Меч в камені: в селі Хмельницької громади відкрили меморіальний знак героям російсько-української війни
«Я знаю грамоту свободи, її підписують мечі!»Ці пророчі рядки Ліни Костенко з поеми «Берестечко» викарбувані на меморіальному пам’ятному знаку, присвяченому героям російсько-української війни, який урочисто відкрили в Олешині, в сквері ім. командира батальйону «Аратта» УДА Андрія Гергета. В акції взяли участь мешканці громади, волонтери, меценати, представники силових структур, ЗСУ та міської і районної влади. Панахиду за загиблими провів єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський Павло Юристий зі священниками ПЦУ Хмельницької громади.
Центр меморіальної композиції – двогострий меч, який пронизує камінь з написом «московія» і символізує перемогу України над злом, яким стала для світу кривава росія. Урочистості відбулися з нагоди Дня захисників і захисниць України, Дня Української Повстанської Армії (УПА), створеної на Покрову, 14 жовтня, 80 років тому. Матінку Покрову ще з часів козаччини українці вважають покровителькою нашого воїнства.
Наша визвольна війна переконала, що може народ, громада, коли гуртуються для святої справи – захисту України. І перемогти одвічного ворога здатна не лише зброя, а й пам’ять про героїв, які ціною власного життя століттями зберігають Українську державу, українську націю. Саме таким символом духовної сили народу став меморіальний комплекс, споруджений при в’їзді до села Олешин. Його створення розпочалося ще минулого року, коли тут, за ініціативи старости Олешинського округу Валентини Базилюк, за підтримки Хмельницької міської ради, волонтерів та благодійників, без жодної бюджетної гривні, збудували капличку Матінки Покрови – захисниці України і нашого воїнства. Сквер спорудили в пам’ять про легендарного командира 8 батальйону «Аратта» Української добровольчої армії Андрія Гергета. «Араттівців» ще з 2014 року підтримують хмельничани. І в день, коли Олешинський комплекс поповнився новим пам’ятним знаком, сюди з передової прибули побратими «араттівці», зокрема легендарний Андрій Копичин з позивним Марадона і заступник комбата, воїн чеченець Халід.
Війна змінила ставлення влади до добробатів, в яких раніше вбачала «некеровану» силу. Адже державі нині потрібні вони, патріоти. «Раніше ми існували, боролись за рахунок народної, волонтерської підтримки. З початку повномасштабної агресії маємо підтримку вже й з боку держави, – каже побратим Марадона. – Ми досягли консенсусу, працюємо в деякій державній військовій структурі, разом із ЗСУ, хоча залишаємося окремим добровольчим формуванням. Ми зараз всі – один кулак. І такі війни не виграються лише зброєю. Їх виграє народ, який об’єднався для перемоги, який пам’ятає, що свобода – це тривала боротьба, це жертовність і гідність.Але волонтерська, всенародна підтримка для нас залишається найголовнішою. Для нас хмельницькі волонтери, і особисто Валентина Андріївна – це наша родина. До нас просто каравани допомоги йдуть з Хмельницького. Я уявляю, як все це нелегко збирати, готувати, знати наші потреби до деталей. Пані Валентина серцем знає нас, ми разом з 2014 року. Вона краще за мене знає, які продукти в нашій їдальні є, яких немає, що треба на завтра. Так само з одягом, обмундируванням, ліками і т. д. І це навіть не співпраця, це – почуття однієї родини».
У спілкуванні побратим Халід розповів і про те, що йому болить зараз як чеченцю. Адже з початком повномасштабної агресії українці відчули, що таке кадирівські посіпаки. «Покидьки є скрізь. Їм над усе потрібні гроші, влада, вони жадібні і жорстокі і знають єдиний для себе шлях – через злочин. Проти власного народу, проти інших. Насправді чеченський народ співчуває українцям, але в республіці панує окупаційний терористичний режим, навіть мої родичі телефоном не можуть мені все розповідати. Люди залякані. Але історія пам’ятає дружні стосунки наших народів. Коли в Україні був голодомор, багатьох українців чеченці прихистили в себе. Коли ми здолаємо нашого спільного ворога, все зміниться на краще».
