Волонтерський літопис Пироговець
Безперервний потік переселенців, бурхливий церковний перехід до ПЦУ, толока на облаштуванні укриттів для дитячого садочка, згодом для школи, постійна допомога ЗСУ, заготівля продуктів, плетіння маскувальних сіток, прощання з героями, які повернулись у рідне село на щиті, молитви і тривоги за захисників, які воюють… Події двох останніх років за своїми масштабами могли б розгорнутись в історії цього древнього села на десятиліття. Але вони й об’єднали людей: у спільній біді чужих немає.
Перші тижні, місяці повномасштабного вторгнення село Пирогівці, центр старостинського округу Хмельницької міської територіальної громади, стало справжнім хабом для переселенців. Село знаходиться на гомінкій автомагістралі міжнародного значення, і постійний гул автомобілів на ній для місцевих мешканців — звична картина. Але тільки не в ті перші тижні. Здавалося, автівкам, автобусам із втомленими, змученими людьми, які зупинялись у селі не в змозі рухатись далі, не буде кінця. Не було жодної хати, звідки господарі не приносили до школи речі та продукти. “Люди дуже згуртувалися на допомозі армії і переселенцям. Починаючи з перших днів вторгнення, через наше село, де зареєстровано 1400 мешканців, перейшло понад 400 людей. Нині в селах округу, а це Пархомівці, Прибузьке, Бахматівці, залишись 89 переселенців. Запам’яталися запоріжці: як тільки приїхали, зразу почали грядки, городи обробляти, не чекали допомоги, роботу почали в селі шукати. Було різне, люди різні, але, головне, ми толерантно ставились до всіх, приймали на нічліг”, — розповів староста Пироговецького округу Володимир Чернюк.
Моменти істини
Велика війна поставила на паузу очне навчання в ліцеї, який почав обживатись у капітально відремонтованому приміщенні. Причина: не було надійного укриття, а в закладі на той час навчалося понад дві сотні дітей. Першокласників шкільним автобусом відвозили у Пархомовецький ліцей-філію, решта всі — на дистанційці. “На початку березня 2022 ліцейне приміщення стало хостелом, і наші працівники облаштовували кабінети під спальні місця для переселенців. До вечора потрібно було підготувати, як мінімум, 30 місць, нагодувати, розмістити людей, — згадує директорка Пироговецького ліцею Людмила Войтюк. — Ми всі працювали: щось готували, приносили їжу з дому. Знаєте, що вражало до сліз: люди раділи тарілці супу. І в той же час учителі працювали на дистанційці з учнями, ніхто не порушував розпорядку”.
Вже перше вересня 2023 року для ліцею стало історичним: після більш ніж річного онлайну учні заходили в рідні класи. Адже нарешті з’явилося сучасне, комфортне укриття, кошти на яке виділила міська рада, а з ним і можливості для повноцінного очного освітнього і виховного процесу. І волонтерство в ньому зайняло особливе місце. “Працюємо з БФ “Добриня”, ГО “Захист — об’єднання волонтерів”, “Волонтерський лідер”, з іншими. Також допомагаємо напряму воїнам, влаштовуємо благодійні ярмарки, печемо солодощі, плетемо сітки, шиємо торбинки під вітамінні чаї”, — продовжує Людмила Володимирівна.
Та важливою стала не лише практична допомога нашим бійцям, а й духовна сила, яку дає доброчинна праця. І ця історія про мотанки, лялечки-обереги, яких уже понад півтори тисячі помандрували на передову. Для чого дорослим, втомленим чоловікам в окопах, в бліндажах, яким реально патронів та снарядів не вистачає, оці оберегові лялечки? “Вони дуже популярні, хлопці самі просять їх надсилати, — розповідає директорка. — Це частинка любові жіночої, дитячої. Хлопці навіть вибирають для себе: в когось доця схожа, дружина чи мама — вони про це говорять. В нашої колеги зять воює, і коли була волонтерська акція “Зроби подарунок воїну”, ми відсилали посилки й адресно — чоловікам, батькам, синам наших односельців. І до кожної посилочки прикріплювали мотаночку. То хлопці обирали посилки за тими мотанками: хто за білявою, хто за чорнявою… Особисто знаю, обереги хлопців підтримують, мотивують. У мене брат — військовий лікар, розповідає про ці речі”.
Як загалом організована допомога для ЗСУ? “По-різному, — кажуть педагоги. — Якщо потреба в сітках, є час на перервах, сплели швиденько. Чи домашню випічку хлопці просять, а особливо, коли це наші, сільські, — ми тут же напекли, насмажили. Коли працювали дистанційно, більше мали часу, то пекли щотижня пироги, печиво, тістечка, і волонтери “Захисту” їх забирали. Вони відвідують шпиталі, а там хлопці часто просять домашню випічку. Був попит на великодні паски, ми всі пекли вдома. Всю свою любов вкладаємо, і це нам також дає силу й віру”.
