Як це: бути вчителем воєнного покоління в епоху гаджетів

У першу неділю жовтня Україна третій рік відзначає традиційний День вчителя в умовах повномасштабного вторгнення. Воєнний досвід змінив звичний шкільний уклад, але не змінив основні цінності, сенс професії , хоча все частіше, замість звичних висловів про найгуманнішу і мирну з професій, кажемо “освітній фронт”.

Втім, набувши нових сенсів, гуманізм залишається визначальною його ознакою. Як, долаючи всі трагедії, смертельні небезпеки, накопичувані стреси війни, залишатись для дітей вчителем, а отже, ресурсом безпеки, стресостійкості й авторитетом? Ще одним викликом для освітян стала трансформація освітніх закладів: з освітньої мапи майже зникли ЗОШ, натомість зарясніли гімназії та ліцеї.

Зразковий заклад Хмельницької громади — міська гімназія №2 уже другий навчальний рік працює у статусі ліцею №11. І хоча вивіска на фасаді змінилася, незмінною залишається якість освітнього процесу. Про це свідчать перемоги й у минулому навчальному році на олімпіадах різного рівня, захисті науково-дослідницьких робіт Малої академії наук, найвищими балами з НМТ. За кожним успіхом вихованців — високопрофесійна і невтомна праця їхніх наставників. Для ліцею це особливо важливо, адже ще в статусі гімназії цей заклад був визначений Міністерством освіти і науки України як пілотний у впровадженні освітньої реформи, реалізації засад Нової української школи (НУШ). Як працює заклад у статусі ліцею? Яке воно, нинішнє покоління, яке навчають наші педагоги? Про це розповідає заступниця директора ліцею №11, учителька-методистка, викладачка української мови та літератури Наталія ОСАТЮК.

Покоління гаджетів і віртуального світу

“Американські вчені демографи та історики є авторами теорії поколінь у трудовій сфері. Згідно з нею кожні 20 років формується нове покоління. І освіті це також притаманно, — розповідає Наталія Антонівна. — Поколінню дітей, яких ми сьогодні виховуємо, притаманні нетерплячість, кліпове мислення, схильність до депресій через брак живої комунікації, егоцентричність, разом з тим і такі позитивні якості, як креативність, підприємливість. Якщо є мета — вони наполегливі, орієнтовані на використання, тобто повинні розуміти, для чого їм вивчати певний предмет або тему. Вони чудово орієнтуються в цифровому середовищі. Це покоління гаджетів, віртуального світу, блогерів. Це покоління горизонталі, а не вертикалі, тобто для них важливі визнання і повага. Тому наші педагоги, усвідомлюючи особливості сучасних дітей, відповідно вибудовують освітній процес. Адміністрація ліцею докладає максимум зусиль задля формування освітнього простору, у якому кожен знайде своє місце, ефективно взаємодіючи з представниками різних поколінь.

Це нелегке завдання. Але сам час вирішив це за нас. Ми живемо в епоху величезного інформаційного насичення. Тому повинні адаптуватися до цифрового світу, використовуючи інтерактивні методи, діяльний підхід, спрямований на розвиток головних (практичних) компетентностей і умінь, формування здібностей до самоосвіти і командної роботи, на успішну інтеграцію в реальному соціумі. Дитина не отримує знання в готовому вигляді, а здобуває самостійно, це життєво важливо в сучасному світі. І роль учителя: навчити їх здобувати. Для цього потрібно зацікавити не просто предметом, а процесом здобування знань».

Учителю потрібна академічна свобода

“Формувати успішну дитячу особистість може лише успішний вчитель, який спроможний дати дитині змогу в середовищі однолітків розвивати свої здібності на відповідному рівні, — переконана учителька. — Тому в нас вибудувана системна робота, спрямована на розвиток різних сфер обдарованості учнів. Пріоритетною для ліцею є інтелектуальна сфера. Свідченням цього є здобутки наших учнів. Із 180 випускників 9-х класів у минулому навчальному році 26 отримали свідоцтва з відзнакою, із 118 випускників 11-х класів — 27 є золотими медалістами, 7 — срібними. Четверо випускників склали НМТ на 200 балів, одна учениця отримала 600 балів. За підсумками НМТ наш ліцей увійшов у десятку найкращих закладів області. Також результативною є участь у всеукраїнських олімпіадах та конкурсах. За минулий рік маємо 54 призових місця у ІІ етапі предметних олімпіад, 16 — у ІІІ та одне — у IV всеукраїнському етапі. Важливим напрямом діяльності колективу ліцею є впровадження SТЕМ-освіти. Проаналізувавши зарубіжні та українські моделі SТЕМ, ми створили власну, вона успішно і реально працює. Як приклад, наш десятикласник Ярослав Скобач розробив проєкт власного дрону-камікадзе та здобув друге місце в на ІІ етапі Всеукраїнського конкурсу-захисту робіт учнів-членів МАН у секції “Аерокосмічна техніка та оборонні технології”. Учень 11 класу Михайло Самишкін створив тестовий атмосферний генератор води, який призначений для видобутку води з атмосферного повітря та здобув друге місце на ІІІ етапі Всеукраїнської олімпіади з екології. Учень 9 класу Назар Дмітрієв отримав диплом учасника першої у світі ліцензійної національної “Олімпади геніїв” за визначні досягнення у підготовці проєкту на тему “Велостоянка майбутнього”. Троє ліцеїстів 9-х класів Артем Сітніков, Глєб Вигоняйло та Ілля Сопіга розробили електромагнітну гармату та посіли перше місце у ІІІ етапі конкурсу “Запроси фізику до себе …”, який відбувся у Львові. І це лише кілька штрихів до успішної співпраці учителя й учня.

