Маленькі пацієнти — особливий світ
Про тонкощі роботи з дітьми-пацієнтами ведемо мову з лікарем-педіатром амбулаторії загальної практики сімейної медицини №1 Хмельницького Центру ПМСД №2 Яною ПОПЧЕНКО.
— Яно Олександрівно, чому обрали професію медика, зокрема, педіатра?
— Чесно кажучи, мій вибір не був до кінця усвідомленим — все це відбувалося ще в підлітковому віці, а в цьому віці важко чітко розуміти, чого ти справді хочеш у житті. Але мені завжди подобались точні науки — хімія, біологія, і я вирішила рухатися в цьому напрямку. Так склалося, що я вступила на бюджетну форму навчання саме на педіатричний факультет. На той момент було модно обирати лікувальну справу, а педіатрія не вважалася “трендовим” напрямком. Але зараз я щиро вдячна долі, що відбувся саме такий вибір. З кожним роком переконуюсь: працювати з дорослими пацієнтами — це не для мене. Робота з дітьми — особливий світ. І ця, на перший погляд, випадковість стала для мене справжнім влучанням у своє.
— Чи не розчарувала медицина за роки роботи? Чи вступали б знову до медичного вузу?
— Ні, сама медицина мене не розчарувала. Навпаки, це надзвичайно цікава і глибока спеціальність. Щоденна робота в медицині дає змогу постійно відкривати щось нове: незвичні клінічні випадки, варіанти перебігу захворювань, результати нових досліджень. Це професія, яка не дозволяє зупинятися у розвитку. Якщо говорити про розчарування, то, швидше, вони пов’язані не з професією, а з системою охорони здоров’я в Україні. Вона досі потребує вдосконалення, і дуже хочеться бачити більше реальних змін як для лікарів, так і для пацієнтів. Але загалом — я б точно знову обрала медицину.
— Як працюється з маленькими пацієнтами? Скільки діток у вас на обслуговуванні?
— Я дуже люблю працювати з дітьми. Якщо чесно, навіть не очікувала, що отримуватиму таку велику емоційну віддачу. Діти дуже заряджають, у них особлива енергетика. Нині у мене на обслуговуванні 886 дітей, і кожен із них — не просто запис у картці, а маленька особистість зі своїми потребами, історією, характером.
— Які умови створені для вас на робочому місці? Чи влаштовує зарплата?
— Умови праці на моєму робочому місці справді чудові. За останні роки державна медицина помітно змінилася: з’явилися реальні покращення. І в матеріальній базі (зокрема ремонти, оснащення), так і в інших процесах, які стали значно зручнішими та прозорішими.
Заробітна плата — це, мабуть, тема, яка завжди залишатиметься актуальною. Хочеться, щоб вона відповідала рівню відповідальності, знань та навантаження, яке має лікар. Але, справедливо зазначити, що праця медиків почала більше цінуватися, і це вже відчувається.
— Як вплинула на вашу роботу повномасштабна війна? Можливо, стало менше діток на обліку?
— Зміни в роботі, безумовно, є. Частина місцевих родин виїхала за кордон або до інших регіонів, але водночас багато нових сімей, навпаки, прибули до нашого міста. Це дало змогу налагодити комунікацію з абсолютно різними людьми, адаптуватися до нових обставин. Тож роботи менше не стало, і кількість дітей на обліку залишилася на приблизно тому ж рівні. Але те, що відчутно знизилася народжуваність, — це правда. І ця тенденція, на жаль, дуже помітна останнім часом.
— Чи є серед ваших пацієнтів дітки, батьки яких воюють на фронті?
— Так, є. Це дуже важливий і водночас дуже відповідальний момент для мене, адже я розумію, що, окрім здоров’я дитини, є ще й велика психологічна підтримка, яку я маю надати сім’ї в такій ситуації.
— Батьки ваших маленьких пацієнтів завжди готові до взаємодії з вами? У вас з ними встановлений довірливий контакт?
— Переважно так. Ми працюємо за системою вільного вибору лікаря, і це великий плюс, адже пацієнти свідомо обирають мене, підписуючи декларації. Вони висловлюють мені довіру. Відповідно, і мені набагато легше працювати з родиною, коли я знаю, що батьки свідомо обрали саме мене, як свого педіатра.
— Що вас найбільше мотивує до роботи лікарем: бажання працювати, спілкування з маленькими пацієнтами, вдячність і розуміння батьків?
— Мене найбільше мотивує поєднання кількох факторів: бажання допомагати і працювати, бачити, як маленькі пацієнти одужують і ростуть здоровими. Спілкування з дітьми — це джерело радості і натхнення. А також дуже ціную вдячність і розуміння батьків, які довіряють мені найцінніше — здоров’я своїх дітей.
— Чи шанують медичних працівників у нашій державі? Що б ви побажали собі й своїм колегам у день професійного свята?
— Так, повага до медичних працівників справді зростає, особливо після пандемії коронавірусу. Люди побачили, яку відповідальність ми беремо на себе щодня. Особливо це відчувають ті, хто повернувся з-за кордону після певного часу проживання там. Вони бачать, наскільки доступна наша медицина: лікарю можна зателефонувати і з легкістю потрапити на прийом у цей або наступний день, без довгих черг до вузьких спеціалістів. Адже у багатьох країнах черги до фахівців можуть тривати по кілька місяців чи навіть пів року. Тому пацієнти, які повертаються, дуже цінують нашу систему охорони здоров’я.
Я б хотіла побажати всім колегам здоров’я, підтримки з боку держави та суспільства, а найголовніше — внутрішньої мотивації не зупинятися і продовжувати працювати задля наших пацієнтів.
— Робота лікаря — це постійне навчання. Як підвищуєте свій професійний рівень? Чи сприяє цьому держава?
— Робота лікаря — це безперервний процес навчання та самовдосконалення. Я постійно слідкую за новими науковими дослідженнями, відвідую конференції, вебінари, проходжу курси підвищення кваліфікації. На жаль, держава не завжди забезпечує достатню підтримку у цьому напрямку, тому значна частина зусиль — це наша власна ініціатива та відповідальність.
Розмовляла Тетяна Сікорська
