Стратегія освітнього року: базова школа і багатопрофільність

Другого вересня місто помолодшало і розцвіло: після канікул майже 39 тисяч школярів у вишиванках, з букетами та ранцями заповнили ранковий простір вулиць, поспішаючи на перший урок, який цього року тематично названий “Уроком щастя”. Це слово для кожного українця має особливу цінність: ми усвідомили, як за щастя боротися, щоб його здобути. У третій рік повномасштабної війни, попри всі трагедії і виклики, освіта максимально, усі 56 закладів, переходить на офлайн навчання, звісно, з досвідом дотримання норм безпеки. У Хмельницькій громаді 2024/2025 навчальний рік означений також подальшою реалізацією етапів реформи освіти, профілізацією, що якісно наближає її до європейської системи освіти. Попри те, що пріоритетні видатки з бюджету громади спрямовані на підтримку Сил оборони, для освітньої галузі не врізано необхідне фінансування. Як проінформував напередодні міський голова Олександр Симчишин, на понад 20 мільйонів гривень оновлено матеріально-технічну базу закладів. Найбільше коштів виділено на профільні кабінети (математика, географія, фізика, хімія, біологія, лінгафонні кабінети, STEM лабораторії тощо). Усе це — необхідний компонент для якісного освітнього процесу в реформованих закладах: гімназіях (базова освіта) та ліцеях (профільна освіта). Тобто, освіта не лише вижила, а й розвивається і утверджує стандарти Нової української школи (НУШ) з її ключовими компетентностями.

Масштабне реформування закладів розпочалося минулоріч, коли на освітній мапі громади, замість більшості шкіл, з’явилась мережа гімназій та ліцеїв, що викликало бурхливу і подекуди неоднозначну реакцію суспільства. Проте рік робити в нових умовах переконав, що рішення обране правильно, адже за НУШ майбутнє держави, і Хмельницький на цьому шляху у лавах першопрохідців, які змінюють не лише вивіски на фасадах колишніх шкіл, а й змінюють зміст процесу, суть якого — максимальне наближення параметрів освіти до реального життя, тобто соціалізація.

Як відбувається процес подальшого реформування закладів освіти, яка його остаточна мета, який досвід накопичено та проаналізовано — в розмові з заступником міського голови, куратором освітньої галузі громади, педагогом Михайлом КРИВАКОМ.

— Михайле Михайловичу, нинішній рік означений черговими трансформаціями. Згідно з рішеннями сесій міської ради, маємо 15 гімназій і 17 ліцеїв. Що стоїть за зміною вивісок, чому важливо впроваджувати реформу нині, коли ще триває війна, а не після перемоги? Адже досі значна частина суспільства вважає: війна і реформи в освіті, де й так безліч викликів, несумісні…

— Реформи навіть в ідеальних умовах, коли в країні мир і стабільність, не завжди проходять гладко в демократичному суспільстві, зміни жваво обговорюються на всіх рівнях, в різних соціальних групах. Якщо говорити про реформу в освіті і нинішній час, вона задумувалася і почала впроваджуватися у 2017 році, коли в Україні вже три роки тривала російсько-українська війна. Але, проголошуючи європейський курс розвитку, держава не могла розвиватись за застарілими освітніми стандартами, бо сам час вимагав і вимагає змін. Звісно, нині робити будь-які реформаторські дії дуже складно. У багатьох областях, містах і селах пішли шляхом відтермінування змін, мотивуючи складною ситуацією. Це зрозуміло: якщо ми вирішуємо в тиловому Хмельницькому одні завдання, то в прифронтових регіонах інші умови. Тому по-різному відбуваються процеси в освіті. Попри всі складнощі і виклики, наша громада, взяла курс на еволюційність для підвищення якості освіти, і зміни вже відбулися. Хоча не завжди це розуміли батьки. Власне, в деяких інших тилових громадах не пішли на ці перетворення, боячись нерозуміння, мовляв, не на часі. А потрібно було просто йти до людей, пояснювати, тому що, на жаль, так влаштований світ: нове викликає спротив. Зміни — це завжди певні незручності. Це аксіома. Але спілкування дало плоди. Я виходив з тієї чи іншої зали після розмов, дискусій з батьками, педагогами з відчуттям того, що є розуміння правильності обраного шляху. На мою думку, в плані просвітництва мали б робити більше й самі педагоги: це й керівники закладів, і вчителі, але, на жаль, цей діалог не відбувався. Я спілкувався з багатьма експертами з питань впровадження реформи, і всі говорили, що очікування того, що освітяни будуть флагманами реформи, не справдяться, бо це — вихід із зони комфорту.

