Замість весільного вбрання – військові строї: у Хмельницькому на весільний рушник стали пари, які зустріли своє кохання на фронті

У Хмельницькому стали на весільний рушник закохані пари, які зустріли своє кохання  на полі бою  і пронесли крізь випробування і невідомість.

Ці шлюби особливі, бо  пройшли випробування на міцність і надійність почуттів на тонкій грані життя і смерті.  Війна змінила наше ставлення до усталених  речей, змінила  наші мрії і навіть моду, але не відмінила кохання, яке сильніше за ворожі кулі. Трендом  весільного вбрання стає військова форма, а символічними обручкамипід час першого освідчення, яке  часто відбувається в  перервах між щільними атаками,  стають  дбайливо обточені гільзи від снарядів.

Це не воєнна романтика, це  свідчення  того, що  пишні ресторанні церемонії, вибір весільної сукні за найсучаснішими каталогами та оригінальної ( тільки в нас!) форми обручок та інші атрибути креативних шлюбних церемоній насправді не найголовніше у єднанні доль і почуттів. Боці шлюбні пари  прекрасні у своїх воєнних обладунках, назавжди просякнутих порохом, хоч і  дбайливо випраних   нареченою перед весільною церемонією. Бо  вони герої,якими ми пишаємося, і спільно, нашими серцями бажаємо так само, рука в руці, зустріти найбажаніше наше свято – день Української перемоги.

Вони разом пройшли і важкі бої, і втрати побратимів, і  разом долали  довгий шлях війни, починаючи з 2014 року. І на Донеччині поєднали серцями  Маріуполь і Хмельницький. Хмельничанка Ольга та маріуполець Олег познайомились під час виконання військового завдання. І нині боронять країну від рашистів, тому  добре знають ціну ницому ворогу і знають ціну українського братства, яке неділить   воїнів на східняків, західняків. Для них кожен метр нашої землі – рідна Україна.

“Ми познайомилися під час виконання військового обов’язку — захищали місто Горлівку. Там закохалися почали зустрічатися”, — розповіла наречена Ольга Анісімова. Втім, пропозицію  від коханого довелося  отримувати  двічі. Вперше – у новорічну ніч з 31 грудня на перше січня. Ольга погодилась без вагань: їхнє кохання пройшло все, що лише може статися в   житті, коли кожна мить може бути останньою. Вирішили, що весілля відсвяткують пізніше , підготуються. Але 24 лютого внесло свої корективи у плани молодят.

Від початку повномасштабного вторгнення Олег Анісімов обороняв Маріуполь, потім була “Азовсталь”, російський полон. Він потрапив у першу групу обміну полонених, коли 21 вересня 215 наших героїв захисників, переважна більшість котрих були азовсталівці, поміняли на лакузу  медведчука. Після обміну військовополонених Олег повернувся в Україну та вдруге освідчився Ользі.

Ольга, пригадуючи перший дзвінок коханого одразу ж, як той повернувся на вільну українську територію,  каже, що це була навіть щасливіша мить, ніж перше освідчення. «На  світанку  він зателефонував і запитав: «Ти вийдеш за мене заміж?». Я сказала: «Так», — розповідає Ольга.

Хіба може бути  правдивіше, сильніше випробування почуттів, ніж те, що довелося пройти їм і не втратити кохання, не знесилити його  невідомістю і смутком? Увесь час у полоні, каже Олег, він думав про кохану, яка на той момент продовжувала захищати Батьківщину. «Важко було пережити чекання, це було, як каторга», — зізнається жінка.

Про новостворену родину військова волонтерка Олена Ярошенко, яка допомогла влаштувати нареченим-військовим весілля, каже: «Їхні імена — це імена князів, бо Олег і Ольга. І мені здається, що Ольга, вона така — вогонь, вона активна, вона йде вперед. Ось такі дівчата і складають усе найкраще, що є в наш жіночій армії. І от такі дівчата пройдуть парадом перемоги, і ми будемо пишатися і розказувати, що ми знали таких дівчат. І що вони в нашій Україні».

