Мотанки з маминої світлиці
У музеї історії м. Хмельницького відкрито персональну виставку мотанок “Нитка долі в жіночих руках» членкинь НСМНМУ, відомих майстринь народної творчості — родини Бучківських-Греськових. У семи тематичних експозиціях 64 авторських мотанки, які створили відомі українські майстрині, науковиці Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Кожна мотанка відрізняється статурою, вбранням, вишивкою та прикрасами. Загалом в колекції їх уже кілька тисяч і всі неповторні. Адже мотанка — це оберіг долі, а доля в кожного своя.
Галина Бучківська — декан гуманітарного факультету, докторка педагогічних наук, професорка, заслужена діячка мистецтв України. Валентина Греськова, її сестра — завідувачка кафедри образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва та технологій ХГПА, професорка. Сестри вже майже два десятиліття займаються виготовленням авторських мотанок за автентичними мотивами, а ось юна Софія Греськова, студентка факультету початкової освіти та філології ХГПА, президентська стипендіатка, вперше взяла участь у родинній персональній виставці, хоч допомагає тітці Галині і мамі Валентині з дитячих літ, і впевнено торує родинну стежину. Тож “Нитка долі в жіночих руках” — це й про спадкоємність українського мотанкарства (адже це народне мистецтво споконвіку вважається жіночим), і про родинну спадкоємність авторок музейної колекції.
Виставка справді дихає магією, якою мотанки наповнюю весь простір навколо, а доповнюють природність давнини тематичні декорації світлин подільських хат та їх інтер’єрів, краєвидів минулих епох. На цьому тлі мотузяні лялечки в рукотворних народних строях органічні й загадкові, як власне й сакральна минувщина, що оживає на наших очах. Звідси й назви тематичних композицій: “Мамина світлиця”, “Садок вишневий коло хати”, “Мотанковий розмай”, “Із криниці воду брала” та інші.
Авторські мотанки хмельничанок визнані українським брендом “DOLL Buchkivski” і мають “прописки” у понад 30 країнах світу, а їх авторки — учасниці і й дипломантки міжнародних виставок та фестивалів. Завдяки таланту й любові майстринь древня мотанка поряд вишиванкою і писанкою стала культурною візитівкою нашої держави і фактом національної спадщини. Її, як і нині, виготовляли, мотали наші пращурки, дотримуючись певних ритуалів, тому лялю вважали магічною посланницею космічних сил, оберегом. За словами науковиці, директорки музеї історії Галини Барабаш, нашим мотанкам понад 5 тисяч літ! І вони не втрачають своєї краси і магії. Мотанкарство нині в тренді, однак, за визначенням мистецтвознавців та експертів, саме етнічні лялечки хмельницьких майстринь — єдині такі в Україні і світі, впізнаються за авторським стилем, хоча залишаються стовідсотково автентичними. У чім родзинка? “Наша мотанка, — розповідає Галина Бучківська, — має в оформленні тильного боку голівки спіральний вузол з волосся, який у давніх техніках називався “деревом життя” або “вузлом щастя”, по-різному. Нас влаштовують обидві назви, бо вони мають обереговий сенс. Це додає ляльці сили, вищої енергії. Наші предки вірили, що все в житті розвивається по спіралі космічній”.
І ще особливість авторського бренду: усі лялі — мотузяні, тобто змотані з сотень мотузяних пучків з натуральних тканин. Адже природа не терпить підміни. Так само кожна ляля має власне ткане, вишите вбрання за етнічними мотивами різних регіонів, найбільше, звісно, за нашими, подільськими. Про те, що мотанка володіє магією, розповіла й Галина Вікентіївна: адже їй із сестрою мотанка приснились майже одночасно. Це було у 2007 році. “Ми це пояснювали для себе як знак долі. І потрібно було втілювати його, нести по світу українську авторську ляльку з традиційними елементами, пропагувати нашу культуру, показати українську душу”, — каже пані Галина.
Як зародилась сімейна справа? “Ми з сестрою викладаємо в ХГПА багато років. Оскільки ми люди творчі, мистецькі пошуки завжди були нам властиві. Спочатку я займалась художньою обробкою шкіри, була ученицею народної майстрині Ніни Косарєвої, Валя займалася вишивкою і прикладними видами творчості, і ми з молодих років почали брати участь у різних виставках. Працюємо завжди разом. Скільки часу мотається лялька? Залежить від розміру і складності задумки. Може піти від одного дня до тижня, залежно від набору матеріалів: чи готовий фартушок, чи треба ще його вишивати, і всі елементи, які підбираємо”, — зазначає Галина Бучківська.
Із початку війни, тобто з 2014 року, викладачки разом зі студентками виготовляли мотанки-обереги для наших захисників. А з початку повномасштабного вторгнення мотанки Бучківської-Греськової стали лотами благодійних лотерей для ЗСУ. Перша була продана за 30 тисяч гривень, інша за 15 тисяч. Потім почали проводили лотереї у Фейсбуці, виставляють лялечки і продають для ЗСУ. “Наш колега також служить у ЗСУ, і тому допомагаємо його підрозділу”, — кажуть волонтерки.
“Я щаслива, що в академії є такі викладачі, які самі горять і своїм вогнем запалюють наших студентів, — сказала під час виставки ректорка ХГПА Інна Шоробура. — Таких виставок було вже дуже багато в Україні і за кордоном. Авторки працюють постійно, без вихідних — це праця серця й душі, і тому є результат. Але в цей час встигли і дисертації захистити, і книги написати. Тобто, є велика наука і велика любов, яка їх всіх об’єднує. І це сімейне. А ще ж є студенти, їх учні і послідовники, які вчитимуть дітей у школах. І в цьому також творча спадкоємність, жива традиція”.
Як зазначила голова обласного осередку НСМНМУ Таїсія Стан, членами обласного осередку спілки наразі є 55 майстрів, а взагалі в області працюють понад 1800 умільців в різних стилях прикладного мистецтва. Яскраві зірочки у ньому Галина Бучківська, Валентина Греськова і тепер уже й Софія Греськова. Народні художні промисли, їх мало в області, всього 12-15, отож їх потрібно популяризувати.
Щодо родинної спадкоємності, то Галина Вікентіївна зізналась, що у них все починалося від батьків та предків на рідній Дунаєвеччині. “Наша бабуся, якої ми з сестрою і братом, на жаль, не застали, була найкращою в селі вишивальницею і коровайницею, а дідусь робив для нас дерев’яні ляльки-неваляйки. Це, видно, запало в серце і мало прорости”. Тож “Дерево життя”, яке стало авторською родзинкою талановитих мотанкарок — це й про їхні долі, про їхній духовно багатий рід, який продовжують нащадки. До речі, мотанки стали оберегом їх родини: у Марії Михайлівни, мами Галини й Валентини, кілька домашніх мотанок, подарованих донями, у який вони вклали любов і вдячність, а це найсильніший родинний оберіг.
Виставка “Нитка долі в жіночих руках” триватиме в музеї до 12 травня. Її благодійна складова — збір коштів для 6-ої штурмової бригади ЗСУ. А наступну свою виставку майстрині вже назвали “Мотанки Перемоги”.
Тетяна Руса
