Орнаменти перемоги: хмельницька художниця-волонтерка перетворює старі каски, фляги і навіть гільзи на витвори мистецтва

Петриківський розпис, авторські композиції на етнічну, воєнну тематику, витончений декор — все це на солдатських касках, флягах, навіть на відстріляних гільзах. Ці мистецькі витвори вже стали родзинкою благодійних ярмарків, які влаштовують у Хмельницькому на різних майданчиках, виставляють на інтернет-сайтах волонтери ГО “Армія SOS”. Сотням користувачів сподобалась “козацька” гітара. На гітарному деку — класичний красень-козак, кетяги калини і листя на лакованому чорному тлі, це виглядає потрясаюче. Авторка воєнних арткомпозицій — хмельницька художниця, викладачка міської художньої школи Марія БАРАБАШ, вона ж волонтерка “Арміі SOS”.

Всі оригінальні витвори художниця виставляє на своїх сторінках у соцмережах з обов’язковою поміткою: збір йде на потреби підрозділів ЗСУ. До речі, “Армія SOS” вже має неабиякий досвід, бо волонтерить з 2014 року. А волонтерський досвід Марії понад десять років. Втім, зустріч з Марією Барабаш відбулась не в школі, не в майстерні, а в міській дитячій лікарні, де художниця розписувала стіни коридору другого поверху стаціонару. Коли вона розповіла, що створює мистецький простір в лікарні протягом семи років, у це навіть важко було повірити: як ця тендітна вродлива білявка змогла стільки зробити сама? Адже лікарняні коридори-лабіринти просто нескінченні! Втім, про все по порядку.

 60 квадратних метрів арттерапії

“Коли дітки потрапляють в лікарню, це для них є стресом. Процедури, маніпуляції лікарняні по-своєму травмують. Щоб розвіяти цей стрес, вийти за межі палат, в яких діти тривалий час змушені перебувати, лежати, ми вирішили підняти якось їх емоційний стан, — розповідає педагог міської дитячої лікарні Оксана Дика. — А малюнки — це яскраво, гарно і від- волікає дітей від хвороби, болю. Їм дуже подобаються тваринки, казкові сюжети. В мене виникла така ідея сім років тому, тоді в нас на стаціонарі перебували дітки з художньої школи. Розповідали, що в них є класна викладачка Марія Владиславівна, і я вирішила з нею познайомитись. Прийшла в художню школу і побачила напрочуд приємну, гарну жінку, яка живе роботою, дітьми. І вона погодилась допомогти лікарні. Безкоштовно! Почався стінопис з поліклінічного коридору. Приходили також її колеги і учні, у вільний від уроків час, у вихідні. А пані Марія тут і заняття проводила. Потім ми організовували виставки малюнків наших дітей. Не тільки юних художників, а всіх бажаючих. Ми й дитячі дні народження тут відзначаємо, створюємо плакати, малюнки-подарунки”. Ідею живописної арттерапії одразу ж підтримала директорка лікарні Наталія Зимак-Закутня, і у володіння художниці віддали другий поверх стаціонару, де тепер й працює волонтерка. Розміри композицій майже 3х3 метри кожна, загальна площа стін понад 60 кв. метрів. Сюжетів, які є в задумці в авторки, також безліч. Малює у вільний від занять час, у вихідні. Коштами на придбання фарб та інших необхідних для творчості речей забезпечують волонтери. І лікарняна територія поступово починає бути схожою на мистецьку галерею суцільного позитиву. Мистецтво лікує.

Диво доброти

Ще понад десять років тому Марія Барабаш почала їздити з волонтерами БФ “Добриня” по наших обласних сиротинцях, будинках для літніх людей. “Із волонтерами мене познайомила подруга і колега з художньої школи Анна Аванесова, попросила мене і колег приєднатися до майстер-класів. А волонтерські групи були великі: митці, психологи, лікарі. Через рік десь ми вирішили привітати діток з сиротинця в Ямполі з святим Миколаєм. Попросили напередодні написати листи до святого. Так визначили, скільки потрібно подарунків. Вийшло приблизно сотня. Ми знаходили людей на роботі, серед друзів, знайомих. Кожен брав певну кількість листів і купував те, що писали діти. Я особисто купувала п’ять подарунків. Пам’ятаю, там були санки, машинки на пульту, цукерки, альбоми, олівці. Дала три листи й своїй молодшій сестрі. Це вже був другий рік волонтерства. Першого року вона просто дала гроші і сказала: купіть, що треба. А на другий рік сталося дужа цікава річ. Справа у тім, що сестричка дуже хотіла стати мамою, живучи в шлюбі більше п’яти років. В одному листі якась дівчинка просила сережки з камінчиком. Це неймовірна історія — від початку до кінця. Сестричка купила срібні сережки з красивими камінцями, але я не змогла поїхати з волонтерами, захворів хтось з домашніх. І коли нам прислали фотозвіт, ми побачили ту нашу дівчинку. Сидить дитина в інвалідному візку. І в неї на вушках ці сережки. Ми обидві заплакали, це був шок: оце дитя, візок, сиротинець… Проходить зовсім мало часу і моя сестричка повідомила, що вагітна. Виходить, на добре діло Бог помагає.  А може, це якесь диво так працює, не знаю”.

