На захід — з гастролями, на схід — з тепловізорами: хмельницькі філармоністи допомагають ЗСУ
І не лише з тепловізорами, а й з іншими волонтерськими придбаннями: автівками, запчастинами, бронежилетами, медикаментами, одягом, продуктами. А з початку війни усі концерти в Хмельницькій філармонії – благодійні, і за цей час її працівники зібрали майже 200 тисяч гривень на перший автомобіль для наших захисників на фронті. Згодом фронтових автівок побільшало: дарують друзі з-за кордону.
Для директора філармонії, диригента Олександра Драгана, художніх керівників академічних колективів: симфонічного оркестру, флейтиста – Тараса Малика, ансамблю «Козаки Поділля», співака – Степана Дробіта їхнє особисте волонтерство розпочалося у перші дні війни, коли змовкли концертні афіші і країна поринула у збройний захист від осатанілих рашистів. З різних регіонів України хмельницькі артисти почали вивозити на своїх автівках колег митців і їх родичів з міст, де розпочалися активні бойові дії. І водночас Олександр Драган активно спілкувався з колегами з-за кордону, які у свій час брали участь у хмельницьких філармонійних фестивалях та турне, і ті в своїх країнах з початку березня почали влаштовувати благодійні фестивалі, концерти, збираючи кошти для українців.
А нещодавно симфонічний оркестр філармонії повернувся з кількаденного європейського турне, в рамках якого зіграли благодійні концерти в Польщі та Швейцарії, в результаті чого зібрали 5400 злотих та 7900 євро. За ці кошти було придбане необхідне для нашого батальйону тероборони, який воює на сході. До речі, в теробороні воюють хмельницькі музиканти, співаки, актори, які стали воїнами.
І водночас у філармонії не припиняються гастрольні репетицій: бо на захід наші митці нині їдуть не лише за волонтерською допомогою, а й як представники національного мистецтва України.
Все українське насправді стає актуальним і європейці зараз, коли Україна вразила світ патріотичним духом, величчю, відкривають для себе й наше національну культуру? І як працює мистецька міжнародна солідарність?
– У нас була тривала співпрацязі швейцарським диригентом Марком Мюллером, він був диригентом багатьох оркестрів у Швейцарії, і за 8 років такої нашої кооперації філармонійний струнний оркестр виступав з його духовим, – розповідає Олександр Драган. – Ми двічі їздили у Швейцарію, Марко зі своїми духовиками виступаву нас. Останній його приїзд був з молодіжним оркестром кантону Швіц, у серпні минулого року. Музиканти мали концерти у Києві, Львові і в Хмельницькому. Приїжджав тоді й президент цього оркестру , він же депутат кантону Швіц, педагог, активний громадський діяч Матіас Бахман. І так сталося, що один з юних музикантів захворів на апендицит, і Матіас з цим хлопчиком залишився у нашій міській лікарні на тиждень. Ми поводили себе так, як повів би кожний нормальний українець. Допомагали, опікувалися тим хлопчиком, чим були дуже зворушені його батьки. Відповідно ми з Матіасом і Марком підтримували наші дружні контакти . І коли почалася війна, вони нам телефонували по кілька разів на тиждень: чим допомогти, що треба? У березні вони створили фонд для підтримки українців. І на початку квітня організували галаконцерти, де зібрали 5 оркестрів Швейцарії, на сцені було майже 100 виконавців. Марко диригував, Матіас менеджерував. Таких концерти було два, і фонд накопичив певну суму грошей. Оскільки Швейцарія нейтральна країна, то на частину зібраного закуповували й дитяче харчування, продукти, хімію, а решту ми самі визначали, що більш потрібно для армії. Не можу називати всі речі, але це було суттєво. Для нашого колективу вони організували у Швейцарії три концерти, з високим рівнем представництва: з губернатором кантону Швіц, депутатами, був мер міста, які казали “Слава Україні! Ми пишаємося вами!” . Ми багато спілкувалися, і було враження, що швейцарці стовідсотково підтримують Україну. Влада дотримується більш нейтральної позиції, а ось прості громадяни — серцем з нами».
