Хмельницька «Планета волонтерів»: ми маємо зараз працювати з такою ж інтенсивністю, як наші хлопці на фронті
Кінотеатр «Планета» – один з найулюбленіших у місті, адже офіційно він є Центром кінопоказу, і, справді, всі кіноновинки донедавна з’являлись насамперед тут. Однак з 24 лютого афішні рами заповнені не оголошеннями про чергову зіркову прем’єру , а волонтерською інформацією. Адже тут розмістився штаб допомоги ЗСУ громадської організації «Планета волонтерів».
Вчителі, студенти, пенсіонери, службовці, підприємці: усіх їх, раніше не знайомих, після повномасштабного вторгнення ,об’єднало спільне бажання допомагати нашим Збройним Силам. І саме волонтери стали могутньою народною опорою наших захисників на передовій, живою артерією допомоги, яка безупинно, щодня прямує на передову. У Хмельницькому – ось уже восьмий місяць діє понад десяток волонтерських об’єднань, фондів, які працюють за різними напрямами допомоги ЗСУ: від постачання озброєння, техніки, авто, запчастин – до медикаментів, одягу, провізії і т. д.
З перших днів повномасштабного вторгнення у затишному дворику «Планети», де раніше хмельничани смакували кавою, десертами та коктейлями, почали готували інші «напої» – коктейлі молотова, які переінакшили на патріотичний лад – «бандерівські смузі». Сотні людей взялись за виробництво: одні несли пляшки, хтось привозив бензин, інші мастило – справжній цех у кінодворику. Коктейлі були різні, з різними складовими. «Попри те, що було дуже багато народу, все було надзвичайно організовано. Люди прислухалися один до одного і, мабуть, інтуїтивно відчували, хто, де потрібний у певний момент» – розповідає про початок волонтерської роботи Тетяна Калюжна, директорка Центру кінопоказу «Планета», яка разом з колегою, бухгалтером кіноцентру Оленою Власюк, зініціювали громадський штаб допомоги ЗСУ.
«Я займаюсь волонтерством з 2014-го, – каже Тетяна. – Але те, як об’єдналися люди цього року, це зовсім нове. Це реально велика сила. Її не можливо здолати. І тому ми вже перемогли. Коли ми оголосили, що в нашій «Планеті» розміщений штаб допомоги ЗСУ, до нас стільки людей потяглося, що у величезному холі не було де пройти. Люди зранку до ночі носили коробки, мішки з усім, що може знадобитися бійцям: продукти, спальники, карімати, шкарпетки, одяг, медикаменти, речі гігієни, приносили кошти. На той час тут розмішувався БФ «Волонтери Поділля». Але згодом вони обрали іншу вкрай важливу нішу – волонтерську пошту і розмістилися в іншому офісі. Ми продовжуємо з «Волонтерами Поділля» співпрацювати й нині: у нас спільна мета – допомога армії. І тут просто не може бути конкуренції. Бо насамперед – це нелегка праця. Постійно на зв’язку із хлопцями з передової, постійно пакуєш коробки, вантажиш, шукаєш пальне, формуєш поїздки, займаєшся логістикою, працюєш у соцмережах. І коли ти розумієш, що за чергові зібрані кошти вдалося купити ще один дрон, ще одну автівку, партію броників, ліки – це таке щастя! Постійно заготовляємо продукти харчування. Хлопцям на вогневих позиціях, в полі дуже потрібні сухпайки, бо не в усі місця може доїхати польова кухня. Тому ми гуртуємо людей, формуємо сухі набори: борщі, кашіі т.д. У нас розгалужена мережа помічників, ми постійно комунікуємо: що, в якій кількості, з якими складниками потрібне. Також зараз збираємо теплі речі, буржуйки, сезонні ліки. Якщо влітку ми мали спрямування на літні потреби, то зараз – осінньо-зимові. Берці потрібні, теплі шкарпетки, термобілизна, спальники. Скоби, будматеріали, плівки доля облаштування бліндажів – це постійно. І все це потрібно великими кількостями, бо це –передова, це лінія найпекельніших боїв».
Волонтери, справді, незамінні у підтримці армії. Це другий фронт, який так само воює день і ніч, без втоми і перепочинку. І щоденні потреби наших захисників волонтери здатні забезпечувати швидше, ніж державні органи , які не можуть за сввоєю структурою бути такими мобільними. Втім, каже Тетяна Калюжна, волонтери самі по собі, без масової допомоги людей нічогоне змогли б, бо тільки разом ми сила: «На кілька годин ви прийшли пов’язати маскувальну сітку, кинули у скриньку 5-10 гривень – це допомога. Ось зараз ми збираємо кошт на черговий дрон, який коштує 120 тисяч гривень. Величезна сума. І вона складається з оцих пожертв, коли кожен – по кілька гривень. І ми її зібрали. Тому ми – сила».