Шоломи, гільзи і гітара

Після 24 лютого благодійні ярмарки стали звичною ознакою життя. До ярмарків з перших днів активно долучились викладачі й учні художньої школи. “Ми з дітьми малювали листівки солдатам, потім хлопці з передової надсилали фото, на яких тими листівками завішені всі стіни в бліндажах. Діти навіть пишуть свої історії, особливо переселенці. У нас багато навчається з Маріуполя, Херсона, Луганська. Ці дітки пишуть, як втікали від окупації, від рашистів, дякують ЗСУ, що женуть ворога з нашої землі”, — розповідає педагогиня. До художньої школи, де Марія Барабаш працює заступником директора, часто дзвонили з навчальних закладів, щоб юні художники “підкріпили” експозицію сувенірів та малюнків. Митці пішли далі, вирішили свою допомогу зробити більш мистецькою, особливою. Марія Барабаш взялася за …шоломи, фляги та патронні гільзи. “Спочатку ми почали розмальовувати  з Анею гільзи, робили з них брелоки. Розмалювали їх понад 300. Аня почала, а я вже приєдналася. Тепер я більше малюю, а вона займається організаційною роботою, працює в  мережі, готує ярмарки, фотозвіти. А потім взялися за шоломи. До нас звернулися освітяни навесні, запропонували розмалювати сім касок. Це старі, ще радянські, які десь були у складах, металеві каски. Ми взялися. Спочатку відчистили їх від іржі і бруду, бо їх просто страшно було в руки взяти. Підрихтували, почали придумувати різні сюжети для малюнків. Два шоломи продалися відразу, але особливо активно справа не йшла. Хоч ми й виставляли дешево, по 400 гривень за одну каску з розписом. Тобто, не окуплювались навіть фарби, лаки, розчинники і кількаденна робота. Ми підняли ціну до тисячі гривень. Виставили в ТРЦ “Оазис”, де постійно працюють волонтери. Їх відразу там купили військові, які це побачили. А восени наші гільзи, каски, фляги стали популярними, ми вже продаємо ці шоломи по дві-три тисячі, і ці кошти дуже нас радують. У нас постійні збори для військових, зараз збираємо гроші на тепловізор. Художниці волонтерки працюють не лише на ярмарок. “У нас є волонтерський чат у Фейсбуці, і там виставляємо наші вироби. І в кожного волонтера є ще свої групи, де поширюється необхідна інформація: на що збираємо кошти, що пропонуємо і т.д. Працюємо з бізнесменами, закладами освіти, з усіма, хто допомагає ЗСУ”.

Особливий випадок був з гітарою: вона продалася за годину. Звичайну шестиструнку хтось з хмельничан приніс до волонтерів, щоб продали на ярмарку і передали кошти для армії. Художниці вирішили її також розмалювати. “Аня пропонувала петриківський розпис. Я вагалася: це ж буде грати чоловік, а тут квіточки, віночки. Якось не мужньо. Може, щось від рок-музики? Треба було швидко щось зробити, бо волонтерство — це швидкість реагування”, — каже Марія. Врешті волонтери такі ж люди, як і всі ми. І часу переважно не вистачає так, що аж задихаєшся. Сім’я, діти, а в родині Барабашів — дві доньки, всім потрібна увага. Можливо, саме творчість і допомагає встигати, любити життя, любити красу і добро в ньому. “Художні речі, насправді, цінують наші воїни. До мене недавно приїжджав військовий, попросив розмалювати йому …рукоятку револьвера. Обрав калину в стилі петриківського розпису. Намалювала за ніч, бо він поспішав”, — розповідає.  Гітара також потрібна була терміново, для ярмарку. Марія все ще вагалась, який обрати сюжет. Аж поки не побачила в Інтернеті зображення козака характерника. Все, в точку! “Гітару я малювала майже два тижні, хоча й дуже поспішала. Та наша волонтерка, яка мала доставити на передову гуманітарний вантаж і разом з ним гітару, у ніч перед виїздом …народила синочка, козачка. Тобто, знову сталася така ось волонтерська дитяча історія”, — усміхається жінка. Безсумнівно, музичний інструмент незабаром попрямує до воїна музиканта на передову. І характерник на ній — оберіг, у який вклала душу і любов тендітна художниця з великим серцем.

Тетяна Слободянюк