Єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський ПЦУ Павло Юристий: війна проявила, хто є пастир, а хто лицемір

Рік, що минає, став вирішальним у долі українського православ’я, рубіконом, за яким філіалам російської церкви не повинно залишитись місця на нашій землі і в душах українців. Боротьба за українську церкву, масові виходи релігійних громад з-під юрисдикції упц московського патріархату стали духовним фронтом, на якому українцям так само важливо здобути перемогу, як і на бойових рубежах. І тут немає напівтонів: є Україна і є її ворог москва, а в релігійному сенсі — й російська церква, яка устами патріарха кіріла благословила росіян на знищення українського народу. З початку повномасштабного вторгнення росії московський патріархат покинули понад тисячу релігійних громад в Україні, а рекордсменом таких переходів стала наша Хмельниччина: тут з упц мп розпрощалися понад півтори сотні громад. І процеси тривають. Усе більше українців вважають московський патріархат вірнопідданим рпц в Україні, і переконані, що й християнські традиції нас мають більше об’єднувати з прогресивним світом. Цього року значна частина релігійних громад ПЦУ офіційно відзначила Різдво за новоюліанським календарем, тобто 25 грудня. А ще в жовтні синод ПЦУ дозволив проводити різдвяні Богослужіння 25 грудня, якщо громада і настоятель храму виявлять таке бажання. Тож і більшість громад ПЦУ на Хмельниччині вже відзначили свято народження Христа. Як минає цей надважкий рік для громад, для нашого священництва, для нашої спільної духовної праці? Як вибудовуватимуться стосунки ПЦУ і упц мп надалі? Адже, незважаючи на стрімкі процеси виходу громад з мп, ця релігійна структура кількісно зашиється найбільшою в Україні, в тому числі й на Хмельниччині. І за яким церковним календарем відтепер житиме Україна? Адже ми на піку різдвяних свят. Про все це в розмові з керуючим Хмельницькою і Кам’янець-Подільською єпархією Православної Церкви України, єпископом Павлом ЮРИСТИМ.

— Ваше Преосвященство, нинішнє Різдво українці святкують і за новим календарем, і за так званим старим. Наші православні традиції пов’язані із 7 січня, і новий календар для багатьох це наче б виклик усталеним звичаям…

— У цей рік Синод ПЦУ затвердив дату Різдва 25 грудня, і як парафія кожна забажала, так і провела чи ще проведе Різдвяне Богослужіння. І це нормально. Православний світ не є одноликим. Десять помісних православних церков живуть за новоюліанським календарем і святкують Різдво 25 грудня. Ми в Україні живемо за староюліанським і святкуємо відповідно 7 січня. Моя особиста думка: ми все одно перейдемо на новий календар. Бо це логічно, це правильно, бо більшість православного світу так живе. До речі, точної дати народження Христа не знаємо. Але є Церква і є питання боротьби за Українську церкву. Дивіться, ми загострюємо питання на часі Різдва: 25 грудня чи 7 січня. Але ми не дивимося на Покрову, на Миколая, на Успіння, Йордань, початок і завершення посту. З їхніми датами також дуже багато пов’язано нашої історії, традиції, культури. Це все також зміститься. Тобто, потрібно змінювати все коло Богослужінь. Я думаю, що Господь врегулює це, і Церква прийме правильне рішення. Якщо ми хочемо, щоб всі святкували за новоюліанським календарем не лише Різдво, а й решту свят річного циклу, нам, священникам, духовенству потрібно більше говори- ти з людьми. Пояснювати, що відбувається, і чому це треба зробити.

 — Рік, що минає, став визначальним для церкви: війна прискорила переходи громад до ПЦУ, які масово покидають храми упц мп, який ототожнюють з російською агресією. На Вашу думку, це логічна реакція на все російське, чи фактор зрілості суспільства?

