Українське сонце свободи здолає темряву зла
Уже вчетверте ми відзначаємо 23 серпня День Державного прапора України, а 24 серпня День Незалежності у стані війни за нашу свободу, найжорстокішої з часів Другої світової. І цілком можливо, що у ці дні з гучномовців частіше лунатимуть тривожні сирени, а не Державний Гімн. Але й цьогоріч, як і в усі попередні роки, багато з нас одягне вишиванки — як ствердження нашої незнищенності, гідності й сили, яку ми отримали в спадок від наших пращурів. Устократ помножена ненависть до ворога стала цією силою, яка наповнює нині нашу любов до України. У цій любові багато скорботи, але від того вона дорожча і цінніша. З цією любов’ю ми кожен ранок завмираємо у всеукраїнській хвилині мовчання в пам’ять про полеглих у боях за волю України, за цивільних співгромадян, які стали жертвами російських терористів.
День Незалежності у Хмельницькому розпочнеться з Алеї Слави у Раковому, з вулиці Проскурівської з її портретною галереєю полеглих героїв-земляків. Це наші священні місця, це найпереконливіше свідчення високої ціни свободи.
“Дорого заплачено, ми їм не пробачимо…” — ці рядки потужної і щемної пісні “Українське сонце зійшло”, яку відомий рокгурт “Kozak System” вперше виконав у липні 2023-го, розповідають про почуття кожного з нас. Тому вона відразу стала народною. І, чуючи її мало не щодня, ми проживаємо цю спільну емоцію: не пробачимо. Тому що надто дорого платимо за непокаране зло, яке повернулося кривавими смертями, руйнуваннями, розтерзаними долями. Ми їм не пробачимо. Ми звільнились від будь-яких рефлексій, що росіяни зможуть змінитися, покаятися, прийти до тями від скоєних нескінченних злочинів, а сама росія впаде від Божого гніву на дно пекла або лусне на шматки і буде проклята всім світом. Але світ, який поки що відносно мирно стоїть за спиною України, її Збройних Сил і поки не здригається від денного і нічного ревіння шахедів, ракет та іншої смертельної нечисті, поділився на чорно-білий, як поле шахівниці, де ведеться незрозуміла, не за правилами зловісна гра. Її сценарій показав Україні і всьому прогресивному світові, що правда і справедливість для декого лише елементи, другорядні фігурки в руках старого гросмейстера, яким виявився президент США, найдемократичнішої, як це було раніше, країни світу, що демонструвала досі непохитну позицію як у підтримці України, так і в боротьбі з проявами міжнародного тероризму. Безлюдна Аляска, червоно-кривава доріжка, розстелена перед головним світовим терористом путіним, дружні рукостискання, аж до поцілунків між президенствуючими старцями, найвищий протокольний прийом, який був виявлений найкривавішому вбивці ХХІ століття, — ці новинні кадри стали ганьбою для Америки. Як і підсумок — побажання Трампа для України: віддати Крим, Донбас, відмовитись від вступу до НАТО, так, наче у голову американця вселився бісівський розум убивці. Як відреагує Європа, загалом світ на такі безумні парадокси історії? Як діяти Україні, від якої вимагають відшматувати частини від свого тіла?
Нам, як і на початку великої війни, залишається єдине: не здаватись і продовжувати боротьбу, попри марення “вершителів” світової історії. Тим більше, коли вони прагнуть вершити її у темряві злочинного політичного закулісся. Темні часи обов’язково минають, і для цього ми повинні не втрачати віри, завзяття, працювати задля перемоги України над кривавим імперським божевіллям. Бо у нас є величезна перевага: у нас долю держави вирішує не купка політиків, як це продемонстрували нещодавно старечі обійми путіна й Трампа. У нас долю держави вирішує народ, а не будь-яка чергова влада. І в цьому наша сила.
Як ми прожили цей рік від минулого Дня Незалежності до нинішнього? Насамперед Хмельницький продовжує утримувати перші позиції в Україні за рівнем допомоги Силам оборони. Для цього безупинно працюють і владні структури, і волонтерський фронт, і громадські організації, які свої сили спрямовують не лише на допомогу ЗСУ, а й для інтеграції і реабілітації ветеранів, для підтримки наших співгромадян — вимушених переселенців. Хмельницький активно працює з міжнародною спільнотою, і, попри те, що левова частка місцевого бюджету спрямовується для потреб Сил оборони, розвиває економічну, соціальну, культурно-освітню інфраструктуру. У цій праці є внесок кожного з нас, хто розуміє, що лише об’єднаними зусиллями ми станемо сильними і цим наблизимо перемогу і збережемо свободу.
Як зустрічають 34-у річницю Дня Незалежності України хмельничани? Про це — їхні розповіді.
Валентина Базилюк, староста Олешинського старостинського округу міської тергромади:
— У нас єдиний вибір: захищати нашу свободу, не зупинятися, не схитнутися. Це ми довели всьому світові і собі насамперед. Ми розраховуємо на власний потенціал. Світ може втомлюватися від нас, світ може реагувати на пропаганду ворога, але нам треба зібрати всі сили в кулак і здобути перемогу. Тільки разом, в єдності можемо допомогти Україні вийти остаточно з московського ярма. Наша громада робить усе можливе, щоб підтримувати наших захисників. Маємо, незважаючи на втому, пам’ятати, що живемо тут, в тилу, відносно мирно. За те, що чобіт московський не ступив на рідну подільську землю, маємо дякувати і допомагати з усіх сил захисникам, ні на крок не зупинятися.