Серед присутніх на цьому народному святі чимало хмельницьких волонтерів. Зокрема, Ірина Ковалевська, керівниця групи «Маскути». Вона розповідає: «Волонтеримо з 2014-ого.Крім того, що ми збирали гроші і продукти й інше для наших добробатів, плели й сітки. І зараз я очолюю цей волонтерський напрям у ГО «Захист». За час повномасштабного вторгнення ми сплели і передали армії і добробатам 1390 сіток і 680 маскувальних костюмів. У нас є вже філії по районах, до нас приєдналися школи, дитсадки. На початок війни було набагато більше людей, зараз менше, і ми запрошуємо всіх , бо потрібна допомога. У нашому волонтерському центрі на Кам’янецькій, 76, є сховище, працюємо там, коли лунає тривога. Наш кістяк – 40-50 чоловік, які ходять постійно але від допомоги не відмовимося. Сітки потрібні постійно і багато. Зараз є потреба в сітках-основах, на яку нав’язуються стрічки. Ми їх отримували раніше з Харкова , зараз до них – черга. Ми замовили основу ще в червні, ось лише днями отримали.Маємо контакти з Польщею.А ще допомагають наші рибалки, приносять річкові сіті, які відбирають у браконьєрів. Ми їх зшиваємо і робимо маскувальні».
Для Наталії Андрійчук волонтерство також розпочалося у 2014-ому. Але нині вона – боєць 106- окремої бригади територіальної оброни ЗСУ. «Я знаю, що ми обов’язково переможемо. Я мама п’яти дітей, четверо синів зараз в ЗСУ, на фронті. Дуже хочу, аби ми разом зустріли перемогу, і щоб всі українці прийняли Україну в своє серце, бо не всі ще, хто має український паспорт, такими є. Особливо це відчула, коли вступила до лав ТрО. Я пишаюсь тим, як працює наша тероборона. Вона виросла, сформувалась на наших очах, хоч була створена ще у 2018 році. Це дуже правильний проєкт, який зайшов в ЗСУ. У своєму підрозділі – я обслуговувач кулемета, як кажуть, підношу патрони. Наші батальйони працюють скрізь. Ми професійно спрацювали 10 жовтня, коли був ракетний обстріл, і ми до цього готувалися. Що важливо робити вже зараз, не відкладаючи? Для мене – виявляти і засуджувати колаборантів і зрадників, бо ці речі на потім не можна відкладати».
Війна поділила наше життя на «до» і «тепер», і найголовніший сенс – Україна, наша сила, гідність і наша жертовність. Про це нагадав голова Хмельницької районної ради Олександр Чорнієвич. «Сьогодні велике потрійне свято, але ми всі маємо бути стриманими, зважаючи на ситуацію, на щоденні обстріли, втрати, але все це робить нас лише сильнішими. Із 2014 року в нашій тергромаді загинуло вже понад 200 захисників, багато перебуває в полоні, багато є пропалих без вісти. Нині всі наші громади організовують мешканців на допомогу армії, всі купуємо автомобілі, спорядження, веземо гуманітарну допомогу, допомагаємо переселенцям. Маємо знищити ворога не лише на лінії фронту, а й скрізь по Україні, і тут також, в нашому регіоні є ті, хто не бажає нашої перемоги, Для того, щоб ця війна сюди більше не повернулась, маємо працювати по всіх напрямах. І це завдання нашого культурного, мовного, духовного фронту», – переконаний він. Адже внутрішній ворогУкраїни все ще не знищений, він досі окуповує наші храми, намагається продовжувати «плекати» «общєє православіє». Це так званий московський патріархат, який фактично є російською церквою в Україні. З початку повномасштабного вторгнення наша область стала рекордсменом за кількістю переходів з мп до ПЦУ, і найбільше таких громад – в Хмельницькому районі.«Ми дуже активно розраховуємо на те, що держава, все-таки, зробить правильні речі стосовно ворожої до України церкви мп, фактично російської. Але суспільство не чекає, поки держава прийме рішення, і громади на місцях самі виходять мп. У нашому районі вже перейшло до ПЦУ понад 100 громад. Люди хочуть молитися українською мовою і взагалі не мати ніякого стосунку до ворожої російської церкви. І ми до цього обов’язково прийдемо».
8-річна війна змінила остаточно змінила не лише ставлення українців до мп, а й середовище священників різних конфесій, які стали капеланами. Серед таких- настоятель храму парафії Царя Всесвіту Римо-католицької церкви Микола Лучинський, нині капелан, який з 2016 року їздить на схід, нещодавно повернувся з Краматорська. «Найголовніше – щоб ми молилися і підтримували духовно наших воїнів, – каже священник. – Наша духовна праця важка і дуже потрібна, бо хлопці на передовій бувають у різному стані, так само багато спілкуємося з місцевими, проводимо біблійні уроки. Українізація східняків нині відбувається й через Боже слово, мовлене українською.Це та духовність, яку ми всі маємо плекати і нести її».
