Картини обпалені війною: в Хмельницькому організували виставку врятованих полотен маріупольського художника
До міжнародного Дня художника у Хмельницькій художній школі відкрилась ювілейна виставка творів маріупольського митця, члена НСХУ Андрія Кутани.. Організатори акції – департамент культури та туризму Хмельницької міської ради та центр «ЯМаріуполь».
15 представлених до огляду полотен – це твори, буквально вихоплені з війни, врятовані від знищення і пограбунку російськими варварами. Шлях евакуації мистецьких «переселенців» був тривалим і нелегким. І, на жаль, це лише незначна частина художньої скарбниці мистецтва сходу України. З початку повномасштабного вторгнення російські окупанти викрали і вивезли до тимчасово окупованого Донецька понад 2 тисячі українських полотен. Сотні творів, в яких варвари вбачали українську тематику, знищені, як «антірускіє». Трагічна доля спіткала Маріупольський художній музей, де за десятиліття існування накопичилась унікальна колекція митців Донеччини. Чудова споруда музею зруйнована,частина колекція викрадена, решта – публічно порізана і спалена. Вкрадена і вивезена з музейної галереї й колекція творів видатного українського майстра Архипа Куїнджі .
І ця жахлива драма, яку переживає нині національне мистецтво, ніщо інше, як культурний геноцид, наслідки якого такі ж болісні і незворотні, як наслідки всієї війни, яка розтерзала схід і південь України. І ми, українці, які не зазнали бомбових і ракетних обстрілів і мешкаємо у відносно мирних регіонах, маємо допомагати нині й українському мистецтву, що стало жертвою варварів, котрим ненависне все українське: від людей – до мови, книги, пісні, картини.Нині митцям зі сходу, півдня важко і творити, і виживати поодинці. Тому митці України почалиі об’єднуватися, що й зробили в Хмельницькому художньому музеї: надали приміщення для зберігання евакуйованих картин художників Донеччини. Після перемоги раритети повернуться додому.
У Хмельницькому живописні сюжети Андрія Кутани вже бачили наші шанувальники мистецтва. До Дня незалежності в обласному художньому музеї вперше була репрезентована масштабна акція «Схід. Рівень свободи», на якій були представлені твори художників із Бахмута, Краматорська, Слов’янська, Святогірська, Маріуполя та інших міст регіону. Евакуювати і митців, і їх роботи допомогли волонтери.
“Спочатку роботи зберігались у Дніпрі, але місто також зазнає обстрілів, тому вирішили евакуювати їх далі, на захід. Необхідно було вивезти понад 300 полотен. Ми звернулися до харківських волонтерів, які співпрацюють із нами. І вони погодились”, – розповів тоді волонтер, голова спілки “Асоціація гуманітарних центрів “Все Буде Добре” Ярослав Бойко. До Хмельницького роботи прибули 19 серпня. Серед евакуйованих полотен було й сто робіт Андрія Кутани. Всі – з приватної колекції художника. Адже твори, подаровані ним музеям східних міст, знищені. Цю трагедію митець переживає й досі, тому лише нещодавно, як зізнався в інтерв’ю, почав малювати. Вже в Хмельницькому, де перебуває півроку.
Його мистецька доля – особлива. Він чи не єдиний член спілки художників України, який не закінчував художнього вишу. Тобто, самородок, який наполегливо поєднує талант з величезною працездатністю. Цим досяг визнання і експонував свої твори не лише на Донеччині, а й на всеукраїнських виставках, а також в Парижі, де отримав нагороду. Народився і провів дитинство в Маріуполі, а після закінчення металургійного інституту почав працювати у Слов’янську в конструкторському бюро, але відчув, що це не справа його життя. Відтак вступив до педінституту. Сім років працював тренером з дзюдо і самбо в обласній школі олімпійського резерву. І весь цей час малював, випробовував, шукав себе у різних техніках, стилях, манерах. Художник тяжіє до імпресіонізму, звідси така чуттєвість, теплота його сюжетів. Можливо, тому, що його батько – етнічний грек, мама – українка? Перед глядачем постає зовсім інший схід: не понівечений війною, а сонячний, яскравий, як приморське сонце, як розімлілі літні овочеві базари з суліями олій, горами овочів, сріблястими розливами тарані на прилавках. І навіть зимовий пейзаж – теплий, південний. У залі було чимало маріупольців, переселенців з інших міст сходу на запрошення центру «ЯМаріуполь», і для них ці сюжети особливо хвилюючі.
