Хмельницький міський голова: Маємо тримати стрій до самої перемоги
Коли 24 лютого росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, уряди багатьох країн прогнозували, що Київ впаде за 2-3 дні, а Україна здасть свої позиції за декілька тижнів. Цього не сталося. Більше того, перші сто днів війни показали, що українське військо здатне успішно оборонятися та навіть наступати попри суттєву перевагу противника в озброєнні та живій силі. Так само перші 100 днів війни показали, наскільки сильна і непереможна українська нація, як вона своїм опором вразила світ. Про новий етап війни, історичну місію українців, дух волонтерства, гуманарну та політичну мету, допомогу друзів в інтерв’ю з міським головою Олександром Симчишиним.
— Війна змінила кожного з нас окремо, і всіх нас разом. Що потрібно для того, аби мотивація збереглась на тривалий спротив?
— 100 днів — це тільки новий етап війни, тому що за свою свободу і свою незалежність Україна вже воює, починаючи з 2014 року, захищає своє право жити на власній українській, Богом даній землі. Але 24 лютого в нас наступив зовсім інший етап війни, який дійсно змінив життя абсолютної більшості українців, ця війна зачепила кожного. Я впевнений, що вона не закінчиться швидко. В українській історії непоодинокі випадки, коли українці загорялися, але дуже швидко, на жаль, втрачали запал, бойовий дух і в результаті програвали. Ця війна — свого роду марафон, і ми, дійсно, понад 100 днів тримаємося. Але треба розуміти, що це надовго, і тому працюють інші чинники: мало просто організуватися і вистрілити, важливо розподіляти сили, тримати бойовий дух постійно, ніколи ні в чому не розчаровуватися і не опускати руки: ворог на це розраховує, і тому маємо тримати стрій аж до самої перемоги. І вона залежить від кожного з нас. Якщо хтось думає, що війна далеко, десь за тисячу кілометрів, то це відстань 10-15 хвилин для польоту ракети, а літаку треба ще менше часу, щоб скинути бомбу, танк, якщо його не зупинить український воїн, приїде сюди менше ніж за добу. Насправді, війна дуже близько, війна кожен день, і для того, щоб перемогти, маємо розподіляти сили. І я хочу, щоб кожен українець зрозумів: війна буде продовжуватись, вона буде важкою, будуть і поразки, будуть і перемоги, будуть і втрати, але для нас ця війна священна, це наша історична місія. Ми зобов’язані перемогти, бо ворог нам вибору не залишив.
Після 24 лютого рівень волонтерства був просто фантастичний, зараз ситуація трохи інша, багато хто втратив ту енергію, ресурс, але маємо себе перемотивувати, змусити працювати далі. Тому я дуже хочу, щоб рівень волонтерства не спадав, як це було в 2015, 2016, 2017 роках, коли дійшло до того, що волонтери між собою сперечалися і навіть конфліктували: хто більше зробив, хто менше, хто потім на вибори піде. Так робити не можна, конкуренція тут просто згубна. Якщо одна волонтерська група придбала 5 тепловізорів, а інша — три, то це лише означає, що 8 тепловізорів потрапили до українських воїнів, зберегли їхнє життя і допомогли знищити ворога. Участь кожного з нас є надзвичайно важлива. І я дякую кожному волонтеру, вони у нас чудові: це величезна кількість поїздок на передову, величезна кількість речей, які вони вміють знаходити. І дуже важливо, щоб не спадав цей дух, синергія. Я кажу, коли чую про втому: пройдіться вулицею Проскурівською, подивіться в очі нашим воїнам, вони вас мотивуватимуть працювати знову і знову. Війна має закінчитись нашою перемогою. Бо це про майбутнє наших дітей. Тому маємо працювати більше, ніж на сто відсотків, заради фронту, заради перемоги.
— Влада міста сьогодні працює більш ніж на 100 відсотків. Як це вдається, адже за бюджетні кошти не завжди можна купити навіть найнеобхідніше для ЗСУ?
— Допомога військовим підрозділам для нас не є чимось новим: військом опікуємося з 2016 року, маємо програми, за якими допомагаємо всім частинам, які базується в Хмельницькому, щороку виділяємо різні суми, загалом це було понад 20 млн грн. Крім того, ми обов’язково звільняли військових від воєнного податку всі шість років. Є й інші моменти взаємодії, максимальної допомоги з 2016 року. І після 24 лютого ми ті програми просто продовжили, збільшивши розмір коштів. Є дві програми, які ми фінансуємо, з яких одна пов’язана з військовими частинами, інша з теробороною і національним спротивом: вже майже 23 млн грн. Це й матеріально-технічна база, й спорядження, ремонти техніки і спорядження і т.д. Потреби визначаються напряму: заявки надсилають керівники, командири військових частин, і, власне, програму ми під ці потреби визначаємо. Від моменту голосування на виконкомі до отримання коштів у підрозділах може проходити лише доба, намагаємося все робити оперативно, так само швидко підписується угода, і далі вже військова частина цими коштами розпоряджається. Буває, звісно, що військова бюрократія це затримує, але на своєму рівні ми працюємо максимально швидко. І надалі на кожному виконкомі будемо передбачати ресурс на потреби наших військових.
