У Хмельницькому першокласники в укритті заспівали «Червону калину»

У перший навчальний день у Хмельницькій початковій школі нагадала про своє існування сирена повітряної тривоги. Коли педагоги відвели першокласників до укриття, котрась з учительок, щоб зняти напруженість, запропонувала: « А давайте заспіваємо». І малюки, як один, дружно почали: «Ой у лузі червона калина…»

«Коли я потім переглядала це відео, хотілося плакати. Уявіть лише, якими сильними будуть ці діти. Це — історія незламної нації, яка твориться зараз, у ці дуже важкі часи. Всі діти у нас щодня, від першого до четвертого класу – з тривожними рюкзаками: на уроках в класах, в їдальні, на прогулянці і, звісно, в укритті. Але це виростає дуже сильне покоління, яке знає, як дати собі раду», – поділилася враженнями про початок нового навчального року, про подослішалих школяриків Тамара Газда, директорка наймолодшої хмельницької школи — початкової, яка запрацювала напередодні минулорічних новорічних свят. Через два місяці розпочалась повномасштабна війна…

Ця школа відразу стала гордістю не лише мікрорайону, а й всього міста: тут найсучасніше обладнання, передові технології, найкомфортніші умови навчання. «Такими мають бути всі українські школи», – сказав міський голова Олександр Симчишин, який тоді взяв участь у шкільному новосіллі. До того ж, тут найкраще в місті протирадіаційне укриття, максимально пристосоване до комфортного перебування всіх дітей і працівників.

«У перший день навчання ми не збиралися всі разом на свято, — розповіла Тамара Миколаївна. — Знайомство з школою і День першокласника влаштували для наймолодших дітей напередодні. Зате в перші дні організували чимало пізнавальних акцій: провели перші уроки Перемоги, благодійний ярмарок для ЗСУ, ігри «Супергерої безпеки» з евакуацією, і нам допомагали наші військові, вони ж батьки наших дітей. В результаті всі зробили висновок, що найкращі супергерої – це наші воїни. Тобто, перша евакуація була в ігровій формі, і момент тривожності ми зняли. Коли вже потім була справжня тривога, діти спокійно спускалися в сховище, гралися, розмальовували, спілкувалися. І наймолодші навіть дружно заспівали «Червону калину».

Початкова працює нині в змішаному форматі: одна з двох паралелей навчається очно, інша дистанційно, через тиждень — навпаки. Загалом нині в школі 787 учнів, цього року їх кількість зросла на 150 дітей. Класи заповнені до планової межі. Адже на Озерній проживає найбільше в місті молодих сімей, відповідно, багато дітей у класах, до 40 і більше. А цього року тут прийняли 24 дитини з окупованих територій — з Маріуполя, Мелітополя, Харкова, Бердянська, інших. Учителі відзначили, що учні стали вразливіші, дитячий досвід поповнився воєнним. «Багато хто бачив жахливі речі, у когось батько загинув, у багатьох — воюють. Ми з колегами пропрацювали стратегію спілкування з учнями, щоб знімати травматичні моменти. Школа— це територія дитинства, радості, мрій, і не потрібно їх цього позбавляти. Працюють також наші психологи» , — каже дирекорка.

– Ваш заклад — це зразкова школа українського майбутнього, одна з найкращих в Україні. Вона буквально начинена дороговартісними технологіями і обладнанням, які потребували й потребують вартісних вкладень. Чи не обмежений заклад зараз у доступі до сучасного навчання?

— Навіть зараз, у такі надважкі часи, місто не економить на освіті дітей. У нас все відновлено, всі технологічні процеси працюють, з першого дня в кожному класі включені інтерактивні дошки, телевізори, йдуть презентації. До того ж, вчителі ведуть стрім-уроки, тому що в класах, які навчаються очно, частина дітей, за бажанням батьків, працюють дома, онлайн. На учительському столі — два ноутбуки, на одному йде стрім для онлайнівців, на другому вчитель демонструє навчальну презентацію. Звісно, це величезне навантаження на вчителів, треба обміркувати, як стати, щоб тебе було видно і чути дитині за екраном. Тобто, необхідно одночасно підтримувати комунікацію і з класом, і з учнями, які працюють онлайн. До речі, до стріму приєднуються й наші діти за кордоном. У нас багато екстернатників в Німеччині, Іспанії, Польщі, і т. д. Ми даємо їм можливість приєднуватись до наших занять. Діти кажуть, що дуже скучили за Україною, за містом, школою. Ось сьогодні з хлопчиком розмовляла, який в Іспанії вчиться у місцевій школі, але коли є вікно в уроках, підключається до нас, каже, що дуже хоче додому. Це наші діти, і ми їх прагнемо зберегти.

— Чи порівнюють діти, батьки системи освіти країн, де тимчасово мешкають, і нашу, українську?

