ці історії пов’язані не лише з планами та мріями, а насамперед з війною.

“Женіх” — про кохання і пам’ять

У вересні минулого року на Січових стрільців, 5 з’явилася нова кав’ярня, досить незвична для пересічного погляду: на чорному тлі вивіски біліє слово “Женіх” і над літерами — графічний малюнок пташки з тріпотливими крильцями. Знавці мови вбачали у назві граматичну помилку, але було зрозуміло, що “Женіх” має особливу історію, як і його юна 23-річна власниця Ірина Зам’яла. Про власний бізнес, а саме про кав’ярню Іринка мріяла разом з чоловіком Юрієм Пододименком. Закохані розписалися в перші тижні повномасштабного вторгнення, обвінчались 14 липня. Їй минув 21 рік, йому 23. Відпрошуючись з бойової позиції, Юрій пояснив побратимам: “Їду женитися!”. Так і отримав позивний “Женіх”. Та через три місяці після вінчання дружина офіційно стала вдовою. Юрій Пододименко, який добровільно пішов на фронт у перші дні повномасштабної війни, воював кулеметником у лавах 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, загинув 6 жовтня 2022 року, визволяючи Херсонщину.

Молодята були знайомі зі школи: Юра з Райковець, Іра — з Гвардійського. “До повномасштабної війни коханий займався вантажними перевезеннями, — каже Ірина. — Він наповнював мене своєю енергією, я була сором’язливою дівчинкою, завжди стояла за чоловіком. Ми планували справжнє весілля після війни. Мої батьки і старша сестра — в Польщі, я хотіла, щоб вони були поруч, мріяла про чудову сукню. Але Юра сказав: “Розпишемося і візьмемо шлюб в костелі, а весілля зробимо після перемоги”. Він не любив щось відкладати на потім. У нього дуже сильний характер. У 2017-ому у нас зав’язалися стосунки… У нього було багато ідей, завжди прагнув досягти більшого, мріяв про власну справу. Ми говорили вже тоді про кав’ярню. А коли почалася війна, дуже багато розмовляли по телефону. Я розуміла, що чоловіка потрібно якось підтримувати, давати мотивацію, тому що він бачив смерті своїх побратимів, бачив страшні речі. І в розмовах ми намагалися говорити про майбутнє. Я постійно говорила: “Юро, ти маєш повернутися, ми маємо відкрити цю кав’ярню — і все!”.

Невдовзі його підрозділ від кордону з Білоруссю мали відправити у Херсонську область, де йшли жорстокі бої. І Юра запропонував обвінчатись. Так 14 липня ми взяли шлюб у костелі в Костомелі, бо це місто було найближче до його бригади”.

День вінчання був останнім, коли Іринка бачила коханого живим. А вже 6 жовтня 2022 року Юрій Пододименко загинув під Новокам’янкою Херсонської області.

“Він до мене зателефонував перед смертю, вранці. На зв’язок вже виходив рідше, і я розуміла, що хлопцям дуже важко. У той останній ранок, це був четвер, хлопці пережили страшну ніч: їх засипали фосфорними бомбами, все згоріло. І вони, наче щось відчуваючи, намагались подзвонили родичам: мовляв, ми живі. Для цього потрібно було вилазити на вціліле дерево, там “ловили” сигнал, —згадує Іра. — Юра також вибрався на дерево, це було близько сьомої ранку, сказав: “Іро, речі всі згоріли, але все буде добре, ми живі…Зателефоную ввечері”. І коли ввечері дзвінка не було, я все одно не могла допустити думки, що Юри немає. Бо вірила, що з нами нічого поганого не трапиться. Ще один день минув. Я шукала будь-яку інформацію в соцмережах. Я побачила в знайомої на сторінці в Інстаграмі свічку вгорі, а наші чоловіки були разом. Написала їй повідомлення, але дуже боялась його відправити. Знову написала наступногоранку. І вона відповіла, що Юра і двоє хлопців, які були разом, загинули. А її чоловік у госпіталі. Після Юриної смерті перші пів року були робота-дім, робота-дім, я поверталася додому і тільки плакала. Та він би цього не хотів, тому я взяла себе в руки й вирішила на кошти з отриманої компенсації здійснити одну з наших спільних мрій”, — каже дівчина.

