У Хмельницькому волонтери оголосили “теплий” збір для фронту: буржуйки, теплий одяг, медикаменти
У Хмельницькому просторе приміщення на Кам’янецькій, 63/1, яке стало офісом “Волонтерської пошти”, з червня добре знають наші земляки, чиї родичі воюють: саме звідси посилки з дому доставляють на передову волонтери цієї пошти. І не лише посилки, а й тонни волонтерської допомоги, бійцівське і бойове спорядження, авто та інші речі, щодня потрібні нашим бійцям на передовій. Ініціаторами створення волонтерської пошти став благодійний фонд “Волонтери Поділля“. Механізм доставки налагоджений: протягом тижня назбирують передачі і щоп’ятниці вантажі прямують на лінію фронту.
Щодня у цьому заповненому пакунками, тюками, коробками офісі волонтери поштарі працюють без вихідних, на добровільній основі. Керує роботою колег волонтер Віталій Підгайчук. Він розповів: “Із 24 лютого БФ “Волонтери Поділля” відправляв велику кількість автомобілів на фронт, і часто нас просили передати родичу на передову, куди не доїжджають Укрпошта чи Нова пошта, посилку з дому: теплий одяг, засоби захисту, форму, предмети гігієни, цигарки тощо. Ми це все передавали, але розуміли, що потрібно вийти на інший рівень, об’єднати це в одне місце, про яке знали б люди, куди приносити посилки. Так створили хаб “Волонтерська пошта”. І з першого дня роботи пошти наш найстарший волонтер Василь Дмитрович зранку до пізнього вечора займається прийманням і комплектуванням посилок. А вже в день відправки, це, як правило, п’ятниця, тут дуже багато людей задіяно. Цього разу комплектування посилок завершимо в четвер, водії хочуть на світанку виїжджати в один з підрозділів на Харківщині, щоб потім мати цілий день, проїхати по всій лінії фронту, зв’язатися з хлопцями і передати посилки з рук в руки. Проте й ця логістика часто змінюється, доводиться виїжджати, прилаштовуючи наш графік до розкладу хлопців на передовій. І хоч, здається, простіше простого: узяв коробку з передачею і віддав бійцям, так само волонтерські вантажі. Але трапляються казуси. Ми недавно переганяли автівку, яку замовляли хлопці. Ми поспішали, авто було з тимчасовими номерами і без страхування, і на одному з блокпостів нас навідріз відмовились пропускати. Хотіли навіть відбрати для своїх потреб, але ми відстояли.
А взагалі, волонтери здатні на неймовірні речі. Минулого тижня хлопці з штурмової бригади, в яку ми передавали автомобіль транспортер Т5, були здивовані: до них, кажуть, і ворони не долітають, а наші волонтери доїхали. І ці поїздки для нас також дуже цінні. Адже ми не лише доставляємо посилки і медикаменти, обладнання, машини на передову, а й знаємо точно потреби підрозділів, спілкуємося з людьми. І відповідно формуємо нашу волонтерську діяльність. Якщо потрібні сітки для маскування великих автомобілів, які працюють з артилерією, то ми вже знаємо, яких параметрів, в яких кількостях, і наступного разу такі веземо”.
Волонтери мобільніші і оперативніші, ніж державні структури, які займаються фронтовим забезпеченням, адже їм не потрібна зайва бюрократія. Та й в нинішніх обставинах, які стрімко змінюються, держава не може оперативно на все реагувати, і їй треба зараз просто підставляти плече. Тому волонтери максимально швидко і ефективно працюють, з меншими затратами ресурсів і часу, адже досвіду набули ще з 2014 року. І працюють, як кажуть, на коротку відстань: передають вантажі конкретно в бойові частини, а не в штаби. “Ось ми крайню відправку робили і мусили критично швидко знайти і відвезти замовлення для бойового підрозділу в Донецькій області, — розповідає волонтер. — Тепер возимо й теплий одяг, шкарпетки, флісові шапки, термобілизну: в конкретній кількості і розмірах. Ми не возимо “просто щось”. І не допускаємо, щоб речі магазинувались десь по штабах і вже звідти розподілялись. Так само і з засобами зв’язку, “очима” – це все дороговартісні речі. Приміром,базова версія рації “Моторола” коштує, в середньому, 26 тисяч гривень. Тому для нас важливо, щоб це потрапляло тим, хто замовляє”.
