Війна змінює життя

З початку повномасштабного вторгнення війна кардинально змінила життя кожного українця, перевернувши пріоритети. Хтось виїжджає. Хтось вдома чекає. Хтось волонтерить. А хтось — стає до бою. Як-от Роман на псевдо Адвокат.

Молодий чоловік до повномасштабного вторгнення працював у юриспруденції. З початком великої війни — пішов захищати країну. Його рішення не було спонтанним.

«Мене з дитинства виховували з патріотичними поглядами. Коли почалася війна, я знав — рано чи пізно піду. Це було питання часу», – ділиться Адвокат.

Символічно, у День Незалежності України, завершивши всі адвокатські справи, Роман добровільно мобілізувався. Попереду були навчання, випробування і шлях, який назавжди змінює людину. Базова загальновійськова підготовка в Україні, потім — фахове навчання у Великій Британії. Повернення. Артилерія. Гармата 2С1 «Гвоздика».

У грудні 2022 року він уперше відчув себе артилеристом. З січня 2023-го — регулярне виконання бойових завдань. Навідник. Згодом — командир гармати. День і ніч — виїзди, розрахунки, коригування, постріли. Робота, від якої залежить життя побратимів і результат бою.

У попередній бригаді отримав поранення: під час повернення з позицій авто потрапило під удар ворожих FPV-дронів. В мить загинуло троє його побратимів. Двоє були поранені. Роман отримав важку контузію. Він не пам’ятав, як усе відбувалося. Не пам’ятав дороги. Не пам’ятав болю.

Згодом побратим розповів: вони йшли пішки майже два кілометри до евакуаційного автомобіля. Домедичну допомогу надав механік-водій. Далі — стабпункт. Шпиталь. І лише там почала повертатися пам’ять.

Три місяці лікування. Три місяці відновлення. Три місяці тиші після вибухів, у якій особливо гучно звучали імена тих, хто не повернувся.

Після поранення Роман отримав статус обмежено придатного. Для когось це могло б стати крапкою. Для нього — стало новим розділом. Він повернувся до служби, тепер у новоствореній 50-й окремій артилерійській бригаді. Взявся до справи, яку знав раніше і вмів її робити найкраще. «Мені запропонували службу в юридичному відділі. Я погодився, бо розумію потреби хлопців. Я був там. Я знаю, через що вони проходять».

Його бойовий досвід став не просто спогадом — він став інструментом допомоги. Тут, у тилу підрозділу, він продовжує боротися — за справедливість, за підтримку, за кожного військовослужбовця.

На запитання, що б він порадив тим, хто через поранення або обставини змушений змінювати свою спеціальність, Роман відповідає просто: «Прислухатися до себе. Не боятися змін. Навіть у війні потрібно рухатись далі й залишатися корисним Україні та її Збройним Силам. Особливо тепер».

Долучайтесь до наших підрозділів. У нас служать прості люди, які виконують непросту роботу. А ще Україна у нас одна, яку будемо відбудовувати, в якій зростатимуть наші діти й нам не соромно буде дивитись у вічі.

50-а окрема артилерійська бригада