До речі, Олена Ярошенко щорічно, починаючи з 2016 року, влаштовує в українських містах  Різдвяний бал Героїв, присвячений  жінкам – дружинам, нареченим, матерям військових, жінкам військовослужбовицям. 9 грудня такий бал Олена влаштувала  спільно з Хмельницькою міською радою, волонтерами у Хмельницькому драмтеатрі для більш ніж ста військових родин.

Після весільної церемонії молодята Ольга та Олег Анісімови здійснили перший  громадянський  обов’язок – із рагсу попрямували разом з побратимами, друзями, які прийшли привітати наречених,  на майдан Незалежності, де поклали квіти до Стели пам’яті Героїв Небесної Сотні та учасників АТО.Серед тих, до кого прийшли є ті,  кого Анісімови знали особисто: по боях за Донеччину.

Інша пара,  хмельничани Ольга та Євген, познайомилася два роки тому. Також вирішили поєднати  свої долі. Євген відправився у Польщу, аби  їхнямайбутня сім’я  вже могла будувати фундамент добробуту. Та плани сімейні змінились після 24 лютого, як і в усіх українців. Почувши про  напад рашистів і зрозумівши, що  почалася  війна, Олег без вагань покинув  роботу за кордоном,  і вже 26 лютого був у Хмельницькому, в перший же день приїзду добровільно пішов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, щоб стати на захист України. Черга добровольців, які прагнули записатись до тероборони, до лав ЗСУ, хлопця вразила. «Це був такий підйом любові до України, гордості за наших українців, які не втікали від мобілізації, не злякались масованого штурму України,  а добровільно  пішли  до військкоматів, щоб брати зброю до рук і захищати свої сім’ї, свою землю. Я також не вагався ані хвилини, чи правильно зробив, розповідає Євген. – Через велику кількість добровольців у лави ЗСУ  мене відправили додому чекати виклику. Але я не міг чекати. Записався в територіальну оборону нашого міста. Зараз з гордістю можу сказати, що є військовослужбовцем Збройних Сил України».

«Війна не лише сильніше проявляє і загострює  почуття, вона  вчить  дорожити ними, –  каже Оля. – Тому  я особисто не хочу втрачати більше ні дня… ДО того ж, Женя – мій герой, я ним дуже пишаюсь. Хочу, щоб він  знав, що тепер його з війни чекатиме дружина та в майбутньому мати його дітей, щоб для нього це була ще одна причина швидше повернутися додому з перемогою».

І остаточно вирішили – негайно одружуємося. Визначили дату шлюбу,  та за день до неї росія вкотре обстріляла критичну інфраструктуру України. Церемонію довелося проводити без світла. Але їхні серця, закохані очі – це ж сильніше  за сяючі люстри рагсу, це те, що розсіює   темряву. І хіба по іншому може захищати і показувати себе справжнє щастя, про яке кажуть: разом у смутку і в радості… Молодята вирішили поки  що обійтись і без пишної  церемонії, лише прийняли привітання рідних та друзів. Зараз, кажуть, «не на часі, головне — наша перемога! Отоді й гучно відсвяткуємо!».

До речі, в Україні, як повідомили в міністерстві  юстиції,  за останні 8 місяців зареєстрували майже втричі більше шлюбів, ніж розлучень. У період з березня по жовтень 2022 року одружилися майже 170 тисяч  пар, що на 6 131 більше, ніж за аналогічний період 2021 року. Раніше у Мін’юсті зазначали, що в Україні прижилося нововведення – дистанційне одруження, і за час повномасштабного вторгнення зареєстровано близько 2500 таких шлюбів. При цьому нагадують, що у перші місяці повномасштабного вторгнення було спрощено процедуру одруження військовослужбовців, які захищають Україну на фронті і зараз вони мають можливість дистанційно зареєструвати шлюб.

Війна – це боляча розлука для близьких, коли  мільйони дружин, матерів щодня моляться за свої коханих, за синів і доньок. Але війна – це й випробування на істинну силу кохання, яке завжди перемагає і додає снаги наближати нашу головну  перемогу, бути  її головними творцями.

Тетяна Слободянюк