Як волонтерам вдається мати таку розгалужену, чітку мережу? “Головне — прогнозування, — відповідає Віталій Підгайчук. — Ось я відповідаю за пошту, яка також має кілька розгалужень. Найперше, це забезпечення пальним, цим займається Анатолій Левчук, він має знайти мінімум 300 літрів на поїздку щотижня. Це наш волонтерський спринтер, який швидко розвозить вантажі по всій лінії фронту — це 2,500-3000 км. Плюс пальне для автомобілів, які ми відправляємо туди. Стараємося, щоб колона не була відразу з 10 автівок, бо це технічно важко, а робимо це регулярно, меншими кількостями. От минулого тижня був “УАЗ” на лафеті, і автомобіль “фольксваген каді”. До речі, для наших хлопців на передовій саме з Хмельницького. Це було їх замовлення. Звісно, автівки ми приводимо до цілком робочого стану, перефарбовуємо у маскувальні кольори, наповнюємо необхідною амуніцією. За обслуговування автомобілів відповідає Юрій Решетник, він знає, де, який автомобіль, на якому СТО лагодити, які потрібні запчастини, чим комплектувати і т.д.
Зараз ми готуємо снайперський комплекс для однієї з бойових частин з нашої області, яка дуже ефективно працює в напрямі Пісків, і хлопцям вкрай потрібний цей комплекс. На першому благодійному ярмарку, який ми проводили, анонсували збір коштів на цей комплекс, збирали й на наступному, який відбувся 24 серпня. Але зібрати гроші — ще не все. Закуповувати зброю складніше, ніж тепловізор чи рацію. Тут потрібно багато дозвільної документації, яка відбирає такий важливий для нас час. Але все це необхідно проходити, щоб придбати якісну і надійну зброю. Ми вже придбали снайперське ложе, глушник, інші речі, необхідні для роботи снайпера. Коли все зберемо, обов’язково відзвітуємо”.
Благодійність вже стала рисою нашого суспільного життя, особливо масово це виявлялося у перші тижні рашистської агресії. Але з часом у волонтерському середовищі залишились ті, для кого це — місія, хто продовжує допомагати за покликом серця. А допомога потрібна щодня.
Зараз волонтери зосереджують зусилля на придбанні буржуйок, їх потрібно дуже багато, так само теплого одягу, взуття. Ось днями підприємець, який навіть не афішував себе, доставив в офіс “Волонтерської пошти” чоботи-дутики. Обіцяв 60 пар, а привіз 120 пар. І це безкоштовно. Надалі, сказав, може продавати тепле взуття за мінімальними цінами. Тобто, волонтери викликають довіру. І це дуже важливо, розповідають волонтери пошти.
Логістикою в офісі займається волонтерка Яся Гранат. Дівчина розповіла: “Я працюю з нашими водіями, які доставляють посилки. Усі надходження в моєму комп’ютері. Минулого тижня відправили півсотні. Втім, буває по-різному. Ми намагаємось поширювати інформацію постійно, щоб люди знали, куди приносити необхідні речі. Зараз осінь, йдуть холоди, потрібні теплі речі. Ось на днях з початкової школи на Озерній привезли нам передачу: теплі шкарпетки, засоби гігієни”.
Бути волонтерами не вчать в жодному виші, на курсах. Як стають волонтерами? “Це поклик душі. Я працюю в управлінні комунального господарства, і весь вільний час, в обідню перерву, у вихідні — тут, з волонтерами. По-іншому й не уявляю, як могло б бути”, — каже Яся.