— Частина вчителів продовжує обирати програми, схожі на старі, підлаштовуються… Які можуть бути важелі змінювати не тільки вимоги, а й саме мислення? Адже лише зміна вивіски розчаровує, а то й дратує, якщо люди не бачать реальних змін, реальної профільності освіти.

— Ми створюємо мережу ліцеїв і гімназій, вже створені початкові школи. Таким чином забезпечуємо наступність освіти, і кожний з цих типів закладів виконує свою унікальну функцію. Так, щоб роз’яснювати значення цих кроків, довелося провести дуже багато зустрічей, використовувати медіа-майданчики. І люди дякували, говорили, що дуже вражені. В кожному випадку я доводив, що ефект від правильних управлінських рішень вони відчують вже швидко, за кілька років. До того ж вивчений нами європейський досвід переконує, що це правильний шлях: базова школа, далі — профілізація. І цей європейський досвід підказує, що має пройти період навчання одного покоління в умовах повноцінної реформи, це 10-12 років, щоб всі учасники освітнього процесу оцінили реальні результати.

— Очевидно, недовіра до реформи, відповідно й до НУШ, склалась у певної частини суспільства через дві попередні недореформи, як їх охрестили, бо вони не були завершені?

— Так, не можна, як кажуть, народити «наполовину», реформу можна оцінити по її плодах, тобто по завершенні. Дуже важливо, щоб була наступність і послідовність і в діях тих команд, які змінюються в МОН, тому що люди можуть змінюватись, але стратегія повинна дотримуватися. Для мене відрадно, що досвід попередників аналізується, і команда міністра освіти України Оксена Лісового продовжує цей поступ. На рівні громади ми з міським головою, який теж освітянин, дуже багато дискутували на цю тему. Він, справді, пропустив крізь себе, пройнявся цією реформою, і на нашій пам’яті це перша реформа, якщо її довести до логічного завершення, яка піде на користь дітям. Не вчителям, не батькам. Вони, на жаль, вчилися по-іншому, як і я, але ми маємо вчити дітей по-сучасному, модерново. Тому що світ вимагає конкретної спеціалізації, компетенції, на відміну від того, що вимагала, згадаймо, радянська школа. Так, вона давала широкий спектр знань, широкий світогляд, але досвід показує, що вузька спеціалізація на рівні старшого етапу навчання дає кращий результат у майбутньому для дітей, які визначилися зі своїм подальшим професійним розвитком. В принципі, на це й спрямована реформа: дати початкову освіту за перших чотири роки, далі базовий компонент (5-9 класи), який в усіх закладах країни ідентичний: визначити обдарування дитини, професійно її зорієнтувати. Це основа. І коли батьки кажуть, у нас така чудова школа, ще ми тут вчились, я їм пояснюю, що віднині базовою школою в нашій громаді є гімназія, яка покликана підготувати конкурентного випускника, який зможе обрати конкретний спектр подальшої ліцейної освіти, здобути не лише загальну середню освіту, а й певний фах, підготуватись до вступу у виш.

