Російська попса: ностальгія чи діагноз?

Ці дві історії сталися майже одночасно. Перша — передбачувано трагічна, інша — несподівано цинічна. І хоча їх, на перший погляд, важко порівнювати за масштабами, але обидві події мають стосунок до мови. У Львові покидьок 19 липня убив видатну українку Ірину Фаріон. У Хмельницькому тижнем раніше працівник ТЦК, колишній військовослужбовець,  побив діючого військовослужбовця, який “заважав” йому слухати на всю гучність у багатоповерхівці російські пісні. Ця подія все ж набула розголосу і суспільного резонансу, і в хмельницькому волонтерському центрі “Захист” 24 липня відбувся брифінг із представниками громадських організацій, які оприлюднили відповідні звернення до керівника Хмельницького обласного Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) і мовного омбудсмена.

Якщо не всі знають про інцидент на Зарічанській, коротко нагадаємо суть. Про те, що сталося вночі 13 липня, розповіла потерпіла, дружина військовослужбовця під час брифінгу, Іванна Фіголь. На годиннику було 00.40, коли вони з чоловіком почули гучні російські мелодії. Пісні лунали з однієї з квартир на весь двір. Чоловік Іванни, який захищає країну на фронті, приїхав якраз у коротку відпустку додому. Провідував хвору матір в лікарні після інфаркту. Почувши потік москальських шлягерів, подружжя вирішило зробити зауваження гучним сусідам. Постукали у двері. Все закінчилось погрозами і травмами. Довелось викликати поліцію і знімати побої. “Двері відчинились, і на мого чоловіка наставили пістолет у груди. Потім був удар у голову, розсічення, дуже багато крові… Я викликала поліцію”, — розповіла Іванна. За словами хмельничанки, на них напав п’яний сусід і двоє його друзів. Розбили голову військовому, а тоді почали бити його дружину. Постраждалих забрала “швидка”.

“Я постійно допомагаю і спілкуюсь із дружинами військових. Для мене великим тригером є, коли хтось слухає російську музику ще й під час комендантської години. Мій чоловік захищає країну з 2014 року, був у відпустці всього три рази. Один з яких через хворобу своєї матері. Я думаю, він не міг промовчати і не зробити зауваження. Також у нашому будинку живе дружина загиблого воїна. Вона теж не хоче слухати вночі російську музику, оплакуючи свого чоловіка”, — ділиться Іванна. Що відомо про кривдника, любителя московської попси? Він — працівник ТЦК, має звання старшого солдата. І ту вже й бракує слів щось коментувати.

Відомо також, що сторони конфлікту дійшли до примирення. Окрім цього, забрали заяви із поліції. Йшла мова і про матеріальне відшкодування. Однак на цьому історія не завершилась. Голови громадських організації підготували звернення до керівника Хмельницького обласного ТЦК та СП дати роз’яснення щодо дій їхнього працівника, а також “вжити заходів щодо посилення морально-етичної поведінки та громадянської позиції особового складу представників ТЦК”. Друга петиція — до Уповноваженого із захисту державної мови, омбудсмена Василя Кременя щодо використання російськомовного контенту і вжиття необхідних заходів.

За словами членкині Ради родин загиблих при Міністерстві у справах ветеранів України та ГО “Подільська Січ”, військової психологині Наталії Дурдас, розголос допоміг “не зам’яти” справу, ситуація набрала розголосу завдяки коментарям небайдужих в соцмережах. Але її дивує, що деякі люди не бачать проблеми у використанні російської мови чи музики. Голова громадської організації “Сила Нації” Юлія Сабій підтримала думку, що потрібно постійно боротися за українську мову. “За українську мову б’ють і вбивають. За українську мову ми маємо боротися кожного дня. Жодний свідомий українець не має бути осторонь цієї теми. Не може бути так, що я сьогодні роблю зауваження, а мені пістолет приставляють до грудей чи скроні, і в наступну мить я маю тілесні ушкодження або мене взагалі немає”, — наголосила Юлія Сабій.

Чи набуде хмельницький конфлікт відповідної реакції з боку відповідальних структур, на адреси яких були написані звернення? Правозахисниця та волонтерка Аля Возняк зазначила: “У 2023 році нам представили закон України щодо підтримки національного музичного продукту. Там йшлося про те, що має бути відповідальність за прослуховування російської музики у громадських місцях. Але я не знайшла в законі інформації, якою має бути ця відповідальність. Сьогодні в інформаційному просторі звучить, що Верховна Рада прийняла законопроєкт про збільшення штрафів за прослуховування російської музики. Але куди мають вноситись зміни, якщо немає статті, яка притягувала б за це до відповідальності?”.

Отже, залишається перевірений інструмент: громадський осуд? Але якщо винуватцю він “по барабану”? І тоді що? Завтра наступний “меломан” з кулаками та пістолетом захищатиме російську попсу, мову? І на завершення наведу фразу із виступу Ірини Фаріон на одному із ток-шоу: “Ми би зараз не рахували один епізод приниження українців, другий, третій, четвертий… Українці самі себе принижують на кожному кроці! Це все випливає з нашої внутрішньої колонізованої природи”. Хоча цю природу, цю хворобу досі дехто називає ностальгією. Але стократ огидно, коли ця “природа” ховається під форменим одягом працівника мобілізаційної структури.

Тетяна Слободянюк