Завдання вчителя — навчити дитину мислити креативно, здобувати знання, працювати з інформацією, виділяти головне. Зараз таке життя, що потрібно постійно вчитися і дітям, і дорослим. Тому що з’являються нові професії, нові виклики, і діти повинні мати навички самоосвіти, використовувати знання на практиці. Діяльнісний підхід — це і є навчання через діяльність, тобто має бути багато практики, без неї теорія “зависає”.

Поки що перехідний період

Так окреслюють педагоги другий рік у статусі ліцею. Які особливості, а отже, і проблематика цього етапу? “Ми, по суті, зараз знаходимося в перехідному періоді, тому що немає ще “чистих” ліцеїв, де лише 10-11, а згодом 12-й класи. І в нашому закладі навчаються учні 7,8,9-х гімназійних класів. Згідно з Законом України “Про освіту”, з 2027 року цей перехід має завершитися, і тоді буде оцей “чистий” ліцей. А зараз в нас і програма 10-11 класів ще попередня, ми працюємо за старими навчальними планами, підручниками і т.д. Але реформа поступово рухається до НУШ, і проєкт впровадження нового державного стандарту базової середньої освіти вже пройшов у 5, 6, 7 класах. Ми є учасниками проєкту за темою “Розроблення і впровадження навчально-методичного забезпечення для закладів загальної середньої освіти в умовах реалізації Державного стандарту базової середньої освіти”.

Нині у нас сім десятих ліцейних класів, з яких два повністю сформовані з учнів інших шкіл. Поки що не на конкурсній основі, згідно з положенням, ми набирали новачків за співбесідою і за свідоцтвами про освіту. Адже у гімназії завжди панував культ знань, високі вимоги до педагогів і до дітей, і це дало результат, цього дотримуємося й тепер. До речі, за новим законом, діти є здобувачами освіти, а не учнями, як усі звикли. Спочатку це важко сприймалося. Але сенс полягає в тому, що дитина — здобувач, а не отримувач освіти, тобто знання їй не вкладаються, не “розжовуються”, вона має здобути ці знання. І в цьому полягає відповідальність за результат своєї інтелектуальної праці. Якщо взагалі говорити про НУШ, то суть не в самій назві, а в потребі формування нової школи, нового мислення. Що змінюється? Насамперед, ставлення дітей до процесу здобування знань, ставлення вчителя до використання певних підходів в освітньому процесі, ставлення до оцінки роботи учня на уроці — такі ось моменти. І НУШ назріла тому, що з’явилося нове покоління, зовсім інше. А в школах працюють три покоління педагогів: є ті, котрі за віком для дітей бабусі, є ті, хто мами, і є зовсім молоді. У кожного з цих поколінь вчителів свої цінності, стереотипи, досвід. І всім нам потрібно вчитися. Щоб стати авторитетом для сучасних дітей, треба заслужити. І педагог має це враховувати, постійно перебудовуватись. З сучасними дітьми мають бути не менторські, а партнерські стосунки на основі взаємоповаги і дружньої основи для спілкування”.

Як бути в професійній формі?

“Потрібно брати себе в руки постійно, бо тривожний вчитель — це тривожні учні. Ми вважаємося глибоким тилом, але війна зачепила кожного. У нас восьмеро випускників загинули на фронті. У багатьох дітей батьки воюють, в учителів — чоловіки, сини. До речі, як і в мене. У колеги загинув на фронті син. Так, важко іноді поєднувати глибоко особисте і публічне. Але необхідно. Бо ми відповідальні за дітей. Разом з ними і їхніми батьками волонтеримо, проводимо благодійні акції, хвилюючі патріотичні заходи. Це об’єднує всіх, і ось цей дух єднання так хочеться зберегти й після перемоги… Весною 2022-го наша гімназія була пунктом для переселенців, які транзитом їхали через Хмельницький. Ночами наші вчителі і батьки чергували в школі, в спортивному і актовому залах були спальні місця, приїжджі — в стресовому стані. Ми їх годували, збирали одяг. Деякі учителі працювали на залізничному вокзалі. Пекли пиріжки, плели сітки, тобто волонтерили.

Чи важко було повернутися до освітнього процесу?

Знаєте, робота рятувала: в колективі з колегами, дітьми спілкуєшся, поринаєш у робочу обстановку. Все це нас, справді, дуже згуртувало. У нас працюють 58 педагогів, і традиційно це дуже потужний колектив. Ми завжди брали і беремо участь у наукових експериментах, ніколи не стояли на місці. Прагнемо йти в ногу з часом, займатись самоосвітою, пошуковою діяльністю. І це не перебільшення. І до якого покоління педагогів кожен з нас не належав би, мусимо йти вперед, у кожного — своя вершина, і потрібно її долати”.

Тетяна Слободянюк