Що відправляємо в підрозділи? Все, що тільки можемо виконати з їхніх запитів. Для саперів щойно передали тепловізори, зараз збираємо на колеса автомобільні, донатимо на наш 225-й окремий штурмовий полк, а Чеченський батальйон імені шейха Мансура, батальйон “Аратта” УДА підтримуємо ще з 2014 року. Також допомагаємо нашому підрозділу ГУР. Чи втомилися наші волонтери? Буває, звісно. Тоді люди трохи відпочивають для відновлення день-два, а далі знову робота.
Напередодні Дня Незалежності завдяки спонсорській і благодійній допомозі ми впорядкували наш Меморіал пам’яті, зробили огородження. На жаль, з нашого старостинського округу вже не повернулися 29 героїв. Це наш біль і наш борг перед героями, їхніми життями. І ще підготували подарунок до Дня Незалежності: у минулі вихідні, в Іванківцях, які входять до нашого округу, відбулась прем’єра аматорської документальної стрічки “Іванківці: сенси, віра, буття”, а також концерт за участю гурту “Мотор’ролла”, професійних і самодіяльних виконавців. Це благодійна акція, її мета — збір коштів на крафтер для 8-го полку ССО.
Олександр Маковей, ветеран російсько-української війни, паралімпійський чемпіон:
— Зараз дуже важка ситуація, але життя триває, хлопці повертаються з війни, і потрібно створювати максимально комфортні умови для їх інтеграції і відновлення. Тому багато часу і уваги я віддаю саме роботі з ветеранами, їх адаптації, навчанню. Ми з побратимами створюємо ветеранську спільноту, де всі можуть разом спілкуватись, розвиватися, будувати плани на майбутнє, щоб вчорашні фронтовики не відчували себе непотрібними у мирному житті. Продовжую розвивати ветеранський спорт. Один з наших проєктів, який зараз реалізовуємо, створення команди з футболу. Це така активність, яка дає змогу ветеранам реалізувати себе в спорті, добре почуватись. Тобто, це така сім’я, де почуваєшся своїм братом, другом.
Щодо політики: дуже багато інформаційних вкидів про різні “закулісні” варіанти завершення війни, але бачення в мене єдине: оці “вершителі” української долі можуть думати, що Україна це, наче футбольний м’яч на полі. Але ми можемо добряче вкусити “гравців” за ногу. Футболити нас не вийде, хоч вони мають вплив. І хоч з їх точки зору ми маленька країна, але з характером, в нас дуже міцні зуби і смертельна хватка. Тому коли хтось захоче нас пофутболити, то вчепимося зубами так, щоб він пошкодує про цей рух.
Тетяна Абрамова, вимушена переселенка з Маріуполя:
— Ми виїхали з вже окупованої території у перші ж дні повномасштабної війни, тому що була віра в ЗСУ, в Україну. І в перемогу я вірю! Хочу потрапити в рідний Маріуполь, додому, хоча й мого будинку вже немає. Але дуже хочеться побачити рідні місця, море. Цей рік для мене був дуже важливий. Після звільнення з полону два роки тому мій чоловік знову воював, і ось у березні цього року демобілізувався і повернувся до нас, в Хмельницький. Нині допомагаємо його підрозділу зараз, бо чоловік постійно піклується про своїх побратимів і тих, хто повернувся з полону. Тобто життя триває. І віри й надії ми не втрачаємо, як би важко не було. Звісно, після пережитого підупали в здоров’ї, але нас тримає, попри все, віра. Ми ходимо на акції “Поверніть героїв з полону”, продовжуємо підтримувати людей. Багато хто з жінок дочекалися своїх синів і чоловіків, багато чекає, вірить. У нас спільна радість і біда спільна, тому боремося. Це наш маленький фронт тут, у тилу. А Хмельницький вже став рідним, маємо нових друзів, знайомих. Це дуже людяне, тепле, душевне місто.
Ми бачимо кадри російські, що Маріуполь начеб відбудовується. Це фейк. Росіяни відбудували кілька будинків і показують, наче це вже ціла вулиця. Там скрізь руїни, під якими сотні тіл. Ворог знищив усе і дав сухар хліба. Бо в реальності росіяни повністю знищили щасливе життя у прекрасному місті. Росія — це минуле, з якого вона не вийшла, а ми відбудуємося і будемо жити у вільній країні.
Олена Базилик, волонтерка БФ “Волонтери Поділля”:
— У нашій волонтерській групі я курую напрям допомоги у лікарнях і шпиталях пораненим військовослужбовцям. З кожним роком великої війни потреба у цій допомозі постійно зростає, бо збільшується кількість поранених. Це нелегка праця, бо донатити, допомагати люди за цей час трохи втомилися, багато хто сам переживає матеріальну скруту. Але ми продовжуємо постійно, різними шляхами, у різний спосіб знаходити ресурси, бо хлопці у шпиталях потребують допомоги, як і самі медзаклади. Що наразі потрібно? Це смаколики, кава, чай, сезонні овочі та фрукти. Також я планую з вересня, коли розпочнеться навчання в професійно-техічних закладах освіти, відновити пошиття адаптивного одягу, а також звичайних шортів, футболок, спортивних штанів. Тканину ми вже придбали. Також у наших волонтерських традиціях щомісячні дні іменників. Вже підготували подарунки, які вручимо всім серпневим іменинникам у шпиталі. І запрошую всіх небайдужих містян долучатись до допомоги пораненим героям, донатити, доставляти продукти та робити подарунки і сувеніри, бо в цих проявах людяності і турботи наша сила, єдність і вдячність.
Підготувала Тетяна Слободянюк