До цього Ірина ніколи не займалася бізнесом: працювала в банку, на пошті, перукарем хотіла стати, але придбала курси з відкриття кав’ярні і почала робити перші кроки. “Я зрозуміла, що мушу щось робити, аби його смерть не була даремною, щоб люди пам’ятали, щоб це не стало просто минулим, не стихло. І з цією думкою я жила. Було страшно, але я казала собі: Юра мені допомагає. Навіть “посилаючи” до мене потрібних людей, які допомагали, відправляв мою думку в правильний напрямок. Мене підтримували скрізь. Найперша порадниця — моя сестра, всі питання з бізнесу вирішуємо разом. Нещодавно зателефонував заступник міського голови Микола Вавришук: чи потрібна якась допомога? Приїхав через годину, дякував за пам’ять про Юру. Зараз у мене є чотири працівники. Роботи дуже багато. Але вірю, що у мене все вдасться”.

Ця кав’ярня направду особлива: на стіні великий портрет Юрія у військовій формі. Тут часто бувають військові, дарують дружині загиблого побратима шеврони бойових частин. Їх вже кілька десятків на стіні на бойовому прапорі. Вгорі — прапор 128 гірсько-штурмової бригади. А на стилізованій мапі України відсвічують діодами назви двох міст: Хмельницького і Херсона.

У перші дні після відкриття у “Женіху” було мало відвідувачів. Тепер більше сотні щодня. А від початку серпня до Дня незалежності в кав’ярні оголосили акцію “Морозиво за донат”. Зібрані кошти підуть на потреби 128-ї бригади, яка зараз тримає оборону на Запорізькому напрямку.

“Lviv Croissants”

10 липня вулиця Січових стрільців, 2/3-А наповнилась запашним ароматом свіжих круасанів: тут відкрилась міні-пекарня “Lviv Croissants” української мережі “Fast Food Franchising Group”. І з першого дня тут людно, адже свіжоспечені круасани — з особливими начинками зі свіжих овочів та фруктів, які подобаються і дорослим, і малечі. Зручні крісла, м’які дивани, квіти, стильний інтер’єр — ось він, сучасний український заклад громадського харчування. “Сюди можна прийти на сніданок і почитати книгу, спокійно випити кави, поки твій майбутній чемпіон на футболі, провести робочий зум, зустрітися з друзями або забігти після тренування на вечерю. Але найчастіше причина не потрібна, тому що наші свіжоспечені круасани, ароматна кава і прохолодні напої вже самі по собі є ідеальним приводом зайти у “Lviv Croissants”. І це насправді так. Новий заклад має дуже стильний і вже впізнаваний “круасанівський” інтер’єр, де кожен куточок — готова інстазона. А в гарну погоду більший попит матиме літня тераса. А коли тут з’явиться дитячий майданчик, то все найцікавіше відбуватиметься лише надворі…”, — йдеться на Фейсбук-сторінці закладу.

Співвласниця пекарні-кав’ярні — дружина військовослужбовця, офіцера-прикордонника 34-річна Наталя Михайлюк. Її історія — також про сильну особистість.

“Я вийшла заміж за військовослужбовця, випускника прикордонної академії, офіцера. Це був 2008 рік. І з того часу ми активно подорожували Україною, тому що Юрія постійно переводили з одного місця в інше¸ ми з донечками завжди були з ним”, — розповідає Наталя. Найчастіше місцем проживання були прикордонні села з двома-трьома сотнями людей. Відповідно роботи ніякої немає. Діти маленькі, садочків немає. Через соцмережі займалася “Спільними купівлями”, це був хоч і мінімальний, але заробіток: у мережі продавала одяг та взуття українського виробника. В більшості — харківське взуття, тому що якийсь час сім’я жила в Харкові. Потім були Ужгород, Одеса.