Цього літа рішенням сесії міської ради було створено 15 гімназій. Це ті заклади, які ще перебували в стані трансформації. В основному, це були ЗОШ, СЗОШ і НВО, які мали в своїй структурі 10-11 класи. Цьогоріч у них залишаються тільки 1-9 класи. Що стосується ліцеїв, їх у громаді 17. І вони розпочинають чи продовжують конкурентну боротьбу за здобувачів освіти. Ця конкуренція працює і надалі зростатиме. Деякі ліцеї з часом не зможуть конкурувати з багатопрофільними ліцеями, які ми запланували і створюємо шляхом ненабору в ці заклади п’ятикласників. Наразі в нас три таких заклади. Це ліцеї №№1, 3 і 11 в різних мікрорайонах: в центрі, у Південно-Західному та на Виставці, які вже зараз мають щонайменше сім профілів. Наприклад, в ліцеї №3 ім. Артема Мазура (колишній багатопрофільний ліцей) вже їх 12. Зараз він надає найширший спектр профілів. Наразі ж ці 17 ліцеїв ми створили в перехідний період тільки для того, щоб зробити повну загальну середню освіту доступною в пішохідних межах. Надалі чинник пішої доступності не повинен бути визначальним, батьки і майбутні учні ліцеїв зрозуміють, що вчитися в одному класі з ровесниками зі свого під’їзду, з якими разом ще з дитсадка і були разом до 9 класу, це не найголовніший фактор. Набагато важливіше — обрати заклад, де є профіль, який стане репетиторством і підготовкою до вступу у виш. Чому репетиторством? Тому що багатопрофільні ліцеї, які ми створюємо, дадуть таку кількість навчальних годин, що необхідність у послугах репетиторів відпаде. Це — реальна підготовка вступу до вищу за тим профілем, який потрібний.

— Яке має бути співвідношення між напрямами ліцеїв? Бо, наприклад, більшість традиційно прагнули обрати гуманітарний профіль, мовляв, найлегший. А як з фізико-математичним, хіміко-біологічним тощо? Як урівноважити запит суспільства і потребу в спеціалістах із ІТ-сфери, прикладної математики, хімії тощо?

— У чім проблема? Ще до реформи діти обирали, як правило, навчання в старших класах у “своїй” школі, не орієнтуючись на те, які там пропонують профілі. Тому що профільні, але дуже обмежені класи, були й до реформи. Але йшли шляхом найменшого опору: ліцеї створювали з того, що було, що легше в плані кадрового потенціалу і матеріально-технічної бази. Ми пішли іншим шляхом: проаналізували мережу профілів і створили мапу цих профілів. І коли ми зустрічалися з батьками одного із закладів освіти, які хотіли, щоб їх заклад був ліцеєм, переконували їх, що їхні діти нічого від того ліцею не отримають, тому що є лише два профілі в закладі: філологічний і суспільно-гуманітарний, фактично, одне й те ж. І, навчаючись у цих класах, учні, які хотіли вступати в медичні, технічні виші, повинні наймати репетиторів. І за це все батькам доводилося платити. Я їм пояснював, що по завершенню 9 класу їхня дитина піде в інший заклад, де зможе обрати необхідний профіль, де математики (чи фізики, хімії) буде не дві, а дев’ять годин на тиждень. І відпаде необхідність наймати репетитора за гроші. Тому що ця програма буде профінансована за кошти бюджету.

— Тобто, потрібна досі ретельна просвітницька робота в тому, що реформа — це доцільність і вимога часу?

— Так, бо наша мета — зміна суті освіти. І цей процес вже запущений. Хоча повторюю: мережа ліцеїв не є остаточною. Ми вже бачимо, що динаміка переміщення випускника дев’ятого класу буде постійною. І, розвиваючи наші три багатопрофільні ліцеї, очікуємо, що з часом буде відтік від ліцеїв, які не здатні забезпечити багатопрофільність, і поступово, не набираючи гімназійні класи в цих ліцеях, ми будемо збільшувати в них набір. Ці ліцеї стануть повноправними закладами, де будуть лише 10, 11, 12 класи. За час, поки ми робимо цей еволюційний перехід, викристалізуються, будуть готові працювати саме з такими вмотивованими учнями й педагоги. Так, не завжди люди, які зараз працюють у цих закладах, зможуть надалі там працювати. Бо робота з вмотивованими старшокласниками — це новий рівень, це — для творчого учителя, який бажає постійно самовдосконалюватись, бути цікавим сучасному учневі. Адже учень зараз також вимогливий, і вчитель має це розуміти і приймати.

Цей процес буде непростим, але ми маємо час, щоб змінюватись. І, я думаю, по завершенню реформи будемо на пів корпусу чи на корпус, якщо говорити мовою бігунів, попереду інших, тих, що відстрочили цю реформу, знаходячи для себе якісь причини.

— Пріоритетом організації освітнього процесу залишається безпека. Останнім часом з’являється багато інформації про різні види організації безпечного середовища: це й укриття різного типу, сховища і так звані захищені простори. Як організовано цей процес у закладах освіти громади?

