“Хвилювався за побратимів більше, ніж за себе”

Валерій Полтавський народився в Харкові. Тут він закінчив школу, отримав вищу юридичну освіту й будував плани на мирне життя. Але війна все змінила. На момент вторгнення Валерій перебував удома, у районі Салтівка, який згодом стане однією з найгарячіших точок на мапі бойових дій. Перші звуки обстрілів він сприйняв за погодні умови. Лише згодом стало зрозуміло — це почалася війна.

“Батько в мене військовий, в нього вже була підготовлена тривожна валіза. Він попрощався з нами і поїхав”, — пригадує чоловік.

Нині Валерій — командир взводу у Національній гвардії України. Він каже, що найбільше хвилюється не за себе, а за побратимів. Адже як командир несе відповідальність не лише за власні дії, а й за кожного у підрозділі. “Під час першого виходу мене переповнювали емоції. Це був шок — усе нове, невідоме. Поки їхали, була одна думка: щоб усе було добре. І хвилювався за побратимів більше, ніж за себе”, — розповідає офіцер.

Валерій особливо підкреслює роль підтримки й комунікації в бойових умовах. Допомога один одному — не просто жест, а життєво необхідна стратегія виживання. “Найстрашніше — це атака газами. Важко впоратись із панікою, особливо коли вона не у тебе, а в побратима. Заспокоїти людей у таких ситуаціях — дуже непросто”, — ділиться досвідом гвардієць.

Один з найнебезпечніших моментів був, коли позицію Валерія виявив ворожий дрон-розвідник. Після цього противник почав активно шукати слабке місце, атакуючи безпілотниками, які скидали гази. Але підрозділ вистояв.

Сьогодні Валерій несе службу на Донеччині. Попри всі випробування, він не втрачає оптимізму. Його мрія — бачити Україну вільною, відбудованою, квітучою. І він щоденно докладає до цього зусиль на полі бою з російськими окупантами.

Група інформації та комунікації НГУ