Їх імена навіки вписані в історію: 128 захисників, які загинули в російсько-українській війні, посмертно стали Почесними громадянами Хмельницької громади
Наше місто стало старшим на один рік, а здається, що на цілу вічність : стільки болю і смутку довелось зазнати за цей час, стільки прощань з тими, котрі стали нашими вічними героями і вічними захисниками.Вшановуючи їх подвиг, уже другий рік поспіль у День міста звання Почесних громадян м. Хмельницького присвоюють землякам героям. Посмертно. Минулого року когорта почесних хмельничан поповнилась 94 героями, цього року їх 128. 30 вересня, міський голова Олександр Симчишин вручав почесні відзнаки родичам тих, хто стали найвищими достойниками нашої громади.
Зала драматичного театру імені М. Старицького у той день заледве вміщала всіх присутніх, таких схожих між собою: згорьовані батьки, дружини, діти героїв, чиї імені і прізвища віднині навіки вкарбовані в Книгу пам’яті нашої громади. Їхні очі дивляться на нас з кубів на Проскурівській, над їхніми обелісками на Алеї Слави тріпочуть прапори, і цих прапорів з початку російсько-української війни – понад 280. Ось така ціна свободи і життя України…
Історії героїв різні по життю, але схожі в головному: ці хлопці, чоловіки, не роздумуючи, відправились на передову, і ніхто з них не мріяв про почесті, вони хотіли жити, любити, ростити дітей, мріяли про онуків, працювати…
Відзнаку 23-річного Почесного громадянина м. Хмельницького Антона Фарващука отримали мама і сестра героя.. «Він рвався на фронт ще на самому початку війни, але ми з чоловіком його тримали, – розповідає старша сестра Анжела Михальчишина . – Мій чоловік казав: почекай, підемо разом. І вони пішли в добробат. Послужили разом рік, потім добробат розформували, і обоє відправились на передову в складі 25 добровільно-штурмової бригади. Разом проходили вишкіл, а в березні цього року потрапили в Червонопопівку Луганської області на нульові позиції. 30 березня вони заступили на позиції, а 31 березня Антона не стало… Похований на Алеї Слави». «Яким наш син був у житті? Дуже товариським, м’якосердечним, – згадує мама Регіна Фарващук. – До війни працював на будовах, планував потім поїхати в Польщу на заробітки і по поверненню придбати свій дім, одружитись. Був дуже совісним: коли йому недобросовісні господарі не доплачували обіцяну суму, не скандалив, казав: може, ці люди більше не мають, а я ще встигну заробити…І так само було, коли війна розпочалась: не міг сидіти дома…»
Шестирічного синочка Пантелеймона Юрій Заремський з дружиною Світланою мріяли разом відвести до першого класу, влаштувати малому справжнє свято. Натомість синочок перше вересня був не на першій шкільній лінійці, а здавав кров на аналіз ДНК для загиблого татка, якого поховали нещодавно, 7 вересня. «Юрі було 32 роки, – розповіла дружина Світлана. – Його війна розпочалась ще в 2014-ому, він був добровольцем АТО, воював три роки і добровільно знову пішов до військкомату 25 лютого 2022-го. Юрко вже мав поранення, але не зміг сидіти дома, хоча мав право. Коли почалась велика війна, сказав, що їде до своїх хлопців, на схід. На фронті був у розвідці, знов отримав поранення, півроку лікувався і повернувся на передову, в Луганську область, був вогнеметником. Звістка, що Юрко зниклий безвісти, надійшла нам 27 серпня. А 4 вересня підтвердили вже за аналізом ДНК, що Юрко загинув».
Після скорботної хвилини мовчання до присутніх звернувся міський голова Олександр Симчишин. Він зазначив, що ця нагорода не від влади, вона від усієї громади. Кожного, хто віддав своє життя на полі бою за рідну землю, за гідність і свободу кожного українця, починаючи з 2014 року, Олександр Симчишин згадав поіменно.
«Коли раніше ми відзначали День міста, інші пам’ятні дати, починаючи з 2014 року, імена і прізвища всіх наших героїв я знав напам’ять. Зараз, на жаль, це вже зробити важко, тому що дуже велика кількість героїв дивляться на нас з небес. Це люди дуже різні: професійні військові, працівники різних сфер, дуже різні. Але всіх їх насправді об’єднала любов до свого, і бажання захищати свій дім, своїх і всіх наших дітей, батьків, свою Батьківщину. Допоки ми будемо жити, ми зобов’язані пам’ятати ім’я кожного з них, тому що ми насправді живемо завдяки їм. Ми зустріли 592 річницю від дня першої писемної згадки про наше місто завдяки їм. Якби не вони – нас би тут не було. Вічна пам’ять, вічна слава кожному з них», – сказав міський голова.
Нагороди отримували згорьовані матері і батьки, рано овдовілі молоді дружини з дітками, які піднімались на сцену, аби отримати таткову нагороду.
Ця зворушлива і емоційна подія стала найвищим акордом відзначення 592-ої річниці м. Хмельницького. Міський голова подякував родичам героїв і висловив їм щирі співчуття: « Я розумію, наскільки вам важко під час цього заходу, знаю, що ніякі слова, які промовляються під час прощань, не зарадять вашому болю. На жаль, не придумали таких слів, які можуть зменшити біль.Тому я вам щиро співчуваю, – сказав він. – І так само щиро хочу подякувати за ваших героїв – синів, батьків, братів, чоловіків. Справжні герої насправді зростають в дуже достойних сім’ях. Пам’ять – це не просто слово, пам’ять – духовна. І наш обов’язок – про кожного з героїв розповідати в школах, в садочках, на всіх заходах і виховувати на них власних дітей. Ми дуже часто шукали героїв для себе деінде, забуваючи, що справжні герої живуть поміж нас. Навчаються в тих самих школах, працюють поруч на роботі, ходять з нами по одних вулицях. Вони живуть разом з нами. І пам’ять – це так само дія, і їхній подвиг не буде марним, якщо ми побудуємо нову Україну, справжню Україну. За цю нову Україну заплачено неймовірно високу ціну: щоб бути, щоб мати мирне небо, і найголовніше – переможне небо. Так само я хочу подякувати всім нашим захисникам, які й зараз, в ці хвилини боронять Україну, кожного з нас. Україна обов’язково переможе – в пам’ять про кожного нашого героя і заради наших дітей».
Відзнака Почесного громадянина Хмельницької громади передбачає виплату грошової допомоги. З міського бюджету на допомогу сім’ям загиблих героїв, які отримали це почесне звання, виділено майже 17,5 мільйона гривень.
Нагадаємо, у травні цього року в Хмельницькому презентували другу частину “Книги Почесних громадян Хмельницької міської тергромади”, видану за підтримки міської ради, в якій уміщено 50 історій героїв російсько-української війни, які поповнили когорту наших почесних громадян. Примірники книги подарували родичам героїв, передали в школи, бібліотеки та військові частини. На жаль, це далеко не остання така книга. Вже готується до друку третя частина історій життя і подвигу наших земляків. Перша книга про почесних громадян, від часу прийняття відповідного розпорядження міської ради, вийшла друком у 2020 році. У ній розпочато розповіді про загиблих героїв від 2014 року.
Тетяна Слободянюк
