Волонтерська кухня добирається до “нуля”
Чим ближче до нульових позицій, тим більше армійці потребують волонтерської допомоги: і не лише спорядженням, дронами, такмедами, а й продуктами.
“Днями в нас була поїздка у Донецьку область. Ми за тиждень проїхали два рази в один бік”, — розповіла “Суспільному” керівниця ГО “Волонтерський лідер” Ніна Корнієнко. За її словами, крайній раз навантаженим одягом, водою та їжею мікробусом вони наблизилися до лінії фронту на три кілометри.
“Волонтерський лідер” став справжнім продовольчим підприємством, де щоденно без вихідних, кипить робота від початку повномасштабного вторгнення, а всі працюючі — волонтери. Від наборів сухих борщів до смаколиків, тушкованок, закруток. Основні виробничі цехи — в Хмельницькому та селі Колибань старостинського округу з центром у Копистині, що входить до міської тергромади. За словами пані Ніни, волонтери готові возити продукти на передову ще частіше, в більших обсягах, але катастрофічно не вистачає робочих рук як у Хмельницькому, так і в селах, де співпрацюють з благодійними фондами.
Волонтерка з Колибані Ванда Войчишина розповіла, що вже використали за пів року, відколи працює волонтерська кухня, тонну борошна. Робочий день — з самісінького ранку. За словами волонтерок, взимку, коли було менше роботи, пекли за день понад 20 кілограмів смаколиків, тепер — до 15 кілограмів, бо весна покликала на городи, та й господарство в кожної є: свині, кури, качки, кролі, корови. “Встаємо раненько, попорали хазяйство і йдемо сюди”, — розповіла волонтерка Ганна Денисюк.
.
Із солодощів, крім енергетичних батончиків, жінки печуть медове печиво в формі сердець для військових. “Це ми від серця дякуємо нашим захисникам, що маємо тут спокійні дні та ночі”, — розповіла пані Ванда. А готову випічку й батончики відвозять на передову Ніна Корнієнко зі своїм чоловіком та іншими волонтерами. Бо волонтерську їжу чекають у бліндажах та окопах. “Був такий випадок, коли воїни відкрили ящик, один з військових впав на коліна і плакав. Я згадую, в мене мурашки від цього, це такі моменти, коли, дійсно, з їжею величезні проблеми. І коли ти отримуєш таку емоцію, то мотивуєшся не лише сам, а й можеш мотивувати людей навколо себе”, — каже Ніна Корнієнко. З її слів, в Хмельницькому волонтерському центрі працює на громадських засадах близько сотні людей. “Мотивація в людей дійсно трішки просідає, багато хто думав, що все швидко закінчиться. На жаль, війна — це довготривалий процес, тим більше з такою країною несамовитою, з таким ворогом запеклим”, — пояснила Ніна Корнієнко. Тому, каже, шукають і в селах людей, здатних безоплатно працювати.
Волонтерську кухню планують розширити, каже співзасновник благодійного фонду “Планета любові” Сергій Ярмоленко. Саме він побудував на власному подвір’ї волонтерський хаб і тепер облаштовує для кухні другий поверх будинку. “Нині нам не вистачає людей, щоб закривати всі потреби фронту. Люди мають зрозуміти, що війна всюди. Якщо кожен не буде вмикатися в роботу, то москалі завтра будуть тут. Тому нам треба всім долучатися і щось робити для перемоги”, — каже пан Сергій. За його словами, просторий цех для приготування їжі українським захисникам волонтери будують за гроші благодійників, невдовзі його завершать та почнуть виробництво. Тому запрошення в силі: волонтерських рук не буває забагато.