Анна Маєвська відповідає за медичний напрям “Волонтерської пошти”. В першу чергу, це тактична медицина. Тобто, забезпечення наших військових індивідуальними аптечками за зразками НАТО. “Ми не передаємо аптечок, які не здатні рятувати життя, весь комплект має бути якісним. Вартість однієї аптечки в межах 6 тисяч гривень, — розповідає Анна. — У нас була акція “Аптечки з передової”, ми порушили цю тему, щоб усі зрозуміли: будь-чого на фронт не можна передавати. Неякісний турнікет не рятує життя, коли відлік часу йде на хвилини. Ми попросили хлопців, щоб вони фотографували вміст своїх аптечок, і 90 відсотків фотографій були про неякісні комплектуючі, в першу чергу, неякісні турнікети. Це сукупна проблема. Часто такі аптечки роздають бійцям по лінії ЗСУ, приходять такі і від волонтерів. Ми в лютому-березні переживали, що в хлопців немає нічого, і “забивали” аптечки на власний розсуд. Втім дуже щвидко відмовились від китайських дешевих турнікетів по 10 доларів, вони не рятують. Так само спливають у стрічці фейсбука реклами про турнікети по 100 гривень – це знову ж таки неякісні. Тому ми акцентуємо, що краще закупити менше, але якісне. У березні ми шукали турнікети за кордоном. Зараз купити їх в Україні можна,але це дорого. Загалом, частина комплектуючих приходить з Британії, частина з Польщі, в Україні докуповуємо, в основному, нософарингальні трубки і голки для декомпресій. Від березня майже 700 аптечок ми передали на фронт. Підсумки для аптечок почали шити наші місцеві виробники, також ми закупили тисячу підсумків НАТОвського зразка. Продовжуємо їх комплектувати і відправляти, бо це щоденна потреба. І хоча ще не всі військові вміють користуватись аптечками, не всі медики мають стільки досвіду, але ми всі вчимося, і вчимося швидко. І вже маємо багато відгуків, де військові медики дякують нам”.
Волонтерство з потужного народного руху стає вже структурованим, дієвим суспільним комунікатором, здатним брати на себе великі зобов’язання і їх виконувати. Чи не забюрократизується ця структура надалі, не перетвориться на кар’єрний трамплін у велику політику для лідерів?
“Звісно, у нас налаштовані певні стосунки з військовою адміністрацією, іншими місцевими органами влади, і це наразі важливо, бо це комунікація, яка розширює наші можливості. Але волонтерство сильне саме моральним фактором. І про забюрократизованість чи інші речі, які можуть ослаблювати цей рух, зараз говорити зарано. Ми маємо значний досвід, і для нас волонтерство — місія, обов’язок за покликом серця, а не посадова вимога, і це наша сильна сторона. А ще працюємо чітко за законодавством. Так, трапляються псевдоволонтери, покидьки, але їх одиниці. Тому не потрібно волонтерському руху, як кажуть, вставляти палки в колеса і прогнозувати, що з ним буде далі. Від цього не виграє ніхто, крім наших недругів, — каже Віталій Підгайчук. — Нам довіряють, це головне. Нещодавно мав зустріч з працівниками торгової марки “Хіларі Косметікс”.Чудові, свідомі хлопці, свій заробіток у будь-якому форматі воліють перераховувати на ЗСУ. Вони долучаються коштами до різних зборів, зараз перераховують кошти на військові автомобілі з Франції. Загальний збір для цього — 90 тисяч євро. Вони розуміють навіть більше, при зустрічі сказали: “Кошти — це одне, у нас є виробництво, є різні можливості, щоб виробляти самим для конкретних підрозділів”. А вже волонтерська пошта дозволяє оперативно відслідковувати потреби військовиків. І коли ми всі будемо так ефективно працювати: і на фронті, і в тилу, то наша місія буде виправдана і забезпечена”.
Тетяна Слободянюк