— Це добровільне волевиявлення, яке, я впевнений, давно зріло в людських душах. Громади об’єднуються навколо ПЦУ — і це їхня велика духовна праця, це єднання з усією Україною, яка бореться з московією. Війна проявила, хто є пастир, а хто лицемір. Патріарх кіріл благословляє росій- ських окупантів на вбивство українців, на руйнування українських храмів, які в більшості є московського матріархату в східних і південних регіонах, де ведуться активні бойові. дії. Тобто, об’єкт терору росіян — церква, в якій моляться російською! Ще донедавна в усіх храмах мп поминали його, кіріла, і рпц. Він говорить про любов Христову і тими ж устами благословляє на кров, на насильницьку смерть християн однієї з ним віри… Тому українці лише так реагують на це нечуване, злочинне зухвальство, на жорстокість, якій немає пояснення ні церковного, ні мирського. В нашу єпархію з початку цього року перейшло понад 50 священників московського патріархату не лише з нашої області, є із Запорізької, Херсонської, Дніпровської єпархій, інших. Ми даємо їм тут парафії, люди їх зустрічають гарно. Пам’ятаю, спілкувався з одним таким священником переселенцем з Херсонської єпархії упц мп. І він не мав нічого з собою, ніяких речей та статків, тільки підрясник. Село, де він служив, було в окупації. Він ледь вирвався звідти, бо не міг служити у ворожому оточенні. Там немає християнської любові. І ви подивіться, яке виховання в наших військових, і яке в російських? Подивіться, як духовенство виховує там, і як в нас. Воїни — це зріз, частина російського суспільства, це ж не прийшли якісь “не рускіє”, а мобілізовані громадяни рф, хрещені в церквах. Нещодавно я повернувся з підрозділу на- ших воїнів у Грузевиці, освячував там церкву, яку побудували воїни. Купили лише хрест на дзвіницю. А все решта зроблено руками наших військових. Другий випадок — у Ружичній, там наша парафія Свято- успенська. Якось дзвонить до мене голова ОВА і говорить: “Владико, тут військові наші приїхали і привезли ікони, знайшли їх на згарищі церкви, яку розбомбили росіяни. Хлопці хочуть ті ікони Вам передати”. Я зустрівся з воїнами, ми помолились разом. Ось цей випадок є показником моралі наших воїнів і моралі російських…

— Хмельниччина стала рекордсменом за кількістю виходів громад з мп. Якщо по Україні понад тисячу, то в нас — понад півтори сотні. Але є момент: одні з мп переходять до ПЦУ, інші створюють незалежні церк- ви. Від кого незалежні?

— Незалежна громада чи церква — це маніпуляція. Я взагалі проти терміну “переходи”, “приєднання”. Я за об’єднання. Ми, українці, об’єднуємося в Помісну православну церкву. І ми продовжуємо наголошувати, що для нас головне – єдність.

 — Таке об’єднання передбачає юрисдикцію ПЦУ?

— Так, під керівництвом митрополита Епіфанія. Вселенський патріарх надав ПЦУ автокефалію, тобто самостійність, вручивши Томос. І наша церква зайняла своє місце в Вселенському патріархаті. В ряді помісних православних церков ми є 15-тою церквою в диптиху. І я впевнений, що ми будемо мати й статус патріархії.

 — А яких прав можуть на- бути оці маленькі незалежні громади?

— Кожна церква, за законом України, за духовними канонами, повинна мати духовний центр. І те, що зараз реєструються оці незалежні громади церковні, це чистої води маніпуляція упц мп. Чому? Де їх духовний центр? Це, виходить, якась секта, закрита група?

 — Всі очікували якихось зрушень від Собору упц мп у травні цього року. Очікували, що мп відречеться від “господаря”, втім, так нічого не змінилося.

— Процеси йдуть. Ми рухаємося в бік створення Помісної церкви, яка кількісно буде переважати існуючий мп, він втратить свою силу. І ми готові до діалогу. Але кері ництво упц мп, насамперед в особі митрополита Онуфрія, не робить кроків назустріч, не йде на будь-яке зближення, хоча, з часу Об’єднавчого собору ПЦУ у 2018 році, такі пропозиції були неодноразо- ві. Але, судячи з інформації, яка є в медіа, певні процеси в середовищі мп, всетаки, відбуваються.

