Материнське благословення “Вишиванки”

Вони стали відомими і впізнаваними майже два роки тому. Така популярність унікальна: всі 16 учасниць гурту материнської пісні “Вишиванка”, попри молоде існування колективу, — насправді пенсіонерки поважного віку. Наймолодшій зі співачок — 70, найстаршій — 88 років. Але про їхній вік забуваєш, коли несподівано в людних місцях чуєш щиру українську пісню, злагоджені голоси барвистого гурту в народному вбранні. Хіба “Вишиванка” може бути іншою?

Саме ці вуличні концерти, які регулярно влаштовує аматорський гурт, стали й волонтерською родзинкою колективу, адже за час виступів вдалося зібрати понад 220 тисяч гривень добровільних пожертв для наших захисників. От тобі й бабусі! Справді, вірне материнське серце не відає старості, для нього всі хлопці на передовій — то синочки. Тому й більшість пісень — про них і для них.

У всіх учасниць гурту не лише дорослі діти, а й внуки, але за активним відчуттям життя, жіночою привабливістю вони здолали стереотип про пенсійні табу та обмеження. Бо вони ще й слухачки Університету третього віку Хмельницького міського територіального центру соціального обслуговування, і в кінці травня складатимуть іспити про завершення навчання — звітним концертом.

Нещодавно гурт представив глядачам нову півторагодинну програму “Люблю тебе, моя Вкраїно, земля дідів і прадідів моїх” з трьох тематичних частин. Перша — пісні про любов до батьків, Батьківщини, це пісні, які співали до великої війни з рашистською ордою. Друга — художнє та авторське читання. Третя — війна і переживання матерів, близьких, усіх нас.

Працює з колективом, пише для нього пісні, акомпанує на баяні Віталій Ващук — неординарна творча особистість. “Наші учасниці працювали свого часу в різних галузях, мали різні професії, але всіх їх об’єднує щира любов до пісні. А материнська любов, духовний захист у нашого народу асоціюється з вишиванкою. Тому й гурт так назвали, — поділився з нами Віталій Олексійович. — Ми не є професіоналами, але прагнемо вчитися, опановувати гармонію і знаходити шлях до сердець. У репертуарі більшість пісень, які звучать з уст матерів, тобто вони надихають і молодших, і старших, вчать поваги до батьків, до рідного краю. Зараз актуальним є захист країни, і ми в піснях дякуємо нашим захисникам і тим, хто прагне робити все для перемоги українського народу в цій страшній війні. Вуличні концерти ми розпочали в серпні 2022 року, до Дня Незалежності. Вже таких виступів — десятки. Люди нам вдячні і не обов’язково щось кидають у скриньку для пожертв для ЗСУ, вони слухають емоційно, розчулюються. Це так важливо — підтримувати, зігрівати теплом душі”.

Доля розпорядиласятак, що життєва доля всіх учасників хорового колективу — цікава і багата на події. Віталій Ващук, наприклад, вийшов на заслужений відпочинок з посади заступника генерального директора ТОВ “СТІОМІ-Холдинг” (тепер це “КЕРНЕЛ-ТРЕЙД”). “Я весь час з музикою, С розповідає пан Віталій. — Почав грати на гармошці і баяні ще в четвертому класі. Родом з Теофіпольщини, скільки себе пам’ятаю, був учасником художньої самодіяльності. Потім — Кам’янець-Подільське училище культури, хоровий факультет, згодом закінчив ще педагогічний, сільськогосподарський інститути, тобто маю чотири дипломи. Працював заступником голови колгоспу, директором двох шкіл-інтернатів. агроліцею… І ніколи не розлучався з баяном. Це вже потреба. Ото як людина, що курить, не може довго без цигарки, так і мене тягне півгодини щодня грати. А тут склалося, що я, вже будучи на пенсії, зустрів випадково землячку з Теофіполя, і вона розповіла, що ходить з подругами співати в територіальний центр, і їм потрібний художній керівник, баяніст. “Маєте бажання, прийдіть, пограєте”, каже. Я й прийшов, побачив, що тут можна створити колектив, поділити на голоси, вчити. Звичайно, були труднощі, не всі розуміли, чого я добиваюсь. Репетиції щотижня. А ще бажання, спільна праця, і це дало результат”.

