Освячена обручка як оберіг…

Сили спеціальних операцій — наймолодша та найсучасніша складова Збройних Сил України. Це військова еліта держави. Їхні відвага, професіоналізм стали легендами, якими пишаються українці і яких, як вогню, боїться ворог. Мотивовані, фізично витривалі, вони здійснюють складні розвідувальні та інші операції в тилу ворога. Про них співається у відомій пісні гурту Riffmaster, написаній під час російсько-української війни: “Тихо прийшов, тихо пішов”… А що стоїть за легендами?

У Хмельницькому дислокується 8-й полк спецпризначення ССО ім. князя Ізяслава Мстиславовича. Про воєнні будні і професійні завдання спецпризначенців — у розповіді з військовим на позивний Гурік.

Робота в тилу противника

Воєнна біографія військовослужбовця з позивним Гурік, т.в.о. командира групи 8-го полку, розпочалася у 2014 році. У 2012-ому проходив строкову військову службу в Сімферополі у внутрішніх військах (теперішня Національна гвардія). Оскільки перебував у резерві своєї військової частини, був мобілізований у 2014 році, потім підписав контракт на три роки. На початку повномасштабного вторгнення призвався знову і воює дотепер.

“Завдання мого підрозділу безпосередньо на лінії розмежування та в тилу противника — це знищення вогневих засобів та особового складу ворога, — розповідає Гурік. — Напередодні повномасштабного вторгнення, 12 лютого, я повернувся з-за кордону на народження сина, відсвяткували — і почалася велика війна. Я маю спеціальну підготовку, тому не зміг би стояти осторонь, знаючи, що таке розпочалося. Я не потребував додаткової підготовки, адже маю достатньо бойового досвіду, був розвідником, кулеметником, старшим розвідником, командиром відділення. Одразу пішов служити, але спочатку потрапив у 73-й морський центр, а вже потім перевівся в свою рідну частину, в свій же загін.

Щодо молодого поповнення, то коли нова людина приходить у колектив, у першу чергу з нею проводиться бесіда, де визначається, наскільки людина вмотивована, наскільки адекватна. Дізнаємося її вподобання, можливий наявний досвід або бажання навчитися певній справі. Вже після цього людина навчається, тренується та “набиває руку”, після чого вже може бути допущена до виконання бойових завдань у складі групи”.

Зброя у постійній готовності

“Зброя приводиться до належного стану перед кожним виходом та по поверненню, це обов’язково. Якщо вихід затягується, то безпосередньо під час роботи, адже ми працюємо в польових умовах, де може бути роса, болото, дощ і решта негативних факторів для зброї. Вона не має підвести і в будь-який момент має безперешкодно включитися в бій, — розповів Гурік. — Звичайно, ми співпрацюємо з багатьма підрозділами та структурами, це і піхотні бригади, і ГУР, “Альфа” СБУ… Плануємо спільні операції, евакуації, відходи тощо”.

Нічна робота

“За великим рахунком, станом на зараз ми “сірої” зони, як такої, не маємо, тому бувають випадки, коли вступаємо в бій за окоп чи позицію. Це ускладняється нічними дронами противника. В порівнянні з 2022 роком, де ми заходили на 18-20 км у тил ворога, заміновували шляхи й техніку, наносили вогневі ураження, зараз такого не зробиш, на жаль. Пораненим я не був, лише маю до десятка контузій, які з роками дають про себе знати та виливаються в багато неприємних симптомів”, — ділиться боєць. Як готуються спецоперації? “Найважливіше правило, якого дотримуюся завжди: де я не проходив сам, туди своїх людей не відправлю. Підготовка до кожної операції розпочинається з аналізу обстановки, — пояснює він. — Маємо чітко розуміти, що можна зробити в конкретній ситуації, як це найкраще спланувати — чи це буде звичайний наліт, чи заздалегідь підготовлений захід, з мінуванням чи прикриттям артилерії; моніторимо відкриті джерела, соціальні мережі ворога, додаємо чисельні радіоперехоплення, інформацію від місцевих інформаторів, та на базі цього комплексу інформації вже промальовуємо чіткий план дій”.

Про близький контакт з ворогом

“На Херсонському напрямку мав контакт зі спецназом російського ГРУ. Дуже їм “подякували”, адже ми нанесли вогневе ураження та затрофеїли собі “гвинторізів” (снайперська гвинтівка безшумної стрільби, призначена для озброєння підрозділів спеціального призначення — ред). У 2023 році на Бахмутському напрямку я опинився з ворогом за 50 метрів. Достатньо близько, щоб почути, як він спитав: “Как дєла, хохол?”, — пригадує Гурік. — У нас з колегою справи йшли досить добре, тому вирішили зробити так, щоб його справи погіршилися, після чого на додаток запросили 120-міліметровий міномет і взагалі позбавили його будь-яких справ на майбутнє”. Чи навчається чомусь у ворога? “Навчаюся окопуватися — це вони роблять справді на рівні. Ось коли вороги промацують наші “слабкі ділянки” або мінні загородження, то пускають “на м’ясо” колишніх вʼязнів та бомжів, то там вчитися немає чому, а от профі працюють здалеку. У них би повчитися, але, на жаль, зараз вони так не застосовуються, як раніше. Мабуть, почали швидко закінчуватися”. Як дії ССО впливають на ворога? “Вони розуміють, що ми не просто піхота, можемо зайти вночі так, що навіть не зрозуміють звідки, вони бояться, й усвідомлення нашої близької присутності їх добряче деморалізує. А після зустрічі з нашими підрозділами вони взагалі під сильними враженнями, під двома метрами землі, наприклад. Але це, якщо пощастить”.

Мобільна мережа — стоп

“Обов’язковою умовою під час операції є повна відмова від використання мобільного зв’язку, адже скупчення абонентів чи найперший пілінг дає інформацію про місце розташування наших підрозділів і наражає на небезпеку, — пояснює військовий. — На заміну цьому приходять старлінки та радіозв’язок для обміну інформацією між підрозділами, а також захищені месенджери для зв’язку з домом”. Дуже важлива волонтерська допомога: “На даний момент основна і найважливіша волонтерська допомога полягає в БПЛА, ударних дронах, адже саме вони працюють разом з артилерією”, — пояснив спецпризначенець.

Про відпочинок і мотивацію

“У вільний від завдань час я маю хіба день, щоб привести себе до ладу, випрати речі, начистити зброю, відпочити та відіспатися. Одразу після цього починається підготовка до наступних завдань, адже проміжок між виходами — не більше п’яти днів, а ще треба спланувати наступну операцію, адже вона мусить бути успішною” . А який моральний фактор? “Найважливіше, що допомагає вижити, — це моя родина, — впевнений Гурік. — Від початку вторгнення ношу на ланцюжку освячену обручку, — це мій оберіг”.

Тетяна Слободянюк