У цей день багато говорили не лише про те, що маємо шанувати наших героїв, а й про історичну пам’ять – фундамент нації. «Слід пам’ятати про понад чотириста річне поневолення московією українського народу. От тоді почалася війна росії проти України, яка триває й досі. І протягом багатьох століть російська імперія намагалася знищити нашу віру, культуру, відібрати нашу історію, вбити українців і на цій землі, і висилаючи їх далеко за межі. Наша історія трагічна і багатогранна, і ми повинні знати її. У 2015 році тут, в Олешині, люди висадили калиново-бузкову алею в честь Небесної Сотні, а в 2021 – заклали сквер пам’яті легендарного Андрія Гергета і спорудили каплицю Матері Божої – все це на цьому святому, намоленому місці. А тепер тут пам’ятний знак з пророчими словами», – звернувся до всіх владика Павло.
Найголовніший момент урочистостей – підняття державного та історичного прапорів України. Цю місію здійснили герої війни, воїни добробатівці і вдови загиблих героїв Олешинського старостинського округу.
Звертаючись до мешканців громади, об’єднала українська Покрова, Хмельницький міський голова Олександр Симчишин зазначив: « Я щиро вдячний усім, хто долучився до створення цього меморіалу, особисто Валентині Андріївні. Дякую кожному, хто долучився руками, енергією, вклав частину себе. Це святе місце. Бо воно створене людьми з особливою енергетикою, з особливим бажанням пошанувати пам’ять. Це – місце пам’яті. Про пам’ять ми дуже часто говоримо, особливо останніх 8 років, і багато це слово звучить в день Покрови, коли ми відзначаємо День захисників і захисниць, 80-річчя створення УПА, День козацтва. Пам’ять – це не просто слово, це те, що робить народ нацією, те, що в першу чергу намагається знищити ворог. Дійсно, ми воюємо з росією не 8 місяців і навіть не 8 років. Ми воюємо з нею століттями. І найперше, що московити намагались робити, окуповуючи частини України чи всю її територію, це – знищити історичну пам’ять. Вони намагалися показувати наших козаків, як пияків та гультяїв, які в проміжках десь воювали. Насправді козацтво сформувало українську націю. Потім, коли вони окупували Україну вже в радянські часи, намагались знищувати пам’ять про петлюрівців, УНР, згодом про УПА. Цього року – 80-ліття від часу створення Української Повстанської Армії. Згадайте, як ще 10 років тому, в тому числі й частина з вас, сприймали УПА, бандерівців?Як багато років ворожа країна робила все, аби більшість українців вважали упівців бандитами, злочинцями? Це все робилось для того, аби знищити нашу національну пам’ять. Коли вони вже зараз заходили на українську територію, вони першими шукали атовців, бо вони – особлива частина нації. Московити завжди намагались знищувати нас фізично і духовно, знищуючи пам’ять. Тому такі місця і такі заходи – це про пам’ять. Сьогодні ми повинні згадати тих мешканців Олешинського старостату, тих героїв, які загинули за Україну. Це Дмитро Купа, це Олександр Гарадчук, це Олег Мельник. Ми повинні згадати кожного нашого хмельничанина, а їх вже більше ста загинуло після 24 лютого, і більше 140, починаючи з 2014року. Ми повинні шанувати пам’ять про них і передавати нашим дітям і внукам. Але ми обов’язково повинні вшановувати їхню пам’ять ділом. Перемога сама по собі не прийде. Перемога прийде тільки тоді, коли абсолютно кожен докладе максимальних зусиль. На фронті, тут в тилу – волонтерством, меценацтвом, благодійністю. Кожен з нас повинен робити набагато більше, як робив це до 24 лютого. Бо зараз ми це повинні робити за Андрія Гергета, за кожного героя хмельничанина. Ми будемо робити все можливе і неможливе, аби Україна перемогла. Вічна пам’ять і вічна слава всім нашим героям. Слава Україні»!
Подякувала меценатам, які долучились коштами, матеріалами, технікою, власне, будували комплекс: від встановлення знака – до облаштування території, староста Олешинського старостату Валентина Базилюк і підкреслила : «Оцей меч в камені символізує кінець російської імперії і перемогу України над страшним злом, над «рашизмом. І ми в це свято віримо».
Поруч із каменем-знаком – металева скринька з написом «Літопис героїв». В ній – фотоальбом з інформацією про кожного загиблого героя Хмельницької громади. Цю інформацію зможуть читати і бачити всі, хто приходитиме до скверу, знаходитиме у скриньці-літописі розповідь про своїх синів, чоловіків, батьків. Бо народна пам’ять – це пам’ять кожної родини, кожного з нас, вона вростає у наші гени і передається наступним поколінням.
Тетяна Слободянюк.
