Фронт хмельницьких швачок
Ще донедавна у приватній швейній майстерні, що на проспекті Миру, шили танцювальні сценічні костюми та багаторазові маски. Тепер тут інший асортимент: спальні мішки, натільна білизна, теплі гольфи. Швачки перекваліфікувались на одяг та спорядження для військових і бійців тероборони. Дівчата кажуть, техніку пошиття спальних мішків вивчали буквально на ходу. І вже з-під швейних машинок “вийшло” кількасот спальників різних за розміром: на вищих зростом бійців — більші, до 2 метрів у довжину. Верхній шар — з водонепроникної цупкої тканини, далі синтепон, всередині махра. Із замками – “блискавками” допомогли волонтери. Спочатку бракувало рук. Тепер допомагають навіть старшокласниці.
Мати двох дітей, Наталія Дмитренко, за професійною швейною машинкою працює вперше. У мирному житті вона — пілатес-інструкторка. “Маємо допомагати армії всім, чим можемо, — каже жінка. — Я зараз живу за правилом: там, де я є, я роблю те, що можу, те що принесе користь і найбільше зараз потрібне Україні.”
Якщо в перші дні війни речі і спорядження швачки самі відвозили волонтерам, то зараз на їхню продукцію такий попит, що її забирають одразу з майстерні.
Замість спортивних костюмів почали шити військове спорядження й в іншому приватному цеху міста. Зокрема, для українських воїнів тут виробляють плитоноски та розвантажувальні жилети. Опановувати нові технології та працювати з іншим матеріалом було нелегко, каже технологиня швейного виробництва Дана Біла, але швачки впорались і сьогодні працюють безоплатно для нашої перемоги.
Кипить робота і у швейному цеху на Стельмаха в мікрорайоні Лезневе. Тут із першої доби війни переорієнтувався на пошиття військового та медичного одягу. Тканину та матеріали безоплатно віддають підприємці з хмельницьких ринків. Зразок розвантажувального жилету отримали від військовиків, розробили лекала, якими тепер діляться з іншими швейними цехами. Готове спорядження передають волонтерам. До кожного жилета кладуть оберіг: малюнки лезнівських школярів для бійців.
Еліна Махобей — співвласниця швейного цеху, студентка, а нині — на передовій тилу: “Ми всі тут волонтери. Зараз шиємо “розгрузки” для військових з хмельницьких частин. Також працюємо на Тернопіль. Надалі плануємо збільшувати їх кількість. Привозять також нам шеврони з різних батальйонів. Виготовляємо за день 10-15 комплектів. Таких підприємств, як наше, зараз дуже багато. Кожен хмельницький підприємець вважає за потрібне максимально допомогти. “
Які потреби військовиків, швейники дізнаються від волонтерів. “Потрібні жилети, балаклави, рукавиці, форму, — каже швачка–волонтерка Олена Шаверюк. — Шиємо жилети й медичні барсетки також для парамедиків. Потреби змінюються часто, і ми намагаємося все робити вчасно, щоб наші воїни, медики були захищені, одягнуті, був бойовий дух”.
Олена Кондратюк, швачка-волонтерка, не стримує сліз, звертаючись до наших захисників: “Хлопці, повертайтесь живими, ми все для вас зробимо, ми за вас молимося. І все буде — Україна”.
Швачки в Хмельницькому працюють з раннього ранку, щодня. Їх роботящі руки потрібні, як ніколи. Тому допомагають професіоналам усі охочі. Хто не вміє шити — нарізають тканину на різні деталі, складають, пакують. В одному з цехів — гора коробок, в яких спортивні штани для бійців , що лікуються у військовому шпиталі. Цей асортимент хмельницькі швейники також освоїли за воєнні дні. Кажуть, будуть волонтерами до найочікуванішого дня — нашої перемоги.
Ольга Сєргєєва