 — Яка подальша доля мп, на Вашу думку: ліквідація, консервація, автономія?

— Я прихильник того, щоб українське православ’я не розпорошувалося, а, очищуючись, об’єднувалося. І я впевнений, що ми об’єднаємося. Ми спілкуємося із священниками мп, намагаємося знайти потрібні слова для діалогу, бо потрібно давати кожному з них шанс. Ось минулого тижня я прийняв священника з парафією він служить тут поряд, в Хмельницькому. Молодий, перспективний, він зробив вибір, ми його підтримали. Московська церква зараз нагадує ракову пухлину на тілі українського суспільства. І процеси, які зараз відбуваються, є болючими. Дивлячись на цей розбрат, я бачу інше: я бачу молодь, яка може просто відійти від церкви. Ми мусимо мислити на два покоління вперед, бо не може бути так, як каже наш митрополит Епіфаній, що “в мп тіло українське, а душа російська”. Ще в 2014 році наші воїни відмовилися від мп. “Нас не допуск ють до війська”, — кажуть в мп. Ні, це не вас хтось там не допускає, це військо відкинуло вас. А наше військо — це дух правдивий українського народу.

 — Якщо зараз не покінчити, даруйте за слово, з мп, то не станеться так, що зараз він причаїться, а після війни російська пропаганда так само буде транслюватися через цю структуру, нашпиговану колаборантами. Чи може держава втрутитись у ці процеси, чи дієвим буде Закон про заборону російської церкви в Україні, сателітом якої є упц мп?

— Держава повинна допомогти врегулювати ці процеси. Бо якому Богові ти молишся, якщо ти зневажаєш тих людей, які захищають державу і рідний народ, і тебе захищають? Значить, ти не гідний бути пастирем цього народу, який тебе годує, твоїх дітей. І коли почалася війна, ти відмовляєшся ховати наших воїнів, ти називаєш їх розбійниками? Прикладів таких є багато. Але це й від держави залежить. Бо там, де немає українського вчителя, священника, українського військового, там немає України. Як це й сталося в Криму, бо там вивітрювався, знищувався український дух.

— Завершився дуже трагічний, важкий, але духовно дуже високий рік, ми проходимо неймовірне коло страждань, відбувається духовне очищення від зла, яким насправді є росія, що дихає ненавистю до всього українського. Що Вас найбільше вразило емоційно за цей рік, як духовну особу, як українця?

— Цей рік повномасштабного вторгнення показав всьому світові, якими є росіяни, і якими є ми, українці. Показав, що ми, справді, є велика нація. Не лише добра, любляча, не тільки віруюча, що головне для мене, священника, але ми й показали приклад незламності, сили духу, християнської допомоги один одному. Ми повірили один в одного тоді, коли в нас ніхто не вірив. І потім весь світ, дивлячись на наш приклад, почав робити так само.

— Що найважче було цього року?

— Найважче бачити кривду, яка відбувається. Але ці труднощі дають нам силу вистояти з Божою поміччю, захистити рідну землю і здобути пере- могу. І військову, і духовну. І тому ми розуміємо зміст слів: Бог і Україна над усе.

 — Що побажаєте в Різдвяні дні нашій громаді?

— Різдво — сімейне свято з покоління в покоління. Це свято надії, бо Син Божий прийшов, щоб спасти, даючи кожному надію, вселяючи її і окриляючи. Я бажаю, щоб Господь і надалі не залишав український народ, як не залишає зараз. Ми бачимо це і прикладів є багато: це Томос, це війна, яка не зламала українців. Господь завжди підсилює нас. І Господь допоможе здолати цього змія, супостата, який вже понад чотири століття намагається нас знищити. Українська нація морально вже перемогла, вистояла, бо вона об’єдналась. І, давши такий приклад світові, ми вистоїмо й фізично.

Розмовляла Тетяна Слободянюк