Дійсно, не все, на жаль, ми можемо фінансувати за бюджетні кошти, наприклад, купувати вживані автомобілі за кордоном. Не було б проблеми, якби за кошти міського бюджету можна було придбати 100-200 автомобілів, забезпечити всі наші військові частини. Так само не можемо купувати за кордоном такі ж тепловізори, коптери, далекоміри, приціли тощо. Це не передбачено бюджетним кодексом, і ми це робимо за особисті кошти, за кошти друзів, волонтерів і т.д. Тому значно більший обсяг нашої допомоги — дороговартісні речі: авто, коптери, тепловізори, далекоміри, прилади нічного бачення, придбані за позабюджетні кошти. Чіткої суми не можу сказати, бо ми її конкретно не обліковуємо, тут скільки можеш — мусиш допомагати, бо це заради наших дітей, нашого майбутнього.
— В перші тижні війни Хмельницький отримував тоннами гуманітарну допомогу, яка далі відправлялась на передову та в міста, які були під окупацією і звільнені від загарбників. Втім, розуміємо, що ресурс держав, які допомагають з перших днів війни, на жаль, може вичерпатись, а війна триває, і потреба, зокрема в гуманітарній допомозі, не стає меншою.
— Зараз можна почути, що нам мало допомагають. Це не так: жодного разу в нашій історії Україні так не допомагали, як тепер. І ми цією допомогою маємо максимально користуватися. Я особисто постійно комунікую з колегами, міськими головами, ми проводимо регулярні онлайн-наради, я включаюсь у сесії місцевих рад — Чехія, Польща, Литва, зараз маю запрошення до Страсбурга, де буде півсотні міських голів з Європи. Це якраз ті міста, які отримали Приз Європи за останні 60 років. Це політична мета, бо я виступаю, доношу позицію, актуалізую необхідність допомоги. Це й гуманітарна мета, бо після таких виступів ми завжди отримуємо цільові вантажі з тим, чого не можемо купити за бюджетні кошти. І, звичайно, мета — вдячність: адже всі ці міста приймають наших жінок і дітей, створюють максимально комфортні умови. Ми це цінуємо, це дуже важливо. Цю допомогу маємо використовувати якісно, оптимально, спрямовуючи її на перемогу.
— З початку повномасштабної війни Хмельницький прийняв майже 200 тисяч переселенців, з яких понад 40 тисяч залишилося в тергромаді. Окрім матеріального забезпечення, ці люди потребують й адаптації, оскільки війну вони бачили в обличчя і їм довелося пережити справжнє пекло, тікаючи від куль. Як місто допомагає їм у цьому?
— Починаючи з 24 лютого, місто прийняло загалом 182 тисячі українців, яких ми облікували, з інших міст. Люди зупинялися в нас від доби і більше. За нашими підрахунками, майже 42-44 тисячі залишалися на довший термін. Зараз ця цифра менша: тих, хто отримав довідки для отримання відповідної допомоги з держбюджету, в нас 34 тисячі. Багато вже повернулися на звільнені території. Це, насамперед, Київ, трохи є Харківщина, Чернігівщина. Так само спостерігаємо й по дітях. У нас були періоди, коли навчалося понад 1500 дітей, зараз приблизно 900. І я впевнений, що Хмельницький створив комфортні умови для всіх. І хочу подякувати різному бізнесу і всім, що приймали в себе цих людей дома, одягали, годували, забезпечували прихисток. І, звичайно, зі свого боку влада виконала величезний обсяг роботи, у нас 287 закладів працювали на прийом, ми змогли забезпечити майже 70-80 тисяч людей продовольчими наборами, засобами гігієни та побутової хімії, майже 70 тисяч були забезпечені одягом у центрах видачі одягу, ми запустили різні навчальні центри. За нашими підрахунками, приблизно 130 тисяч людей отримали різні види послуг. Це величезний обсяг допомоги, і вона продовжується. Щодня видаємо набори, одяг, допомагаємо з працевлаштуванням, запустили процес переорієнтування спеціальностей, актуальних на ринку праці. Разом з тим сподіваємося, що всі наші переселенці після перемоги повернуться додому, в рідні місця.
— Сьогодні люди морально втомилися від війни. Цим користується ворог і намагається неправдивою інформацією, фейками впливати на свідомість людей, особливо тих, хто вірить буквально всьому. Як з цим боротися, адже роль інформаційної війни дуже велика.
— Інформаційна війна — одна з основних складових великої війни. Інформаційну війну ворог використовує на всю потужність, і зараз, коли люди в емоційному стресі, дуже легко в соцмережах стати жертвою інформаційного вкиду, що наростає, як снігова лавина, якщо немає критичного мислення, якщо люди не аналізують, а підхоплюють цей вкид, поширюють, і це демотивує, насправді, воїнів, волонтерів, тил, і ворог далі буде це робити. Інформаційний спротив ми почали в Хмельницькому так само на початку війни. В нас були свого роду комп’ютерні війська, які “бомбили” територію рф, мордер дуже класними, правильними штуками, аби росіян демотивувати, і так само ми самі маємо захищатися від інформаційних атак, навчатися. І ми будемо збільшувати масштаби нашого інформаційного захисту. Кожен має усвідомити: бачачи псевдоінформацію, її треба піддати сумніву, розуміти мотив поширення цієї інформації і його наслідки: паніку, зневіру, демотивацію, зменшення рівня підтримки. Коли людина почула, до прикладу, що 14 квітня буде перемога, їй важко осмислити, чому цього не відбулося, і це важко психологічно. Але треба вчитися самого себе мотивувати, відкидаючи зневіру. Я сам так роблю і кажу всім: або вони нас, або ми їх. Іншого не дано. І повинно бути — ми їх. Бо наші діти мають жити в Українській державі. Тому знову кажу: маємо тримати стрій, вірити в ЗСУ, в державу, в наш народ, і обов’язково переможемо.
