Мобілізація: кого, коли, скільки?
25 грудня 2023 року Кабінет міністрів вніс до Верховної Ради законопроєкт “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби” (№10378).
Згідно з ним для поповнення й оновлення військового складу потрібно мобілізувати майже півмільйона осіб. Законопроєкт зареєстрований у ВР і була призначена дата його обговорення — 11 січня, однак був повернутий у Кабмін на доопрацювання. Отож ситуація з мобілізацією знову “зависла”, хоча її потреба гостро назріла ще півроку тому.
Очікуваний документ викликав чимало дискусій у політикумі та суспільстві ще задовго до появи в стінах парламенту. Адже про нову хвилю мобілізації заговорили ще влітку минулого року. І це справедливо: бійців на позиціях, особливо на “нулі”, потрібно змінювати. Соцмережі розпирало від лавини “гарячих” коментарів і пропозицій. Обговорювались, перелопачувались головні моменти: кого мобілізовувати, кого відстрочити, кого на кого в окопах міняти?.. До прикладу, майже весь Інтернет погодився зняти бронь з народних депутатів і відправити в окопи на чолі з головною воєнною “стратегинею”, одіозною нардепкою від “Слуг народу” Мар’яною Безуглою, яка пропонувала зняти з посади Головнокомандувача Валерія Залужного. Втім це стало ще одним фактором єднання українців: мільйони завзято “мемили” несамовиту нардепку і стали стіною на захист улюбленого генерала.
Діставалося й іншій “броньованій” касті, зокрема чиновникам, силовикам, тиловим “щурам” у пікселях. Зокрема говорили про два мільйони силовиків: навчених, озброєних здорових — пропонували від них взяти отих півмільйона і послати на фронт. Втім військкоматівці “пішли” в народ: від літа в різний спосіб, до брутального викручування рук, викрадень — виловлюють людей. А токсичною тема мобілізації стала з моменту гучних скандалів, пов’язаних із масштабними корупційними схемами в ТРЦ, тобто військкоматах. Втім відкупна такса для ухилянтів у межах двох-трьох тисяч доларів США чомусь досі ходова. А ще в соцмережах українці бачать, як ретельно здорові та дужі нащадки так званої еліти жирують за кордоном, як у високих кабінетах “розпилюють” те, що призначене для армії. Обурили людей і пропозиції авторів одного з альтернативних законопроєктів (їх аж п’ять) не мобілізовувати бізнесменів високого польоту, бо ж вони сплачують найвищі в Україні податки. Однак мобілізація потрібна. І альтернативи їй немає. Хіба що гнів Божий, який спалить усю рашистську нечисть.
Не будемо торкатися змісту законопроєкту, він ретельно проаналізований експертами і є в Інтернеті. Питання нині стоїть просте: мобілізація або окупація. Третього компромісного варіанту ніхто не пропонує. І не армії потрібна мобілізація. Це нам із вами потрібно, щоб армія більше не допустила того, що було в Бучі. Неправильний вибір свого часу зробили українці в УНР. Ті, хто тоді не пішов воювати, потім же мільйонами поїхали в ГУЛАГи. Ті, хто вижив, все одно пішли воювати, але вже в лавах Червоної армії. Тож тепер про компроміси не йдеться. Про це сказав в ефірі “Радіо “Свобода” військовий експерт, екскомандир загону “Айдар” Євген Дикий. І з цією думкою, попри всі розчарування в маневрах влади, важко не погодитись.
“У законопроєкті пропонують запровадити граничний термін служби — 36 місяців. Утім одна справа виконувати службу на тиловому складі чи в ремонтному батальйоні, інша — іти на штурм орківських окопів у руїнах Авдіївки. Таку норму треба доповнити, наприклад, зробити так, щоб на “нулях” рахували день за два. Насправді не така велика кількість людей воює на “нулях”, — каже експерт. Треба розуміти, переконаний Євген Дикий, коли ворог мобілізовує з 2023 року понад півмільйона, ми не обійдемося десятками тисяч добровольців. Потрібні сотні тисяч. І це лише для підтримання обороноздатності, для утримання тих територій, які ЗСУ зараз контролюють. Якби до мобілізації нині поставилися так, як до справи всього українського тилу, а не справи суто військових, якби доєдналась цивільна влада, не було б зараз такої тривоги в суспільстві. Поки що наша цивільна влада навпаки намагається “відморозитись” від мобілізації, і коли в ефірі міністр фінансів каже, мовляв, нехай Генштаб покаже, де нам взяти цих півмільйона мобілізованих, то це є доказом позиції влади.
Що потрібно доопрацювати ще в законопроєкті? На думку експертів, це адміністративні стягнення з ухилянтів, які накладатимуться безпосередньо воєнкомами. Але потрібно збалансувати цю норму. По-перше, має бути прописаний механізм оскарження цих санкцій, по-друге, має бути прописаний механізм покарання за незаконне накладання цих санкцій. Бо у тому вигляді, як у законопроєкті, це дає простір для зловживань, для спокус.
І ще: влада, аби відвести від себе токсичну тему, “делегувала” Головнокомандувача Валерія Залужного на пресконференцію з питань мобілізації, хоча справа військового генерала воювати, а не новобранців збирати по всій країні. І чомусь досить мовчить президент Зеленський, Верховний Головнокомандувач. Бо поки зависає в дискусіях зазначений законопроєкт, Україна живе за законом про мобілізацію від 1993 року. В ньому чітко прописано: відповідальність за мобілізацію лежить на Верховному Головнокомандувачу.
Тетяна Слободянюк
