Маршрут — Гуляйполе

Нещодавно волонтери “Захисту” повернулись із поїздки до Запорізької області, відвезли допомогу нашим військовим і мешканцям Гуляйполя Пологівського району. Про враження від побаченого повідомили на Фейсбук-сторінці “Захисту”: “Раніше в місті мешкали майже 13 тисяч людей, а нині менше двох тисяч. Гуляйполе уже два роки перебуває під постійними обстрілами окупантів. Лінія фронту проходить за 4-8 кілометрів від його околиць”.

Сьогодні населений пункт усе більше перетворюється на руїну, і це особливо боляче, бо Гуляйполе має унікальну історію. Тут проходили визвольні бої часів УНР, а саме місто є батьківщиною легендарного Нестора Махна — українського політичного і військового діяча, командувача Революційної повстанської армії України, керівника селянського повстанського руху 1918-1921 років. 21 лютого ворожі обстріли зруйнували родинну садибу Нестора Махна. Один з останніх “прильотів” був прямо у дворі будинку. У мирні часи ця садиба була однією з обов’язкових локацій на туристичних маршрутах.

У місцевих медіа констатують сумний факт, що все більше руйнувань в Гуляйполі, на жаль, стають незворотними. Частина пошкоджених будинків не змогла пережити вологу та дощову зиму. Тому закликають людей зберегти хоча б пам’ять про місто, яка є у родинних архівах: “Кожне старе фото з ваших архівів, документ чи старий лист допоможе відтворити історію міста та зберегти пам’ять про його мешканців. Закликаємо вивозити за можливості такі матеріали та надати їх нам для сканування та вивчення. Як і раніше, можемо допомогти з вивезенням архівів”, — йдеться у Фейсбуку “Гуляйпольських старожитностей”. 

Оскільки територія навколо Гуляйполя, Оріхового постійно прострілюється, доїжджати сюди наважуються не всі. Виняток — волонтери. Як це вдається, розповіла волонтерка з Гуляйполя Оксана Гаврилко, яка добре знає своїх побратимів з Хмельницького, адже хмельничанам доводиться працювати у цих прифронтових територіях. “Запитавши в пересічної людини, як це — бути волонтером, найімовірніше, почуєш: “Долучитися до якогось фонду, збирати гроші…” Навряд чи комусь спаде на думку, що бути волонтером — це пригнати машину військовим на нуль, отримати “звіздюліну”, бо припхалися без броніків, а щойно був обстріл… Це коли під зливою повертатися з передової та застрягнути у багнюці. Це тоді, коли їхати до чорта на роги, щоб доставити хлопцям дрони, їжу, грілки, — розповідає пані Галина про волонтерські будні. — Це пхатися у саме пекло, бо нас там чекають, чекають наші воїни, тому що ми маємо довезти їм машину і інші необхідні речі… Це їхати і вдавати що не помічаєш, як на черговому блокпості військові крутять пальцем біля скронь, мовляв куди вас несе? Давайте на розворот, туди їхати не можна! А ти починаєш щось видумувати, аби пропустили…

Знаєте, коли наші воїни просять терміново, бо немає часу чекати, коли кожного дня гинуть наші хлопці… А в прифронтових населених пунктах — знесилені люди”.

Наразі хмельницькі волонтери знову збираються в поїздку в Запорізьку область, везуть допомогу військовим і прифронтовим мешканцям і звертаються через Фейсбук до небайдужих людей: “Ми не зупиняємося! Тому якщо ви бажаєте допомогти жителям постраждалих регіонів, приносьте усе необхідне за нашою адресою: вул. Камʼянецька, 76 (вхід з двору). Телефон 096-234-94-57”.

Тетяна Руса