У Хмельницькому куби-банери з портретами героїв-захисників залишатимуться на Проскурівській: меморіал пам’яті зводитимуть після перемоги

На початку жовтня хмельничанка  Оксана Захарченко, сестра загиблого військовослужбовця, подала петицію на ім’я міського голови, в якій пропонує прибрати куби-банери з Алеї пам’яті на Проскурівській. Натомість пропонує створити меморіал пам’яті загиблих захисників «Вічне сяйво».

Це звернення було опубліковане в Єдиній системі місцевих петицій 2 жовтня і відразу  розлетілось соцмережами, обросло коментарями, втім, думки містян розділились.  Це зрозуміло: надто пекучий ще біль,  і жива-живісінька пам’ять.  Від 2014-ого – донині.  Майже 300 життів наших героїв земляків  за цей час стали історією подвигу  і нашою скорботою… Ще рік-два тому  більшість хлопців і чоловіків, які дивляться на нас із інсталяцій, так само безтурботно гуляли  середмістям, цією ж Проскурівською з коханими, з дітьми та онуками. Тепер біля їх портретів – живі квіти, які приносять родичі та друзі. І в багатьох, хто проходить найгомінкішою міською стометрівкою, щемить серце від споглядання Алеї пам’яті, яка розрослась майже на всю довжину вулиці.

Перші куби-банери з портретами загиблих на Проскурівській встанови  на початку  2022-го. Після 24 лютого їх ставало все більше й більше. Додалися герої, які загинули вже під час повномасштабного вторгнення. Інсталяція простяглась від вулиці Соборної майже до кінотеатру Шевченка…

«Татку, таточку!» – це коротке відео в серпні  облетіло всю Україну: малюк, який підбігає до  куба з портретом вічно  молодого  чоловіка, цілує  та тулиться до рідного обличчя. Єдине місце зустрічі з  батьком у малюка тут, на Проскурівській. Втім вулиця живе своїм життям: поруч гамірні кав’ярні, хоч музика з них вже не лунає, як раніше, працюють магазини та офіси, вузьким лабіринтом  проїзду між кубами та тротуаром іноді хвацько маневрують  підлітки на електросамокатах. А для згорьованих батьків, вдів, осиротілих дітей це місце священне. Часто на лавочках обіч кубів сидять у задумі  військові, можливо, побратими. Але й інші кадри  потрапляли в соцмережу: на фоні банерів  підлітки знімали недоречні відео. “15-річний підліток під російську музику на фоні мого загиблого брата танцює та співає. Це відео “гуляло” соцмережами. Звісно, що мені неприємно на це дивитися. Бо це паплюжить пам’ять загиблих воїнів”,— про це розповіла Оксана Захарченко, авторка петиції.  В коментарях були й інші розповіді: хтось з «некерованих» підлітків «обстрілює» куби сніжками взимку, а в теплі пори роки вночі хтось цупить квіти та вази біля підніжжя. А біля Вічного вогню, на Виставці, вандалів, що, поменшає? Може, справа в браку вихованості, а не в місці вшанування? Саме і такі думки висловлюють  автори коментарів.

До речі,   за два перших дні  петиція набрала 41 з 500 підписів, необхідних для її розгляду. Підписи збиратимуться впродовж 90 днів, фактично майже до кінця 2023 року. Про що в ній йдеться?

« З урахуванням глибокої поваги до тих, хто загинув у Другій світовій війні, ми запевняємо, що новий меморіал буде вшануванням всіх героїв, які віддали свої життя за свободу та незалежність України, і не буде ображати пам’ять загиблих. Його мета – зберегти спільну пам’ять та підкреслити єдність у вшануванні героїв минулого та сучасності. Дійсно, Алея слави розташований на головній пішохідній зоні – «стометрівці», місці, де люди відпочивають та проводять час. Таке розташування часто призводить до того, що суть та сакральність меморіалу втрачається, і часом стає об’єктом обурення громадськості, коли молодь знімає недоцільні відео на фоні портретів загиблих та безцеремонно веселиться. Створення “Вічного Сяйва” буде сприяти відновленню гідності та поваги до пам’яті героїв та захистить від недоречних дій і поведінки у такому особливому місці. Меморіал стане вічним символом нашої вдячності та пам’яті. Враховуючи історичні контексти, ми розуміємо, що вічний вогонь є символом радянського минулого. Тому ми пропонуємо сучасний альтернативний символ – “Вічне Сяйво”, ліхтар на відновлюваній сонячній  енергії, який буде вічно світитися в пам’ять про всіх, хто віддав своє життя за свободу та незалежність України. Це є кроком вперед до сучасних, екологічно чистих та універсальних символів пам’яті. Я закликаю всіх містян підтримати створення першого в Україні меморіалу пам’яті із Вічним сяйвом, яке буде світити, як сонце, щоб пам’ять про воїнів, які загинули за нашу країну, ніколи не згасла», – йдеться в петиції.

Таким вічним сяйвом для Оксани залишився її брат, Віктор. «Він пішов на завдання і зник на Донеччині, біля Вугледару. З ним не було зв’язку. Вважався зниклим безвісти. Я його шукала два місяці й знайшла. Впізнала в  судмедекспертизі в Дніпрі по татуюванню, яке він робив, коли ще служив в Іраку у складі миротворчих сил”,— розповіла Оксана. У березні фото загиблого захисника з’явилося на одному з кубів, які встановлені на Алеї пам’яті на Проскурівській. І кожен з цих мовчазних кубів міг би розповісти історію гідності, подвигу тих, хто взяв до рук зброю і за першим покликом став на наш захист, нашої України. На жаль, скорботний мартиролог  героїв збільшується майже щодня, бо жахливий закон війни ніхто не може змінити, маємо лише пам’ятати, любити і шанувати. І тому ця тема надто складна, надто особистісна, і «йти»  по ній, як по тонкому льоду — неправильний крок і  образиш або одних достойних людей, або інших, обірвеш чиюсь душу.

