«Дядя Вася»: спокій, сильніший за війну

Йому 56. І він не схожий на героя з фільмів. Але саме такі, як він, тримають фронт. Побратими називають його просто — «Дядя Вася». У цьому позивному — повага, довіра і щось дуже тепле. Те, що особливо цінується на війні. 

Боєць мінометного розрахунку мотопіхотного батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Василь до війни жив простим життям. Працював у колгоспі, а згодом у приватній фірмі, де майже десять років керував екскаватором. Каже, що все його життя було пов’язане з технікою та землею.

У 2022 році він ще працював на пекарні. Здавалося б, мирна праця, хліб для людей. Але вже у 2023-му його шлях різко змінився: він опинився у війську.

На полігоні «Дядя Вася» був одним із найстарших. Проте поважний, як для війська, вік 56 років не завадив йому стати в стрій поруч із молодшими.

Його бойовий шлях пройшов через Запорізький та Донецький напрямки. Він не любить ділити їх на «важкі» чи «легкі». Каже просто: «Я їх якось не відчував. Головне — не панікувати». Цей спокій — його головна сила. Коли інші починали нервувати, він стримано говорив: «Тихо будь, все буде нормально».

Водночас на позиціях «Дядя Вася» був душею компанії. У перервах між бойовою роботою він умів розрядити обстановку, розповідав життєві історії, жартував і завжди дивився на події з власним, спокійним і позитивним поглядом. Саме цей баланс між витримкою та людяністю робив його особливо цінним для побратимів.

У 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді він був водієм, номером обслуги, працював із мінометом. На Донецькому напрямку мінометному розрахунку дяді Васі вдалося знищити ворожу «буханку» під час руху. Це один епізод у довгому ланцюгу успішної фронтової роботи.

У певний момент побратими дізналися, що він сержант. Запитали, чому не казав раніше? Він лише відмахнувся: «Командуйте самі, дайте мені спокій». Такий він і є. Без зайвих слів. Без пафосу. Просто робить свою справу. Місяцями на позиціях. Спокійно. Надійно.

Після війни «Дядя Вася» мріє повернутися до мирного життя. Каже, вдома має міні-трактор і буде його трохи переробляти. Це звучить майже буденно, але за цією простотою — велике бажання жити далі, працювати та відновлювати державу.

На Запорізькому напрямку Василь отримав поранення. Нині він проходить лікування, але, як кажуть побратими, свого оптимізму та внутрішнього спокою не втрачає навіть зараз.

У нього двоє дітей. І, як і тисячі українських батьків, він воює не лише за землю, а за їхнє майбутнє.

Група комунікації 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади