Коли лікарю довіряють
Олена ДЗЯТКЕВИЧ, сімейний лікар амбулаторії загальної практики сімейної медицини №6 Хмельницького центру ПМСД №2
Вибором своєї професії завдячую батькам. У старших класах ще не могла визначитися, ким хочу стати. І ось моя мама, медсестра, порадила мені вступати до медичного. Нині я дуже задоволена, що стала лікарем. Ніде себе не уявляю, окрім сфери охорони здоров’я. Згідно з розподілом потрапила в сімейну медицину. Тоді якраз розпочиналася її реформа, і ми були першопрохідцями, так би мовити.
Отож доводилося багато вчитися, але робота того вартувала: мені подобалося.
Маю підписані декларації з 1500 пацієнтами різного віку: старшого, середнього, 12-річні підлітки. Важливо з усіма налагодити довірливий контакт. Я усім намагаюся пояснювати дохідливо. Щоразу перепитую, чи все зрозуміло. Якщо бачу, що людина у чомусь сумнівається, пропоную піти на консультацію до іншого лікаря. Тобто, я щира і відверта зі своїми пацієнтами, і вони це цінують. Тому й у нас складаються довірливі стосунки. Звісно, часто доводиться спілкуватися з пацієнтами у телефонному режимі. Але ми визначилися, що дзвонити найкраще у робочі години. Бо нам, медикам, як і всім іншим, потрібен ресурс для відновлення сил.
У нашому закладі створено максимально комфортні умови для роботи медиків. Зручні затишні кабінети із сучасними меблями, компʼютери. Маємо необхідне оснащення для огляду пацієнтів: від спірометрів, таблиць для визначення гостроти зору до отоскопів тощо. Мені цікаво працювати, люблю розбиратися у всіх ситуаціях, докопуватися до істини. Важливо дуже уважно ставитися до скарг пацієнтів, розпитувати про всі симптоми, аби не пропустити якогось важкого захворювання. Взагалі, ми, медики, повинні бути високими професіоналами, аби вміти поставити точний діагноз. Був у нас випадок, коли на прийом прийшов пацієнт з жовтяницею. Зробили УЗД. Виявили камінці у жовчному міхурі. Але одночасно лікар виявив аневризму черевної аорти! Тобто у будь-який момент міг статися крововилив у черевній порожнині, що означало б неминучу смерть. Отож точне обстеження та компетентність лікаря врятували хворого.
Нині, під час війни, значно зросла кількість звернень людей з посттравматичними розладами. Звертаються не лише військовослужбовці, а й цивільні, у більшості — внутрішньо переміщені особи. У таких ситуаціях необхідні особливий підхід та делікатність.
Звісно, добре, коли обраний фах справді тобі до душі. І ще краще, коли ти за свою роботу отримуєш гідну зарплату. Адже лікар відповідає за здоровʼя людини. Також йому постійно треба вчитися, підвищувати професійний рівень. Медику не можна без розвитку, потрібно іти в ногу з часом. А на навчання теж гроші потрібні. Саме тому, думаю, нині чимало медиків переходять працювати у приватні лікувальні заклади, де їм пропонують вищу заробітну плату. Тому медичній галузі постійно потрібна державна увага й підтримка, щоб і надалі вдосконалюватися.
Я помітила, що нині ставлення до медиків стало більш шанобливим, якщо можна так сказати. Мабуть, це повʼязано з війною. Зараз більша кількість людей потребує медичної консультації та допомоги. Це по-перше. По-друге, додому з-за кордону повернулося багато українців, які виїхали після повномасштабного вторгнення. І ось вони зрозуміли й заново оцінили нашу медицину. У нас прекрасні спеціалісти, у нас якісно надають допомогу. І все це — оперативно, без очікування місяцями у чергах. Ось таке відбулося переосмислення. Що ж, для того, аби правильно оцінити, потрібно з чимось порівняти. І добре, що порівняння на нашу користь.