У репертуарі “Вишиванки” є чотири пісні, мелодію і тексти до яких написав Віталій Ващук: “Материнська подяка”, “Їдуть хлопці”, інші. “Нині працюємо над новою піснею “Тебе не лишить Україна”. На її створення сколихнула подія, коли понад 290 наших полонених захисників повернулись додому, до своїх родин”, — каже керівник про свій новий твір.

Що найбільше за цих два роки запам’яталося з життя колективу, концертів? “У нас в однієї мами син воює, ми хвилюємося всі, — каже пан Віталій. — А для нас важливо, щоб пісня хвилювала слухачів. Тому що люди зупиняються, починають слухати, плакати, дехто стає на коліна, дякуючи за пісню. Ось такі бувають емоційні моменти”.

Права рука керівника — Олена Бродська, староста гурту. “Так, наша ідея, місія — це материнська подяка, бо ми від матерів звертаємося до наших воїнів, взагалі до всього люду, щоб здобути перемогу, не падати духом, триматись разом. Напевне, якби не війна, ми інші пісні співали б, — каже пані Олена, наймолодша за віком учасниця, їй всього лише 70. — От як почалась повномасштабна війна, у всіх була депресія. Хіба до пісень? Але вже в травні ми почали виступати. Бо чим ми, пенсіонерки, можемо допомогти? Морально, пожертвами, волонтерством. Я свого часу працювала викладачем, майстром виробничого навчання в ПТУ №16. Весь час у роботі, в активності. І тут прийшов пенсійний вік — наче інша реальність. Коли чоловік помер, це мене спустошило, ніби вигоріло все в душі. Подруги запросили до терцентру, якраз перед початком великої війни. І, знаєте, тут я душею ожила, а ще пісня — це моє хобі, я піснею живу. І всі тут у нас такі. Дівчатами одна одну звемо. Віталій Олексійович роботою завалює. Організація репетицій, концерти, волонтерство. Ми лише взимку трохи перечікували, бо холодно, а зараз вже почали виходити. Звісно, у більшості пігулки з собою: від тиску, серця, інших вікових болячок. Але найкращі ліки — позитивні емоції, це вже перевірено”.

Леоніді Мефодіївні Черкашиній, до речі, майору у відставці МВС, 2 березня минуло 88 років. І вісім з них пані Леоніда ходить, як каже, в Університет третього віку, була слухачкою різних факультетів. “Зараз я відвідую факультети здоров’я і хорового співу. Якби я не ходила сюди, я не жила б, — розповідає. — Я дуже люблю колектив, в молодості багато займалася спортом, працювала 17 років в органах внутрішніх справ. За освітою педагог, працювала в освітніх структурах рідного Деражнянського району, в обласному управлінні освіти. Потім 27 років в управлінні юстиції. Загалом маю понад 56 років робочого стажу. Знаєте, мене мама народила у 47 років, наче всі сили в мене вклала, благословила, тому й мені щастить по життю. А ще я дуже люблю людей, спілкування, люблю співати, читати вірші. Найбільшпа подяка, коли люди слухають. Оці вуличні концерти набувають важливого значення. Бо це для ЗСУ. Це об’єднує нас. Вже й запитають: коли і де будете виступати. А яка моя улюблена пісня? Це “Повернися живим” і пісні, які пише наш керівник”. Син пані Леоніди помер після Чорнобиля. Донька з онукою давно живуть в Італії, кличуть до себе. “Тричі на день дзвонять, а я кажу: “У мене тут місце біля чоловіка на цвинтарі, тут мої предки, тут я маю бути”, — ділиться жінка.

Коли я своїм друзям розказую, що у нас відбувається, які неймовірні люди до нас приходять, спочатку мало й хто вірить, — розповів директор міського територіального центру соціального обслуговування Дмитро Старцун. —Тому ми через соцмережі постійно популяризуємо все, що в нас відбувається в Університеті третього віку. А “Вишиванка” — це унікальні люди, які показують приклад, як жити гідно, наповнено. Бо їхні концерти, волонтерство завжди надихають і по-справжньому захоплюють, вони все роблять від серця”.

А нині “Вишиванка” свою концертну програму, з якою нещодавно виступили в актовому залі терцентру, планує перенести у вуличний формат: весна відкрила волонтерський сезон.

Тетяна Слободянюк

Back to top button