А якої думки про петицію, про доречність перенесення місця вшанування героїв інші родичі загиблих захисників?

«Ми маємо цю війну спочатку закінчити перемогою. Знати точно наші втрати. І тоді вже думати про меморіал. Це центральна вулиця. Десь сховати ці куби та пам’ять від очей, щоб мало хто бачив, то неправильно. Тоді ця Алея взагалі втрачає сенс. А зараз це щоденне нагадування, що в нас триває війна, яка почалася не 24 лютого 2022 року, а ще у 2014. На жаль, наша Алея збільшується. І це говорить про те, що ми мусимо допомагати нашим військовим. Або ти в ЗСУ, або ти для ЗСУ. Іншого не повинно бути”,— переконана Анастасія Ярова, дружина загиблого Віталія Поліщука.

«Коли я побачила цю публікацію з петицією, в мене був шок. Я, як дружина загиблого героя, не погоджуюся. Мені та моєму сину, крім цих кубів, немає куди піти. Бо в нас тіла немає досі. І завдяки цим кубам я маю можливість кудись прийти, посидіти, поговорити зі своїм чоловіком. А якщо їх приберуть чи перенесуть, я буду робити все, аби їх поставили на місце, — каже  Надія, вдова  загиблого Богдана Демчука. — Справа не в кубах, а в людях…Якщо вони хочуть відпочити, нехай гуляють в інших місцях, але не там. Люди там сидять, п’ють, курять, танцюють, матюкаються… Їх ця війна не торкнулася. Мене ця війна торкнулася ще у 2014 році, коли я жила в Маріуполі, в себе вдома. Люди мають дотримуватися етичних норм. Навіть коли хвилина мовчання, хмельничани просто проходять повз куби, а могли б зупинитися, згадати, завдяки кому вони можуть це зробити.»

Іншої думки  Дарина,  сестра загиблого Тараса Садовніка: «Цілком згодна, що портрети треба перенести. Боляче дивитись, як людоньки ввечері відпочивають голосно напроти фотографій загиблих. Шум, гам навколо, а мати на колінах плаче перед своїм сином. Прохожі голосно балакають і сміються, в них все добре в житті, війни немає. А у мене розривається серце, що я так більше не сміюсь і не радію. Начебто була ідея перенести їх у парк Івана Франка, але мені чомусь там не подобається місце. З батьками балакали на цю тему, і нам здається, що перед дендропарком, де стоїть той памʼятник (його звичайно треба знести і поставити памʼятник нашим героям від 2014 року до сьогоднішнього дня) там гарне місце, просторе. А потім зробити стели з фотографіями, званням і позивними», — каже вона.

« Ідея монументально увічнити наших героїв земляків не нова, — каже депутатка обласної ради Галина Мельник. — Але, звісно, місце вшанування   ніхто не змінить  просторозчерком пера чи голосуванням, рука не підніметься.  Потрібно багато спілкуватись з батьками, родичами загиблих, працювати з громадою, щоб прийняти виважене рішення, яке матиме  історичний сенс і розраховане на довгі-довгі роки.  Так, кубам вже «тісно» на Проскурівській.  Це дуже важка, болісна  тема. Але про майбутнє потрібно вже думати, обговорювати варіанти. Так, на Проскурівську близько ходити, але справа не в близькості, а в належному вшануванні».

Катерина Луцик, ветеранка ЗСУ, голова ГО «Захист – об’єднання волонтерів»: «Так, на жаль, ми  можемо скоро підійти до того, що на Проскурівській не вистачатиме місця для всіх банерів. Тому доведеться розділяти і робити  дві паралельні локації, і тоді знову ж таки   виникне дискусія «чому ті зліва, ті – справа?», або переносити  в інше місце. На мою думку, станом на сьогодні, поки місця вистачає на Проскурівській,  їх потрібно залишити тут, де вони є зараз».

Юрій Смаль, волонтер, депутат обласної ради: «За прикладом нашого міста такі Алеї  зробили в інших містах України. Ми були першими в державі. І нічого не треба зараз чіпати. Бо йде війна. Якщо буде треба — поставимо банери на Проскурівській у два ряди».

«Це нагадування хмельничанам, що триває  війна. На жаль, не кожен розуміє, і багато вже втомились від неї. Тому на центральній вулиці, де людне місце, це дуже добре працює. Звичайно, я розумію, родин героїв дуже бентежить те, що деякі особи, не дуже патріотичні, влаштовують якісь там танці й відео, але тут робота має бути суспільства», — зробив певний підсумок у цій темі   заступник  Хмельницького міського голови Микола Ваврищук. Щодо петиції, її  в належні строки має розглянути виконавчий комітет міської ради.  Але попередня позиція влади — куби не забиратимуть. За словами Миколи Ваврищука, в майбутньому, після перемоги, Хмельницька міська рада планує звести меморіал пам’яті загиблих в російсько-українській війні. Але його спорудженню  передуватиме ретельне громадське обговорення, насамперед з родинами загиблих героїв,  стосовно місця і композиції меморіалу пам’яті.

А куби поки що стоятимуть. Хоча нам так хочеться, аби Алея  не розросталась, щоб усі наші герої повернулись живими і здоровими. І головне, в чому нас не роз’єднують дискусії, це – наша Перемога. А щоб  наші воїни швидше її здобули і здолали проклятого ворога, маємо постійно допомагати   фронту,  нашим захисникам, бо ми – єдине ціле, ми – громада.

Тетяна Слободянюк.