З усіх сил боротися за своє одужання

Головна мета діяльності відділення медичної реабілітації КП “Хмельницька міська лікарня” ХМР — допомогти реабілітуватися людям, які пережили інсульти, постраждали від травм, поранень, контузій, захворювань центральної нервової системи та після хронічних хвороб, що обмежують активність. Нині тут отримують повноцінні послуги 30 пацієнтів.

Відділення молоде — у липні виповниться два роки, як воно почало працювати. За цей час сформувалася команда фахівців, які професійно надають необхідну допомогу. Лікарі, медсестри, фізичні та ерготерапевти, спеціалісти з мови та мовлення (логопеди) — усі працюють за мультидисциплінарним принципом. Як каже завідувачка відділення Лідія Панделі, вони у колективі вибудовують горизонтальні звʼязки, а не звичну вертикаль. Тому в них панує дух дискусії, що є шляхом до розвитку.
Назви спеціалістів фізичної та реабілітаційної медицини поки не звичні для вуха суспільства, зауважує Лідія Дмитрівна. Фізичний терапевт допомагає відновити фізичну активність, вчить лежачого хворого перевертатися на ліжку, сидіти, ходити. Використовує певні терапевтичні прийоми, вправи, які можуть оптимізувати процес лікування й одужання. Ерготерапевт займається соціалізацією пацієнта. Вчить одягатися з однією непрацюючою рукою, чистити зуби, переміщати речі. А це дуже складний процес, адже інколи хворий, до прикладу, не знає, де права сторона, де ліва, що треба робити зубною щіткою і тому подібне. Соціалізація полягає і в тому, щоб повернути людині втрачені навички приготування їжі.

ЗНОВУ ЗВАРИТИ БОРЩ
Справді, як з однією паралізованою внаслідок інсульту рукою, приміром, приготувати собі їсти? Цього якраз і навчають у відділенні з допомогою адаптованих дощок, спеціальних пристосувань. Ось і нещодавно, розповідає завідувачка, одна з пацієнток, жінка старшого віку захотіла приготувати для своєї дочки зелений борщ. А працює в неї лише одна рука. Але їй вдалося! Повільно і наполегливо вона його таки приготувала. Зробила ще й бутерброди.
“Головне — мотивувати людину, — каже Лідія Дмитрівна, — визначити мету. Є у нас молодий чоловік, який соромився їздити на візку та одягати паралізовану половину свого тіла. Але в нас за рогом є кафе і ми поставили йому мету — їздити на візку по каву. Після цього він таки почав одягатися сам. Тепер щодня їздить на каву…”.
У відділенні облаштовано справжній ерготерапевтичний простір. Є так званий бізіборд, на якому тренуються вмикати і вимикати світло, відкручувати й закручувати кран, вставляти штепсель у розетку. І, звісно ж, є кухня, де пацієнти не лише заново вчаться готувати різні страви, а й мити посуд.
У команді працює психолог. Пацієнта, каже завідувачка, треба навчити жити у межах обмеженості, які створює хвороба, однак не всі можуть з цим змиритися. Саме тому й потрібна допомога психолога, щоб мотивувати людину на певні дії, аби долати ці обмеження.

КОВТНУТИ І СКАЗАТИ СЛОВО
Ще один член їхньої мультидисциплінарної команди — терапевт мови та мовлення (більш звично для нас — логопед). До речі, зазначає Лідія Дмитрівна, їхнє відділення гостро потребує таких фахівців, втім, як і ерго- та фізіотерапевтів.
Так от, терапевт мови та мовлення виконує надзвичайно важливу місію — налагоджує процес ковтання, адже, щоб жити, людині потрібно харчуватися. І цей самий апарат відповідає за мовлення, тобто паралельно фахівці працюють над відновленням мови. Для відновлення ж мови необхідно від 5 до 9 років! За умови, що пацієнт постійно буде займатися. Тож уже з цього зрозуміло, яку складну й кропітку роботу виконують медики у відділенні реабілітації.
За словами Лідії Панделі, до 2001 року існувала, так би мовити, лише медична модель лікування інсультів. Проводили курс медикаментозного лікування, казали хворому, що він — людина з інвалідністю і власне на цьому все. Кожен потім реабілітовувався самотужки, якщо хотів чи міг. Точніше кажучи, усі клопоти лягали на плечі родичів чи близьких Хто доглядав за хворим, добре знає, як це.
— І ось у 2001 році, — продовжує далі розмову Лідія Панделі, — ВООЗ прийняла міжнародну класифікацію функціонування. Розглянули розлади здоровʼя з точки зору біопсихосоціальної моделі. Це те, про що я мріяла все своє життя. Не ставитися до людини просто як до біологічного обʼєкта, а як до особи в соціумі. Власне у цьому й полягає реабілітація. Усе базується на факторах контексту, тобто в яких умовах живе людина, наскільки доступні будь-які обʼєкти. Над цим, до речі, нині потужно працюють і в нашому місті. Влада підходить до вирішення проблеми уже більш структуровано. Згадайте лишень, які перші пандуси у нас були! Тепер реалізовується нова модель — адаптувати людину до більш-менш повноцінного життя, навіть з тими обмеженнями після хвороби. Максимально відновити усі функції — ось над чим працюємо. Будь-яка реабілітація складається з гострого етапу, післягострого та етапу довготривалої підтримки і реабілітації в громадах. На жаль, про реабілітацію в громадах у нас поки що рано говорити. Але саме в цьому перспектива. Якби створювалися громадські пацієнтські організації, це було б значним поштовхом для розвитку реабілітаціі в громадах. При будинках є ж якісь локації. Там могли б збиратися, це як допомога рівних рівним. От хтось переніс інсульт і уже повернувся до майже повноцінного життя — він є беззаперечним прикладом для того, хто після хвороби ще знаходиться у візку… Це не утопія, ні. Знаєте, мрії не обкладаються податками, тому найголовніше — запустити думку в простір. Потрібно багато вчитися і діяти. Без дії нічого не буде. Суспільство, незважаючи на війну, функціонує, тож треба думати про майбутнє і не впадати у депресію. Більше того, саме війни стимулюють розвиток реабілітації.

ПЕРЕМАГАТИ ХВОРОБУ
Лідія Панделі зауважує, що 80% інсультів можна запобігти. Для цього слід знати рівень свого артеріального тиску й підтримувати його в нормальних межах; займатися фізичною активністю; забезпечити здорове харчування, вживаючи достатню кількість овочів та фруктів, обмежуючи кількість тваринних жирів; боротися із зайвою вагою; не палити, не зловживати алкоголем; дбати про здоровʼя серця тощо.
Дуже важливо знати ознаки інсульту: асиметрія обличчя, коли один кутик рота піднятий, інший опущений, слабкість в одній половині тіла, людина, до прикладу, не може підняти руку, порушення мови. Можливі ще раптове порушення зору, як правило, на одному оці; запаморочення; раптовий громоподібний головний біль, якого людина ніколи не відчувала (ознака крововиливу). Якщо помічаєте такі симптоми, то негайно викликайте екстрену медичну допомогу. Саме час має вирішальну роль! Якщо протягом 4,5 години хворому ввести спеціальний тромболітичний препарат, то є шанс зменшити неврологічні ускладнення. Тому справді в даній ситуації час вирішує все. Так само і в реабілітаційному процесі: чим раніше він розпочинається, тим більше шансів у людини подолати обмеження, які встановлює хвороба.
Важливо бути здоровим. Не менш важливо, захворівши, з усіх сил боротися за своє одужання.
Тетяна Кірик