Хмельницька співачка отримала найпрестижнішу мистецьку нагороду
Бандуристка Марина Круть нещодавно здобула перемогу в українській національній кінопремії «Золота дзиґа» в номінації «Найкраща пісня» за саундтрек «То таке життя» з художнього фільму «Я працюю на цвинтарі». Про це повідомила бандуристка на своїй сторінці в Інстаграм.
«Золота дзиґа» — найпрестижніша мистецька нагорода, заснована Академією кіномистецтва України у 2017 році для популяризації національного кінематографа й видатних досягнень тих, хто створює вітчизняні фільми. Слова до головної пісні стрічки написали Марина Круть та Герда Соняш, а музику — Марина Круть та Михайло Клименко. Пісня увійшла до її нового альбому “Літепло”, який побачив світ у вересні 2022-го. Сама Марина каже, що трек записали на одному диханні.
« Я написала цю пісню одразу, із першої спроби, за 15 хвилин. Прямо під час перегляду першого драфту (чорнового варіанту –ред.) фільму. Дуже багато що відгукується у фільмі про сьогоденні реалії українця, який переживає різний спектр емоцій щодня. Від народження до смерті близького. Про сльози щастя за визволених героїв і до сліз горя матерів, чиї сини не повернуться додому. Журба і щастя ходять за руку в Україні», — написала співачка на своїй Інстаграм-сторінці.
І хоча назва фільму навіює мінорні асоціації, насправді стрічка — про життя, його цінності і людей, які їх по-своєму трансформують. До речі, фільм був представлений у серпні цього року на відкритті міжнародного кінофестивалю «Бруківка» в Кам’янці-Подільському. Він створений у 2021 році молодим режисером Олексієм Тараненком у копродукції України та Польщі. У широкий український прокат стрічка вийшла 15 вересня 2022 року, і тому екранні події, як і особисті історії героїв. у глядача стійко асоціюються з подіями і реаліями великої війни, адже це історії — про цінності, втрати і щастя життя. 35-річний Саша (актор Віталій Салій), головний герой, покинув професію архітектора і працює на цвинтарі. Кожного дня чує десятки історій болю та трагедій, ставиться до цього скептично і навіть саркастично. Його ж власне життя — це іронічна особиста драма, “переховування” від повноцінного життя.
Про свою ж роботу у стрічці співачка сказала коротко: «Поки фільм «Я працюю на цвинтарі» лататиме шрами на ваших серцях, офіційний саундтрек “То таке життя» із альбому «Літепло» — лікуватиме ваші душі» . Про це і йдеться в словах пісні: «Після зими — весна, поруч зі світлом — тінь. Поки є час — не втікай від своїх почуттів». Власне пісня стала повноцінним героєм фільму, народжує особливі вібрації, дає світло, яке людина шукає навіть в найтемніші моменти долі.
Саундтреки часто називають «музикальним клеєм», який працює на глядача на підсвідомому рівні, і якісний, добротний трек здатний «витягнути» навіть посередню картину. Втім, це не про цю стрічку, яка за два роки отримала чотири найвищі кінопремії : Київський і Варшавський міжнародні кінофестивалі (2021, Національна премія «Кіноколо» (2021), Празький міжнародний кінофестиваль Febiofest( 2022). Тепер ще одну, п’яту нагороду принесла стрічці й Марина Круть. Манера виконання, витонченість і елегантність, трепетне відчуття бандури полонили серця глядачів після участі хмельничанки у восьмому сезоні пісенного конкурсу “X-Фактор” (2017). Тоді вся країна дізналася, що тендітна 20-річна дівчина надзвичайно талановита і як співачка, і як композиторка. Свій стиль вона характеризує, як інді-соул зі звучанням бандури. «Чому саме бандура?» — часто запитують співачку в інтерв’ю. Вона відповідає, що це бандура вибрала, покликала її ще в 7-річному віці. «Бачу в цьому інструменті відголосок та вібрації себе. Бандура — нерозкрита і недооцінена. Я бачу у ній великий потенціал і перспективу. Причому світову перспективу і потенціал. От побачите, що так буде», — говорила Марина Круть в інтерв’ю “Styleinsider. І так і вийшло. Після національного відбору Євробачення-2020 про хмельницьку співачку з бандурою заговорила вся Україна. У січні 2023 року Марина стала народною посланницею, обличчям України в шотландському парламенті, де розповіла про боротьбу українців з рашистським злом.
А коли заспівала і торкнулась струн бандури — парламентарі слухали українку стоячи, зворушені звучанням українського інструменту, який асоціювався в них з нашим волелюбним народом. «Прогресивна молодь вже знає, що бандура ― це не шаровари. Залишилося у цьому переконати ще приблизно 80 відсотків населення. Щоправда, не знаю, коли таксисти нарешті вивчать назву мого інструмента і не будуть плутати його з балалайкою чи баяном. Коли водії бандуру називають бандурою, то я завжди залишаю більше грошей на чай», — згадувала дівчина, коли вже в столиці торувала стежину на всеукраїнську сцену в 2020 році.
Українське мистецтво — це також шлях до перемоги, який пролягає крізь серце, а серце дає силу. Марина це відчувала, коли в 2013-ому на холоднющому Майдані в Києві підтримувала людей. Вона з бандурою співала і грала на Проскурівській у Хмельницькому торік у перші дні повномаштабного вторгнення, підтримувала земляків і переселенців, які розгублено снували чужим містом, приходячи до тями від пережитого. Нині вона грає в окопах і на великих сценах. Вона зрозуміла, що настав час української ідентичності, вистражданий й остаточно неминучий.
Тетяна Руса.
