«Ми народилися на цій землі, нам тут і вмирати…»

Веселий, з добрим почуттям гумору, він випромінює впевненість та оптимізм. Але за цією життєрадісністю та жартівливістю — загартований характер справжнього воїна. Знайомтесь: старший солдат Василь Романюк, позивний «Блаженний». Командир відділення роти зв’язку батальйону управління Залізної бригади, 32 роки.

Для нього війна почалася 2014 року. Тоді, у складі 30 ОМБр 20-річний солдат-гранатометник Романюк на Луганщині прийняв свій перший бій. Далі їх було багато, як і рейдів, ворожих обстрілів, втрат побратимів… Один із обстрілів залишив на все життя слід у пам’яті та на тілі.

«Мені тоді повезло, — згадує Василь. — Залишився живий, хоч і отримав важке поранення. А лейтенант, наш командир взводу, який був поруч, загинув».

Майже рік тривало лікування та реабілітація. Військово-лікарська комісія (ВЛК) визнала Романюка непридатним до служби у мирний час.

Ще до армії Василь закінчив коледж за спеціальністю «фінанси і кредит», тож після звільнення вирішив здобувати вищу освіту за фахом. Згодом у пошуках кращої долі поїхав за кордон. Працював у Чехії на заводі з виробництва автономних автообігрівачів.

«Після широкомасштабного вторгнення російських окупантів почав думати про повернення додому, хоча чеські роботодавці пропонували залишатися, — розповідає Василь. – Я не погодився і повернувся в Україну 2023 року». За результатами нової ВЛК, з урахуванням наслідків важкого поранення йому запропонували служити у тилу. Василь відмовився: «Я повертався додому з чітким усвідомленням, що служитиму і воюватиму лише у бойовому з’єднанні. Вже згодом був у Залізній бригаді».

Довелося опановувати нову армійську спеціальність — зв’язківця. Допомогли природні допитливість, наполегливість та бажання бути корисним.

«Для мене було все нове, але дуже цікаве. Хлопці допомагали, пояснювали. Так, спільними зусиллями, й навчився», — посміхається Василь. Потім були виїзди на лінію бойового зіткнення для забезпечення стабільного зв’язку. Тут став у нагоді досвід, отриманий «Блаженним» під час АТО.

Його позивний дуже дивує малознайомих людей. До цього він ставиться з гумором: «Ні, я не святий і не праведник. Просто народився 14 лютого, на Василя, за старим стилем. Тому і взяв собі такий позивний». Втім, дехто з побратимів жартує, що дата народження нічого не означає, і Романюк справжній блаженний. Адже лише такий після важкого поранення, маючи проблеми зі здоров’ям, може повернутися із-за закордону, щоб знову піти воювати. Сам Василь філософськи пояснює: «Ми народилися на цій землі, нам тут і вмирати. І, як на мене, то краще на полі бою, захищаючи її».

Вдома його чекає мама Олена Віталіївна.

За інформацією 3-ї Залізної бригади