Хмельницький художник створює інсталяції та скульптури з деревини, якими інтерпретує події російсько-української війни
Назви говорять самі за себе: «Драмтеатр» про трагедію Маріупольського драмтеатру 16 березня 2022 року, «Відьма чорнобаївська», «Жест «доброї» волі або Острів Зміїний», «Я розмовляю українською» . І це лише частина творів з воєнної експозиції «Зачарована країна», яку митець присвятив своїй сестрі Тетяні Скавронській, яка є бійцем тероборони. Після місяця військової підготовки вона отримала посаду начальника радіостанції та відправилась на схід. Зараз її бригада в складі ЗСУ виконує бойові завдання та допомагає знищувати нашого ворога й відстоювати нашу незалежність і волю. Усе для того, щоб Україна та її маленький син Денис могли спати спокійно, під мирним небом у вільній країні. «Таня є людиною, яка ніколи не відпускає справу, ситуацію на самоплив, вона завжди любила брати життя в свої руки, – розповідає Сергій. – Як зараз пам’ятаю, вона провела в сльозах 24 лютого, а 25 лютого вже була у військкоматі. Там були майже стовідсотково чоловіки. Вона проїхала на схід України. Була на Ізюмському напрямку, була в Слов’янську. Таня – це людина, здатна надихати велику кількість людей, в тому числі й чоловіків, які будуть дивитисьна таких сміливих жінок, і прийматимуть більш сміливіші рішення з часом».
А власну місію 42-річний художник Дубовик вбачає в тому, щоб засобами мистецтва розповідати людям про Україну, велич і міць якої показала війна за нашу свободу. «Я переконаний, – каже він, – що в кожної людини зараз свій фронт. Хтось волонтерить, хтось у ЗСУ, хтось в теробороні, але просвітницьке інформування також важливе. Те, яке дозволяє через мистецтво розкрити людям очі, достукатись до їхніх емоцій, почуттів. І залишити чи відкласти на потім цю роботу не можна». Підтвердженням цього стала інсталяція, яку художник створив після трагічних подій в Маріуполі, що сколихнули весь світ: загибель сотень мирних людей 16 березня 2022 року під уламками будівлі драмтеатру. Як відомо, там від бомбувань ховалася майже тисяча цивільних маріупольців. Багато було з маленькими дітьми. І дотепер не відома кількість загиблих та поранених. Ця трагедія сколихнула почуття хмельницького художника. Невдовзі після кривавого теракту з’являється інсталяція з деревини, яку художник назвав «Драмтеатр».
Ця робота – точна копія району Маріуполя, де знаходився драмтеатр. У центрі – інсталяції стилізований вибух , який схожий і на пелюстки полум’я, і на квітку, в осерді якої – яйце. «Можливо, після війни на місці драмтеатру буде щось інше. Як-от, в Нью-Йорку в США, де на місці зруйнованих висоток-близнюків в результаті теракту 11 вересня збудували меморіал у вигляді фонтану . Можливо, ми щось придумаємо своє, але обов’язково все відродиться. І на цьому місці буде споруда, яка не дасть нам забути про трагедію, яка сталася в Маріуполі», – каже він. У цій роботі яскраво простежується його тяглість до міфів, давньої символіки. А одним з найдревніших сакральних символів українців вважається яйце. «Це дуже древній символ нашого народу. Він зберігся ще з часів язичництва. І плавно перетіку християнство: в крашанки і писанки. Яйце символізує дуже багато речей: земну твердь, безкінечність і символізує народження. І це я намагався показати в своїй роботі».
Інша стилістика – у скульптурній композиції «Відьма чорнобаївська»: вона наповнена не лише міфами про чаклунок. У центрі композиції, яка також символічно має форму яйця, зображена красуня відьма, яка чаклує над киплячим горщиком, у нього вкидає різні свої заговорені «штучки» і цим варивом попереджує окупанта: нічого доброго тобі, враже, не буде на нашій землі. Як розповів художник, на цей сюжет його надихнув вірш Людмили Горової «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже…», який вже під час чорнобаївської епопеї став піснею і хітом Інтернету. Рядок з вірша викарбовано по ободу композиції, як, зазвичай, зустрічається в іконописі.