З 25 лютого у «Планеті волонтерів» працює учителька 25-ої школи Анастасія Куца: «24 лютого я провела в паніці, звісно. А наступного дня сказала мамі і чоловіку: «Я не можу сидіти, йду шукати волонтерів, – розповідає Настя. – Побачила дуже багато людей біля «Планети». Всі несли коробки, пакети , мішки з вантажами. Було стільки багато допомоги, що ми не встигали її складати,сортувати… Спочатку я пішла до медиків, ми формували аптечки. Я тут «зачепилася», бо була можливість працювати паралельно: я учителька англійської мови, школа – на дистанційці, уроки онлайн почала вести звідси. А влітку, коли почались відпустки, ми з колегами, також учительками з різних шкіл, тут були щодня, без вихідних. Влітку я й уперше поїхала на передову з Тетяною Калюжною, везли хлопцям вантажі. Це був південь Запорізької області. На самий «нуль» нас не пропустили, але це був мій перший досвід поїздки. Всі, кого ми зустрічали на блокпостах, посміхалися, стільки було позитиву. Коли бачили на автівці хмельницькі номери, дивувалися: о, ви так здалеку, дівчата… Ми мали кілька пунктів для передач, возили продукти, амуніцію. Найважливішою нашою доставкою тоді був наш перший дрон, придбаний за благодійні кощти. Дрони потрібні постійно на передовій, тому зараз збираємо коштина черговий, повеземо знову».
Як проходить збір коштів? По-перше, розповідають волонтери, ведуться постійні діалоги у соцмережах, постійні звітування про зібране, придбане на сторінках у Фейсбук, Інстаграм, Телеграм, є в же й у Тік-Ток, щоб бути в тренді для молоді.
Настя волонтерить не лише в «Планеті», а й в школі, адже як педагог, має можливість комунікувати з дітьми, там організовувати благодійні акції. Зараз по всіх хмельницьких школах йде підготовка до благодійного ярмарку до Дня захисників і захисниць. «Діти вже розпитують, що готувати, як ярмаркувати, – розповідає вчителька. – Це чудово, що дитячий волонтерський рух такий масовий, зараз це стержень виховної роботи . Волонтерство реально об’єднує дітей. Вони й у «Планету» приходять, пропонують допомогу. Очі світяться. Всі хочуть перемоги».
64-річний Сергій Знайко, вимушений переселенець з Миколаєва, займається в «Планеті» плетінням маскувальних сіток. Освоїв найскладніший етап: матрицю, тобто вив’язування сітчастих вічок з капронових ниток, сам виготовляє стенди. Робота надзвичайно кропітка і складна, адже розміри, як найменше, 4х3 м.
17 березня пан Сергій з дружиною та старенькою мамою приїхали до нашого міста, а наступного дня відправивсь шукати хмельницьких волонтерів. «Коли почалися щільні обстріли, ми вирішили виїжджати. Від нас за 55 кілометрів – Херсон, який покривали вогнем. Жити в окупації ми не змогли б, тому вирішили евакуюватися, – розповідає волонтер. – Нас прихистили хмельницькі родичі. Ми всі розмовляли в Миколаєві російською, як і більшість, хоч українську насправді знають усі. А тут, в Хмельницькому, як відрізало, та й стільки люті накопичилося на рашу. Був би молодшим – піщов би воювати з тою нечистю. А так – плету сітки щодня. Я вважаю, що навіть оця моя краплинка допомоги – важлива. Уже більше 20-ти різних сіток маю на рахунку».
Пан Сергій показав свої долоні: вони гарячі і в мозолях: від постійного контакту з цупкою ниткою. Каже, що потрібні помічники, бо на початку війни відбою не було від бажаючих, нині – одиниці, а сітки потрібні нашим воїнам щодня. До речі, як і дрони, запчастини, продукти, ліки… До того ж, наростаюча інтенсивність боїв нашої армії потребує такої ж інтенсивної, всенародної допомоги. Сергій розповідає, що в його родині майже всі чоловіки призовного віку – на фронті. 26-річний племінник Олексій у червні загинув на Донеччині. Нам є за кого молитися, і є кому допомагати. Як тут сидіти, склавшируки? За фахом я інженер будівельник, все життя цим займався. А тепер орда все руйнує. Хіба таке можна пробачити, забути?»
Із третього день російського вторгнення волонтерить у «Планеті» підприємець Артур Радчук. Втім його стаж довший: допомагає нашій армії ще з 2014-ого. Його ділянка у штабі – забезпечення господарськими товарами. «У мене багато друзів воюють. Декого вже провели в останню дорогу. Мені болить те, що коїться. Трохи ще працюю, аби мати на прожиття, а так весь час тут. Став на господарську групу, бо як підприємець, займаюсь цією групою товарів достатньо давно і добре орієнтуюсь, вчу інших. Нас тут багато: вчителі, студенти, підприємці, пенсіонери – ми всі об’єднані не папірцями чи дипломами, а серцями».
Щодня по обіді у «Планеті» – медична вахта: приходять після роботи медики, переважно працівниці міського перинатального центру, формують аптечки на передову. А для всіх працівників «Планети» , де кінопокази на період воєнного стану не влаштовуються, волонтерство стало професійними буднями, які згодом, однозначно, будуть частиною нашого, хмельницького, документального фільму.
Тетяна Слободянюк.