Плануючи гастрольну поїздку до Швейцарії, хмельницькі артисти використали й польські знайомства, знаючи, наскільки поляки до нас прихильні, і скільки вже до того часу зробили.
«Оскільки до Швейцарії добиратись більше двох тисяч кілометрів, ми вирішили зробити зупинку в Польщі, – розповідає Тарас Малик. – Маючи добрі знайомства в місті Валбжих, я зустрівся з помічником мера, з директором філармонії, нам дали зал безкоштовно і організували наше перебування. У Польщі ми показали програму “Музична подорож Україною”, де представили повний спектр нашої музики, бо, на жаль, українську музику в Польщі, в Європі загалом, знають досі дуже мало. Ми показали нашу класичну епоху від Бортнянського, Березовського – до Мирослава Скорика, національну пісенну спадщину. До речі, за місяці війни в Польщі стала дуже популярною “Мелодія” Скорика. Під цей мотив поляки у філармонії запустили ролик допомоги України. А ми доставили з-за кордону авто- пікап, який відвеземо підрозділу тероборони, де воює керівник нашого оркестру поліції, співак, Віктор Шайда з двома своїми синами. Доставимо також три тепловізори, бронежилети і чотири ящики медикаментів. І ще поляки передали більше 100 спальних мішків. Знайшли різне обладнання, яке хлопці нам замовляли.
– Ваші поїздки — це чисто ваша ініціатива? Адже вас не змушує до цього влада?
О. Драган: – Нам обласна рада, ОВА, департамент культури сприяють у багатьох моментах. Умистецькій галузі, в пропаганді національного мистецтва за кордоном в нас накопичений певний авторитет, відповідно є довіра до нас, немає надмірного втручання чи диктату з боку влади. І коли постало питання перетину кордону, з боку голови ОВА було цілковите сприяння, і це було дуже важливо, особливо у перші наші поїздки. З недавньої ми привезли бус з медикаментами, продуктами, іншою гуманітаркою, все разом пішло на фронт і на Харків.
– Як добираєтесь на схід, адже в дорозі доводиться терпіти багато незручностей, долати блокпости…
О. Драган : – Важко було в травні, коли виник гострий дефіцит пального. Ми добирались із Слов’янська, куди нашим хлопцям пригнали нашу привезену з-за кордону машину, наповнену гуманітаркою, яку вони замовляли. Тоді була страшенна криза з пальним. Машину ту з вантажем ми залишили, і шукали попутний транспорт, щоб повернутись додому. Домовились з головою ОТГ з Нової Ушиці. Він цілий день об’їжджав військових зі своєї ОТГ, лише опівночі ми виїхалиі зі Слов’янська, і добирались майже дві доби в кузові вантажного буса.
Т. Малик: – Ми тоді провели цілий день на позиціях з нашими хлопцями з тероборони. І їхнім патріотичним духом дуже підзарядилися. Там постійно лунають обстріли. Не вщухають. Люди воюють різні, різні характери, думки в кожного. Там дуже складний побут. Варіант лягти в ліжко, прийняти душ, поїсти гарячої їжі там відсутній. Живуть у полі. Причому вже четвертий місяць підряд. Іноді проживають у котрійсь школі чи іншому будинку. Не кожна людина це витримає. Ти щодня ризикуєш життям, їздиш на позиції, копаєш траншеї під обстрілами. І коли хтось із нас вранці встає з кепським настроєм, раптом згадаймо: там хлопці за межею комфорту взагалі. Так, вони озброєні, мають медикаменти, але там — війна, постійна війна. Це герої. І ці люди ще зовсім недавно мали винятково мирні професії: вчителі, юристи, айтішники, підприємці, музиканти… І всі – герої. Бо на передовій вогню.
– На скільки вистачить волонтерського ресурсу, зокрема, вашого, щоб жити в такій напрузі?
О. Драган: – Аж поки не зможемо поїхати з концертами в Крим. А наш Тарас Мартиник, диригент, шість років до війни, до 2014ого, працював у Донецькому оперному театрі. І от коли Мартиник поїде ставити, диригувати українську оперу в Донецьку, а ми з симфонічним оркестром – в Крим, от тоді ми будемо вважати, що наша місія, як волонтерів, завершена.
Тетяна Слободянюк.