В інсталяції «Жест доброї волі» зображений острів Зміїний. За сюжетом, робота схожа на дитячу гру «Морський бій», бо довкола острова – хрестики-квадрати потоплених ворожих кораблів, є туті відомий крейсер «Москва». Пам’ятаємо, що свою втечу із Зміїного вороги назвали « жестом доброї волі».
Ще до початку повномасштабного вторгнення Сергій Дубовик ініціював соціальний проєкт «Я розмовляю українською». Центром тематичної графічної інсталяції у формі щита є літери старовинної української абетки, набагато старшої за «рускій язик». Ця робота має ідеологічне значення і нагадує українцям, що таке рідна національна мова. «Найбільш постраждалі у війні – східні і південні регіони, які були під впливом російської культури і російської мови. Тому в мене тут українська абетка зображена на щиті: мова – це наш щит. По низу щита – шабля козацька, бо мова – це також наша зброя. Я хочу нагадати всім мудрі слова Ляни Костенко про це, що «нації вмирають не від інфарктів, спочатку їм відбирає мову».
Ці та інші роботи Сергія Дубовика демонструвались у Хмельницькому обласному художньому музеї. Свою десяту виставку, яка стала вже другою воєнною, художник назвав «Зачарована країна», вклавши в назву своє розуміння історичної і сакральної долі України. «Зачарована країна» – це моя ілюзія країни, яка воює вже понад тисячу років з різними імперіями, – пояснює митець . – За такий час було назавжди зруйновано кілька держав, імперій, але Україна постійно постає з попелу попри все. Попри те, що на неї безліч разів намагались нападати і завойовувати. Завдяки деяким збігам, деяким містичним обставинам, а саме головне – завдяки хоробрості нашого українського народу Україна залишається на мапі світу».
Сергій Дубовик добре відомий не лише хмельничанам, він учасник всеукраїнських та міжнародних виставок ще з 2004 року, невдовзі після закінчення Львівського державного коледжу ужиткового та декоративно-прикладного мистецтва імені Івана Труша (1997 – 2003 рр.) та Львівської національної академії мистецтв (2003 – 2005 рр.). Працював вчителем у Хмельницькій дитячій художній школі, нині – старший викладач кафедри технологічної та професійної освіти і декоративного мистецтва Хмельницького національного університету. Займається художньою обробкою дерева, живописом, графікою, створює ілюстрації для книжок, розробляє логотипи.
Про своє захоплення деревиною, як мистецьким матеріалом, розповів: «Ще мій дід займався деревиною, і колия малим вчився в художній школі, допомагав дідові різьбити різні вироби народного ужиткового мистецтва. Потім навчався 9 років у Львові. Зараз займаюсь деревиною, тому що я буквально повернувся до свого коріння. Мені подобається запах цього матеріалу, його тепло, мені з ним дуже приємно працювати. Деревина дає дуже багато затишку внутрішнього, дозволяє робити різні техніки: інсталяції, скульптуру, поєднувати їх з різними матеріалами».
«Мистецтво для мене – це засіб ділитися власними враженнями, це втеча від депресії, від зневіри, від безпідставних тривог, це спосіб зібрати думки, емоції докупи. І коли ти бачиш потім очі людей, читаєш їх думки в цей час, ти усвідомлюєш, що працював недаремно», – сказав Сергій Дубовик. Одна з його робіт воєнного часу – скульптура «Той, що греблі рве»: у цій назві,в сюжеті не лише образ, навіяний «Лісовою піснею» Лесі Українки, в ній – незборима енергія нашого духу.
Тетяна Слободянюк.
