Не мовчіть. Полон вбиває!

13 вересня, у середмісті Хмельницького відбулася 109-а безстрокова акція “Поверніть Героїв з полону”. До неї долучилися понад 70 учасників, більшість з яких — рідні військовополонених і безвісти зниклих.

До родичів українських в’язнів постійно доєднуються небайдужі хмельничани. Всіх об’єднує мета акцій, які громадські активісти проводять уже третій рік поспіль, з серпня 2022 року, щоп’ятниці: не мовчи — полон вбиває. “Станом на сьогодні в Україні офіційно понад 38 тисяч безвісти зниклих, понад 14 тисяч у полоні. Ми знаємо, що понад дві тисячі цивільних жінок, які потрапили в полон у момент окупації, потребують нашої підтримки й небайдужості, — зазначила координаторка акції Леся Стебло. — Світ має знати про те, що нам не байдуже. Світ має постійно відчувати, що Україна — це символ незламності. Ми не впадемо, як і не падають ці родини: безвісти зниклих, військовополонених і загиблих”.

У хмельничанки Оксани брат мобілізований у червні 2023 року. Зник безвісти на Харківщині. “Він не ховався, казав, що ніхто, крім нас, не зможе захистити країну. 9 грудня ми переписувалися, пообіцяв, що все буде добре, що ми обов’язково переможемо. 13 грудня прийшла звістка, що зник безвісти під час виконання бойового завдання 11 грудня 2023 року. З того часу про нього немає жодної інформації”, — розповіла Оксана. Переселенка Олена з Соледара Донецької області приходить на акції з двома доньками трьох і семи років. “Наш тато зник безвісти 19 травня цього року в Кринках Херсонської області. Чекаємо і сподіваємося, і підтримуємо нашою участю в таких акціях. Шукаємо, любимо, чекаємо”, — розповіла жінка. Із дружиною та матір’ю приїхав з Летичева Вячеслав. Він чекає з полону свого брата. “Ми не мали з ним зв’язку три дні. Надіслали звістку, що безвісти зник. Почали шукати про нього інформацію в Телеграм-каналах. В одному з російських відшукали, що його взяли в полон”. Про подальшу його долю нічого не відомо. Більш детально розповіла мама Тетяна: “24 квітня цього року я побачила відео зі своїм сином. Він казав, що в нього прострілена рука і нога, вибиті зуби, поламана нога. Він був сильно поранений. Так, як бачила з відео, хлопців добивали з дрона, потім взяли в полон”, — розповіла жінка. І кожна з таких історій — це біль і горе.

Їх усіх, хто чекає і шукає, об’єднує віра в те, що їхні герої повернуться додому. Так, уже 49 захисників у процесі обмінів повернулись на рідну Хмельниччину. Нещодавно діждались своїх рідних і дві учасниці хмельницької акції. “Крім того, інша жінка наразі очікує телефонний дзвінок від чоловіка. Він був у полоні понад два роки. Вся наша спільнота дуже радіє за всіх, хто дочекався, бо ми вже стали як рідні”, — розповіла координаторка акції Наталія Кошай.

Хмельничани не лише виходять на акції, а й вимагають від міжнародних гуманітарних місій, урядів держав світу активніше домагатись виконання росією Женевської конвенції, яка забороняє репресії і колективні покарання військовополонених. Усім відомо, що росія, як підписантка конвенції, жорстоко порушує цей міжнародний договір. Напередодні акції на Фейсбук-сторінці ГО “Захист” була розміщена петиція БФ “Серце в дії” зі зверненням до Комітету Міжнародного Червоного Хреста, ООН, ЄС, урядів демократичних країн, ОБСЄ та Міжнародного кримінального суду до рішучих дій. “Ми вимагаємо, щоб МКЧХ забезпечив постійний доступ до місць утримання полонених для моніторингу умов їхнього утримання, а також засудження Росії за порушення міжнародного права, — йдеться у черговому посланні. Петиція також закликає до активізації зусиль щодо обміну військовополоненими та звільнення цивільних заручників, запровадження дієвих санкцій проти відповідальних осіб та документування злочинів для притягнення винних до відповідальності.

Нагадаємо, 14 вересня, під час обміну полоненими між Україною та Росією вдалося повернути трьох захисників із Хмельниччини. Загалом звільнили 103 українців. Про це повідомив начальник Хмельницької ОВА Сергій Тюрін. В усіх, хто бачив чергове відео у момент, коли виснажені до неймовірності українські бранці ступають на рідну землю, стискалося серце від жалю, а думки палахкотіли від люті до агресора. На жаль, ще тисячі українців продовжують чекати звільнення з російських катівень. Кожен день для них — це повільне болюче вбивство.

Тетяна Слободянюк