— Держава визначає безпеку як головний пріоритет для максимального повернення до офлайн навчання. Тому є новації, які пропонує профільне Міністерство. Одна з таких — так звані захищені простори, а простіше — закладання цокольного чи першого поверхів закладу освіти габіонами та встановлення металевих віконниць. Важливо зазначити, що захищені простори лише на певний термін можуть замінити звичайні укриття. Тому це спірне питання. І в нашій команді ми йдемо шляхом вдосконалення, збільшення площі існуючих укриттів, будівництва нових. Наразі у восьми закладах освіти громади будуємо сучасні протирадіаційні укриття. Зазначу, що відсоток фінансування з держбюджету дуже малий. Конкретно — це тільки співфінасування будівництва укриття в СЗОШ №12, а це лише 10% загальної потреби. Тому фактично левову частину будівництво укриттів фінансуємо з бюджету громади. Чотири укриття на стадії завершення: це гімназія №31 у Лезневому, школи в Ружичній й Раковому та ЗДО №23. Там найактуальніша потреба. В інших закладах роботи продовжуються і завершимо будівництво у 2025 році.

— Щодо стимулювання праці педагогів. За інформацією Міносвіти, у зв’язку з переорієнтацією держбюджету на Сили оборони, зарплату педагогів у цьому році й наступному піднімати не будуть. Чи не є ризик відпливу з освіти молодих здібних професіоналів? Адже вчителі-початківці отримують платню в межах 6-9 тисяч? При цьому навантаження суттєво збільшується. Чи є кошти в міському бюджеті для стимулювання педпрацівників?

— На Освітньому форумі учасники ставили питання міському голові щодо доплат різним категоріям працівників. Ми це питання вивчали, і, на моє глибоке переконання, не можна відсепарувати якусь частину працівників закладів освіти і їм підвищувати зарплату, бо це викличе негативну реакцію іншої частини людей. Якщо правильно це робити, то піднімати синхронно всім, але тоді працівник кухні, скажімо, отримуватиме більше, ніж дипломовані молоді спеціалісти, які вчилися, здобували вищу освіту, готуються до уроків, проводять їх, несуть відповідальність за безпеку дітей і т.д. Це було б несправедливо: кваліфікована праця не може оцінюватись нижче, ніж некваліфікована. По-друге, пріоритет бюджетних видатків нині —допомога Силам оборони. Допоки ми не переможемо ворога, ми не зможемо в цей час закривати інші потреби, розуміючи, що ці кошти можна було б спрямувати на допомогу військовим частинам, які дислокуються на території Хмельницької громади і б’ють ворога на передовій, боронять українську землю.

— Додалася ще одна проблема: як працюватимуть заклади освіти в умовах тривалої відсутності електроенергії?

— Ця проблема найбільше стосуватиметься вранішніх і вечірніх сутінок, коли світловий день короткий. Департамент освіти рекомендує закладам працювати шестиденний тиждень, тоді це дасть можливість в часи, коли дні найкоротші, це листопад-грудень, швидше завершити перший семестр, пізніше розпочати другий. Але це не є догмою, і заклади визначатимуться самостійно. Щодо енергетичної автономності: днями обговорювали питання передачі всього резерву генераторів, які в громаді є, на заклади освіти, бо вони мають бути зі світлом. І не просто дати світло в усі заклади, а використовувати генератори, балонний газ для роботи кухонь і їдалень. Керівники закладів мають подбати, щоб всі діти отримували гаряче харчування. Ми зараз передаємо наш резерв, а незабаром отримаємо велику партію генераторів з Литви, їх теж віддамо в освіту. Є наразі заклади в громаді, що мають вже 3-4 генератори, якими заживлюють окремі простори: їдальню, кабінети тощо. Хоча дуже сподіваємося, що цей зимовий період наша енергосистема витримає і пройде гідно.

— Що хотіли б побажати колегам у перший день нового навчального року?

— Щиро бажаю всім учасникам освітнього процесу, а особливо колегам, бути в цей момент і надалі зразком для своїх учнів — зразком стійкості, інтелектуальності, виваженості, вихованості. Всім хочу побажати міцного здоров’я, гараздів у родинах, чистого неба, щоб ніщо не перешкоджало виконувати їхню основну місію — виховання наших чудових юних українців.

Розмовляла Тетяна Слободянюк