Коли підросли донечки, Наталя у 2018 році пішла на прикордонну службу за контрактом. У 2020-ому — ковід, у школах, у садочках — онлайн. “Діти постійно вдома самі: старшій 10, молодшій 5 рочків, бабусів-дідусів поруч немає. Тому в 2021 року я звільнилась зі служби і почала вивчати програму розвитку бізнесу в Інстаграмі. Мені дуже подобались круасани. Коли ми ще жили в Одесі, там відкрили міні-пекарню “Lviv Croissants”. Вся наша сім’я стала поціновувачами львівських круасанів. Але того ж року чоловіка перевели в Хмельницький. Я влаштувалась адміністраторкою в студії танцю, але хотілося мати свою справу. Ми це не раз обговорювали з чоловіком, — розповідає Наталя. — І коли ми вже обрали напрям бізнесу, почалася повномасштабна війна, що поставила плани на велику паузу. Минув рік, і я зрозуміла, що потрібно рухатись, що бізнес попри війну розвивається, є багато різних програм. І коли раніше ти щось відкладала на потім, сумнівалась, то тепер час ущільнився, рішення потрібно приймати тут і зараз. До того ж ніхто не йшов у перший бізнес з уже великою масою знань і досвіду, ні, ти вчишся на своїх помилках, на досвіді інших, на знаннях, які здобуваєш. І в кожного — своя стежка. У нас на той час ощадження закінчувались, до того ж постійно донатили. Ми з чоловіком почали уважно вивчати і аналізувати пропозиції різних франшиз, які пропонує український ринок, державних програм підтримки. І знайшли улюблений наш “Львівський круасан”. Ознайомились з інформацією сайту “Fast Food Franchising Group”. Умови мені сподобались. Мені дозволили оплатити майбутній бізнес частинами, враховуючи інфляцію. Розпочати справу фінансово допоміг наш товариш Олександр Вербіцький, погодився співінвестувати, ми з ним стали співвласниками пекарні. Проте ми досить довго вивчали справу, багато спілкувалися з генеральним директором франшизи Андрієм Галицьким. Проаналізували ринок, дізнались, що мережа “Львівського круасана” під час війни досить гарно розвивається, вийшла на ринок у Польщі, Словаччині і вже готуються до відкриття локації в США. Тобто, наша українська продукція має високий рейтинг, і водночас постійно відбувається навчання, це великий плюс для тих, хто хоче розпочати бізнес. Розумієте, у бізнесі на блюдечку тобі ніхто не дасть готового. Для бізнесу за франшизою розробляється проєкт, даються знання, консультації, затверджується приміщення. Обладнання, сировину для пекарні потрібно купувати самим, але згідно з проєктом і відповідно до класифікації виробів. У наших круасанах обов’язково є свіжі овочі. Це ідея Андрія Галицького, який це запроваджував у Львові. Дуже багато було експериментів з начинками, наповнювачами… У 2015 році “Lviv Croissants” вийшов на сучасний рівень, завоював ринок і смаки споживачів. Наша франшиза розвивається й увійшла в десятку кращих під час війни”.

Підприємці майже рік шукали приміщення. Це було складно, бо до приміщення єпевні вимоги щодо форми, локації тощо. “Але, щоб набратись досвіду, зрозуміти, як працює сфера харчування, я ще півроку працювала помічником адміністратора з доставки піци. Вивчала, як взаємодіють люди в команді. Тому що репутація, прибуток залежить від колективної праці. У нашій команді — кухар, сендвіч-мейкер, змінний касир і офіціант. Вся сировина абсолютно свіжа — це правило номер один. І ось із 10 липня працюємо. І хочемо втримувати репутацію якісного, сучасного закладу харчування. Наша аудиторія — це сім’ї, мами з дітками, проєкт це передбачає. Маємо дитячі стільчики, іграшки, розмальовки, фарби, придбали потужний генератор, тому що попередній “не витягував” у спеку. А головне — в нас чудова команда, і ми цінуємо те, що створили”.

Юрій Михайлюк, полковник прикордонної служби, продовжує служити, та його підтримка дружини-підприємиці — постійна і надійна. “У мене був навіть розпач на початку, я боялась, що не впораюсь, але Юрій завжди був поруч, допомагав”, — каже вона.

Які наступні плани у бізнесі? “Ми хочемо створити біля пекарні дитячий майданчик, тут є вільна місцина поруч, щоб влаштовувати дитячі свята. Перше вже готуємо до Дня незалежності. І якщо міська влада нам у цьому посприяє, це піде на користь місту: бо це не лише робочі місця, податки, а й, думаю, висока марка українського бізнесу, яку ми намагаємося підтримувати і розвивати”.

Тетяна Слободянюк