«Ці картини – з міжнародних виставок Андрія Кутани, це – український золотий фонд, – розповіла працівниця центру «ЯМаріуполь» пані Валентина. – Сподіваюсь, вони надихають на нашу перемогу. Бо в цих полотнах – душа українського сходу, де багато тепла, простору, гарячих кольорів, багато життя. Наше місто зараз під вогнем, як і Слов’янськ , але ось такі миті наснажують нас відродити наші міста після перемоги, і зробити їх ще кращими, і це будуть справжні українські міста, в які ми обов’язково незабаром повернемося. А зараз ми даруємо вам куточок сонячного українського сходу. І даруємо наші серця за те тепло, з яким нас зустрів і прийняв Хмельницький».
«Коли я переїхав з родиною до Хмельницького зі Слов’янська, волонтери та благодійники допомогли евакуювати до художнього музею мої роботи. Моя техніка – пастозний живопис, сюди я привіз понад 100 робіт, на виставці – 15. Зараз не пишеться. Дуже складно, весь час думки про дім, про те, що батьки залишалися в Маріуполі, мені потрібно були їх привезти сюди, лікувати. Будинок, де вони жили, 140-квартирний, знищений повністю. Ми залишили все дома. Але почав писати вже останнім часом, – розповідає Андрій Кутана. – Незабаром буде пленер в Меджибожі, там чудові краєвиди фортеця. Будемо працювати разом: і хмельничани, і донеччани. Думаю, так почне відновлюватися творчий процес».
Особливо болюча тема для пана Андрія – Маріупольський художній музей. «Він мій рідний, там у 2004 році була моя перша виставка. А минулого року ми відсвяткували його десятиріччя. Це була дуже масштабна подія разом з ювілейними днями Куїнджі. Я брав участь у виставці. Багато робіт залишив в дарунок музею. Чи ці роботи знищені, чи розграбовані – не відомо.Не лише мої, дуже багато митців дарували свої роботи музею, їх доля також не відома.. Ми не змогли їх врятувати. Скільки знищено? Це сотні й сотні полотен…Це дуже болісно, дуже важка втрата».
На жаль, лише трагічні події війни стали мобілізуючим фактором, який нині об’єднує мистецтво сходу і заходу, і цей процес, вважає художник, розпочався з 2014 року. «Почали відбуватись спільні художні акції «Схід і захід разом».Ці виставки проходили за участі художників сходу і заходу України, ми почали дуже часто спілкуватися, відкривати один одного. Бо мистецтво насправді дуже об’єднує. В Хмельницькому такого широкого представництва східних митців ще, справді, не було, – каже художник. – Я вже й у Коломиї робив персональну виставку. Нас чудово сприймають тут, на заході».
Чим цінні такі художні акції? Як вважає мистецтвознавиця, ведуча виставки Людмила Рожко-Павленко, мистецтво – це потреба, а живопис – це свобода. І саме свобода митця є тією мистецькою правдою, яку всі так прагнуть побачити, зрозуміти. І саме так сприймається творчість Андрія Кутани. « Я так само його землячка, – поділилась Людмила Федорівна. – Я народилася за 50 кілометрів від Маріуполя і добре знаю ментальність східняків. Його творчість – це почуття, це свобода. І саме такі мистецькі вираження дали цілий напрям імпресіонізм, трохи з’являється й експресії, і ось це в його роботах».
Схвилювали сюжети на полотнах і Юлію Сабій, керуючу справами Хмельницької міської ради, поетесу, уродженку Маріуполя: « Для мене ці роботи особливі, на них відразу відгукується душа. Бо це моє рідне місто, я там народилася, жила в 17 мікрорайоні. І зараз така туга в мене шалена: я ходила по таких маленьких вуличках, пам’ятаю ці будиночки, мене бабуся з дідусем навчили бачити красу степу, красу моря…Знаєте, можна знищити міста, можна дуже багато всього зруйнувати, але коли є люди, які горять цим сяйвом, вони, переборюючи себе, його відтворюють, відроджують. І для мене, і для всіх нас дуже важливо, щоб ми зберегли оці відчуття наших міст, коли навколо війна, коли навколо дуже багато смертей, дуже багато горя, щоб ми з вами змогли внутрішньо цей біль відпустити. Я це роблю у віршах, художник – кольорами на полотні. Творчість – це те, що рятує, і лікує, і наснажує. І боротьба за Україну – це боротьба за наші душі, за все, що ми в собі бережемо, чим ми насичені.Тому всі ми маємо триматись купи, бо в нас єдина спільна земля, і ми – титульна нація на цій землі».
Про це й промовляє душа художника, в якій – любов до світу, до рідного краю, і навіть ця страшна війна не змінила його світобачення. Які будуть наступні сюжети, після перемоги?
«Це те, що приноситиме радість нам, українцям, – відповів художник. – Живопис – це універсальна мова, зрозуміла всім, це мова фарб, почуттів, гармонії, якою ми всьому світові розповідаємо про себе, про Україну, про нашу душу».
Тетяна Слободянюк.
