Хаос і янголиці: хмельницький аматорський театр “Дзеркало” завершив театральний сезон прем’єрною виставою про війну
Під завісу 69-го сезону аматорський театр «Дзеркало» показав глядачеві наповнену експресією і символами трагікомедію «Вражена Тетяна» за п’єсою сучасного грузинського драматурга Лаші Бугадзе. І хоча п’єса – рефлексії автора на події російсько-грузинської війни 2008 року, на стан суспільства, ці емоції нам, українцям, зрозумілі зараз, коли війна відбувається не лише на території, а й у наших головах, вчинках, очікуваннях. І для автора важливий не підсумок, а сам процес повільного дозрівання, можливо, очищення у зовнішньому хаотичному потоці життя. Умовно жанр вистави – абсурд, де немає стрункого сюжету, де, здається, відсутні час й місця дії, де панують ірраціоналізм, абсурдні ситуації, змішані з реальністю, словесний нонсенс, бунт проти «здорового глузду» й усталеної нормативності, яка вже «вчорашня». За символікою сценічного комізму глядач відчуває, як в цьому хаосі колективних емоцій народжуються нове: нові герої, нові активності.
І ще одне ламання стереотипів: поняття «аматорський театр» не означає другорядний, а, навпаки, такий, що шукає несподівані форми самовираження, вільну символіку імпровізацій, для яких не існує академічних табу, тут важлива природність, енергія самовіддачі, яка заряджає й глядача. Що й відбулося у день прем’єри. Закономірно, що місцем дії обрано експериментальну сцену театру ім.Старицького, де й творяться ось такі зухвалі і захоплюючі імпровізації, чого й досягли режисер і актори. У виставі немає головного героя, тут головне – внутрішня активність кожного персонажу, «маленької» людини, що потрапила в хаос великої біди.
Фактично, акторський колектив – це маленький зліпок величезного суспільства у війні. Зовні усі герої схожі – в однаковому одязі, з невиразними попередніми історіями, тобто, така собі «маса», яка потрапила в обставини, де потрібно приймати власні рішення, приміряти до свого «я» нову реальність, яка попервах видається абсурдом. Назву всій виставі дала новела «Вражена Тетяна», в якій героїня вражена тим, що її чоловік, її герой, справжнісінький мачо, по якому зітхали суперниці, у війні став ніким. А героєм війна зробила якогось невдаху, котрого й у дворі та на вулиці не помічали, а він тепер повернувся героєм, здійснив подвиг. У цьому сюжеті – й наша реальність, наші герої, які в так званому мирному житті були, можливо, отими «нікими». А ще війна визволила жіночу енергію: адже чоловіки воюють, і на жіночі плечі «впали» нові обов’язки, нова відповідальність, а звідси й влада. Своєрідний бунт порожніх каструль асоціюється з цією жіночою владою: захочу нагодую, не захочу – ні. І каструля для господині – це її зброя, влада, її сила.
Цей гротесковий комізм асоціативно побудований також на образах двох янголів. Перший – традиційний, в якому проглядається чоловіча подоба з общипаними жалюгідними крильцями, який безуспішно намагається переконати всіх, що він, справді, посланець небес, але його скимління лише дратує. А в фіналі вистави величаво з’являється янголиця з величезними білими крильми, якими здатна огорнути і захистити всіх. І в цьому сенс: хоч про війну існує усталений вираз, що в неї «нежіноче обличчя», насправді, жінка – символ антихаосу, жінка – це доцільність, усталеність, це саме життя, яке вона народжує і гармонізує. Звісно, головне – без перебору. Але це вже інша історія.
До речі, вперше виставу «Вражена Тетяна» аматорський театр показав у 2019 році, з нею отримав перемогу на міжнародному конкурсі. Нове дихання виставі про грузинську війну дала наша, українська. І сам Дмитро Гусаков знає про відчуття війни з власного життя, адже з перших її днів став у лави захисників. І нові акценти у виставі – це й його власні рефлексії. До речі, у виставі він і режисер, і актор, і оповідач від першої особи, який гортає книгу буття і ділиться з цим із глядачами.
Нині в мистецькому середовищі тривають дискусії, якими мають бути книги, фільми, вистави про українців у війні. Культура та мистецтво зараз змінюють формати, відповідно до запитів суспільства, формується зовсім новий контент сучасної української культури, яка народжується на наших очах.У ній – емоції нашого нинішнього дня. Та й загалом мистецтво оперує не інформацією, а емоціями. А вони правдивіші за будь-яку інформацію. І головна емоція – в українцях немає страху, а сміх робить нас сильнішими і об’єднує, цьому переконали учасники прем’єрної вистави.
Тетяна Слободянюк.