Щодо освітньо-виховного процесу, то зараз багато його моментів вибудовуються по-новому, емоційно, ідейно. “Дуже активізувалося патріотичне виховання, і це йде від самих дітей, — каже Людмила Войтюк. — І це також аргумент, щоб освіта була очною. В нас навчається 170 учнів, в тому числі й з сіл округу. Ще є в Пархомівцях ліцей-філія, там 1-9 класи, 69 дітей. У нас 10-11 класи — правовий профіль. Розумієте, коли є живий, емоційний контакт з дітьми, це по-справжньому працює. Коли ти заходиш у перший клас, бачиш, як маленькі діти співають Гімн України, і так неймовірно щиро це роблять, розумієш, що виростає дуже сильне покоління. Так само, коли загальнонаціональна хвилина мовчання в кожному класі. В нас уже два герої повернулись на щиті в село. Коли було прощання, всі діти виходили на вулицю і ставали живим коридором, і ні в кого з батьків не було претензій, що це може психологічна травма. Бо для дітей ці герої реально круті, і не з кіно, а з нашого життя. Ці маленькі українці вже глибоко усвідомили важливі істини, і дуже багатьом дорослим ще треба повчитися в них”.
Волонтерський центр при храмі
Активне волонтерство стало ознакою життя сільської громади з початку повномасштабної війни, а згодом у трапезній Свято-Параскевського храму, громада якого у липні 2022 року проголосувала за вихід з упц мп, відкрили потужний волонтерський центр. Про його успішну працю розповідають численні грамоти та подяки від благодійних та волонтерських організацій, найдорожчі серцю — з військових частин.
Насправді ж волонтерський осередок діє в селі ще з 2014 року. Його ініціаторкою, душею стала з того часу Галина Іванівна Аршинова, син якої разом з іншими односельцями, воював на сході, в АТО. Вже тоді односельці активно допомагали бойовим підрозділам. “У нас і зараз багато волонтерських пунктів у селі, адже тут працює кілька десятків підприємств, які донатять, працюють з військовими підрозділами. А ще до нас приєднались волонтери з сіл старостинського округу. А відколи створився волонтерський центр, наша робота стала більш, адресною і скоординованою, допомагаємо і ЗСУ, і людям з постраждалих регіонів, — розповіла Галина Іванівна. — Ми працюємо з різними організаціями та фондами, підписали меморандум зГО “Захист” — об’єднання волонтерів”. От дзвонить нам Мирослава з деражнянського осередку “Захисту” і повідомляє, що, крім військових, повезуть допомогу дітям з Херсонської області. Дітки, їх було 120, з особливими потребами, з інтернатних установ. Ми й смаколиків напекли, і соки закупили, бо знаємо, що на звільнених територіях біда, дуже важко. Коли ж залишаються продукти, ми їх передаємо безпосередньо військовим, вони тут відразу й завантажуються”.
Працює волонтерський центр і з соціальними установами міської ради. Восени на прохання міського центру соціальної підтримки та адаптації завантажили дві повні машини продуктів для безкоштовних обідів людям, які опинилися в скрутних умовах життя. Такими обідами працівники центру і волонтери на подвір’ї Свято-Гергіївського храму, в інших локаціях щодня годують до ста людей.
Та пріоритетом турбот центру залишається допомога військовим підрозділам. Як розповіли волонтери, їхній актив — 30 осіб, щодня працює до десяти людей, причому без вихідних. Основне виробництво — маскувальні сітки, які на фронті потрібні постійно. Волонтери мають домовленості з хмельницькими підприємствами, де шиють обмундирування для військовиків, тож обрізки матерії віддають у село на сітки. “Ми всі вже, як кажуть, руку набили, плетемо швидко, — каже Галина Аршинова. — Коли була річниця нашої роботи, 5 вересня 2023 року, то порахували: сплели 1600 квадратних метрів за рік. Як час знаходимо? Зранку і ввечері на городах і по господарству, а в обід відпочиваємо біля сіток”. Щодня — сітка. А торік волонтерки освоїли й новинку — підшоломні флісові шапки, які дуже потрібні військовим. “Буває, нам доставляють великі шматки флісу, і ми з них шиємо ці шапки, — розповідають жінки. — Часто виготовляємо батончики енергетичні, їх воїни весь час замовляють. Робимо “гарячу кружку” солону і солодку”.
Особлива грань волонтерства — зв’язки з родичами та односельцями, які нині живуть за кордоном і допомагають. “Нитки для основи сіток нам закупили наші односельці, які зараз у Польщі, вони оплатили й закупівлю, й доставку, — кажуть. — Зараз у нас гостра потреба в парафіні для окопних свічок, то також сподіваємося на допомогу. А як ми взнали, що наші хлопці потребують нагрівачок для рук, хімічних грілок, то так само з-за кордону діти нашої Любові Старцун, односельчанки, прислали цілу посилку цих нагрівачок”.
Особлива історія — про Івана та Жюля Матвіюків, вихідців з села, які мешкають у Польщі. Від початку великої війни Матвіюки передали для ЗСУ вже більше 10 автомобілів.
Поки ми розмовляли з волонерками центру, їхні вправні руки вже дов’язували чергову маскувальну сітку, 3х4 м. Поодаль височіла гора готових. На днях волонтери “Захисту” відвезуть їх за воїнськими адресами.
Тетяна Слободянюк
