Повернути внутрішню рівновагу

Легкий вітерець тягне запах листя й трав по лісовій доріжці. Сміх, що доноситься звідкись, стриманий, але щирий. Група чоловіків йде неквапливо, мовби навмисне вчиться не поспішати. Тут немає наказів. Тут дозволено просто бути. Так починається один із днів курсу психологічної декомпресії, який проходять військовослужбовці хмельницького підрозділу Національної гвардії України після повернення з передової.

Це не відпочинок у класичному сенсі. Це — відновлення. Перехід. Від постійної напруги — до здатності чути себе. У програмі щоденні прогулянки на свіжому повітрі, молитва, велосипедні поїздки, арт-терапія, робота з метафоричними асоціативними картками, сольова кімната, групові розмови. Прості речі з глибоким змістом.

«На війні ти весь час “взведений”. Спиш, але, завжди напоготові. А тут уперше за тривалий час я зміг розслабитись. Ми гуляємо, говоримо, мовчимо. Хтось малює, хтось просто слухає, як вітер шумить. І це лікує», — ділиться враженнями гвардієць Микита.

На заняттях із психологом гвардійці обговорюють свій бойовий досвід, внутрішні переживання, страхи та втрати. Все в безпечному просторі. Ніхто не тисне, не змушує ділитися. Але часто саме в колі побратимів з’являється бажання говорити.

«Наше завдання — допомогти військовим повернути собі внутрішню рівновагу. Людина не може одразу переключитися з режиму «виживання» на звичайне життя. Ми працюємо з тілом, із відчуттями, з творчістю. І кожен день декомпресії — це ще один крок до себе», — розповідає військовий психолог Марія Тищенко.

Особливе місце займає арт-терапія. У затишному приміщенні гвардійці працюють із фарбами, пластиліном, навіть простим олівцем. У когось на аркуші з’являються вибухи, окопи, обличчя побратимів. У когось сонце, дорога, тиша. Це мовчазна розмова із власною душею.

«Я ніколи не думав, що знову візьму пластилін до рук. Але нам дали завдання зліпити, що для тебе спокій. Я зліпив морквину. Всі мої побратими знають, чому саме вона», — каже гвардієць на псевдо Заєць.

Ввечері — сольова кімната, розслаблення, мовчання або дружнє чаювання. Всі залишають мобільні телефони. У пріоритеті — жива розмова або тиша. Курс декомпресії — це не пауза. Це терапевтична межа між війною і життям. Це шанс знову навчитися довіряти звукам без вибухів, простору без загроз і собі — без напруги.

Група інформації та комунікації НГУ