— Знаєте, ми отримали позитивні відгуки про нашу систему освіти від дітей і батьків, які виїхали за кордон. Виявилося, наші діти набагато сильніші в математиці, приміром. Програма в другому класі вивчає те, що наші діти освоїли в першому класі. Вони там навчаються на високому рівні, і цим пишаються, звісно. Нам, вчителям, це важливо, це додає натхнення, впевненості у цей дуже важкий час. Наша професійна відповідальність дуже зросла за кожну дитину, яка змушена навчатись, жити під сирени тривоги. Це маленькі діти, з якими потрібно за ручки спускатися в сховище, дбати про них, щоб ніхто не впав, не заплакав, не розгубився, щоб усі малюки знали алгоритм своїх дій. У нас 90 працівників, з них 62 — учителі. Дехто з попередніх колег залишився за кордоном, дехто повернувся, але штат нині укомплектований повністю.

— Яка проблема, крім обладнання сховищ, адаптування життя під умови воєнного стану, з повітряними тривогами, зараз така ж важлива, яку потрібно вирішувати?

— Це — психологічна стійкість. Коли ми впевнені в своїх силах, можливостях, ми все здолаємо. І це вчитель має транслювати дітям в першу чергу. Зайшовши до класу, педагог залишає війну за порогом. Навіть якщо вона увійшла в особисте життя: у когось загинула на фронті близька людина, у багатьох — воюють, інші — розлучені війною, кордонами.

— Зараз дуже важливо соціально підтримувати сім’і, особливо ті, яким скрутно. В одних батьки на фронті, інші зазнали втрат, ще інші — переселенці… Як організоване харчування дітей?

— У нас безкоштовні сніданки для всіх учнів, безкоштовні обіди для діток, чиї батьки є учасниками АТО-ООС, а тепер — військовослужбовці ЗСУ, діти внутрішньо переміщених осіб. А повноцінний обід для решти в їдальні коштує 27-28 гривень. Звісно, це нижче собівартості, бо решту бере на себе міська влада.

— Учитель патріот зараз навіть важливіший, у певному сенсі, ніж просто професіонал. Як ви організовуєте виховний процес?

— Вже перший день у школі в нас розпочався благодійним ярмарком. Діти з мамами виготовляли печиво з патріотичними логотипами, сувеніри. Зібрали майже 25 тисяч гривень, які передали на закупівлю народного автомобіля для ЗСУ. Замість букета вчителю на перше вересня запропонували: нехай квіти будуть у День нашої Перемоги, а замість нього — принеси подарунок бійцеві на передову. Таким чином ми передали у «Волонтерську пошту» теплі шкарпетки, засоби гігієни, протизастудні засоби, дуже багато смаколиків, завантажити подарунками цілий бус. Ми ще з весни всі стали волонтерами — і вчителі, і діти, і ось таке дієве виховання, на мою думку, дуже важливе. Весною, хоч і навчались онлайн, проводили різні волонтерські акції. Це об’єднує дітей, вони вірять, що кожен їх маленький внесок наближає нашу перемогу. Звичне прощання після уроків: «Слава Україні!» — «Героям слава!» — «Слава нації!» — «Смерть ворогам!» . І для третьо-четвертокласників це дуже важливо і природно.

Звісно, головною умовою освітнього процесу цього навчального року в Україні стали укриття, тому що безпека дітей — це найголовніше в жахливих реаліях війни. У початковій школі сучасне протирадіаційне сховище розміром понад 2 тисячі кв. метрів. Потоки повітря постійно вентилюються. Тут одночасно можуть перебувати всі школярі і працівники. У двох окремих приміщеннях із лежаками та стільцями, запасами води можуть перебувати мешканці мікрорайону. Є інтернет. Тут навіть є конференц-зала, є кімната матері і дитини, кімнати гігієни, вбиральні, медична кімната, буфетна із запасами води і їжі. Вісім відповідно обладнаних навчальних аудиторій : двоярусні ліжка для першачків, ряди стільців і столи з книгами в інших приміщеннях для старших. На стільцях і стелажах — іграшки, на столах — розмальовки, книги, фарби, все, щоб комфортно перечекати тривожні сигнали з повітря. Зараз температура в укритті плюс 17, взимку буде плюс 9, адже наші підвали не опалюються, тому запаси теплого одягу обов’язкові. Тут кожен учень має своє місце, де є теплі речі, принесені з дому, тривожний рюкзачок, улюблені іграшки, мінімальні запаси снеків, соків, води. На стінах — дитячі малюнки, є навіть мурали. Що здивувало в одній з аудиторій: окремішна парта, яка називається «партою іменинника», схожа на маленький трон: тут усідається той, в кого у відповідний момент — день народження. Навколо — знову іграшки, книги.

На жаль, не в усіх наших закладах обладнані такі сучасні, розгалужені укриття, адже початкова на Озерній — майже виняток. Точніше, зразок школи нашого майбутнього. Та українці вчаться швидко, і віриться, що незабаром всі наші школярики у випадку тривоги зможуть перебувати у комфортних сховищах. Війна внесла свої трагічні реалії в наше життя, але ця обставина ще більше змушує суспільство дбати про безпеку і здоров’я наших наймолодших українців.

Тетяна Слободянюк.